Київ – Київський Музей Михайла Грушевського представив проект до ювілею Тараса Шевченка – виставку «І мене в сім’ї великій, сім’ї вольній новій». До експозиції увійшли документи із фондів музею, що ілюструють зародження шевченкознавства в Україні. Окрім цього, виставлені альбоми графіки Шевченка, видані на початку 20-го століття, та роботи художників-шістдесятників за мотивами творів Кобзаря.
Музей Грушевського представив саме таку шевченкіану, яка є у його фондах, розповідає директор музею Світлана Панькова. «Ми розуміємо, що у ці дні кожна інституція намагається у свій спосіб відзначити 200-ліття Шевченка якимсь оригінальним проектом. Звісно, оригіналів малярських творів на них усіх не вистачить. Ми вирішили поглянути по-новому на нашу експозицію», – каже вона.
На виставці представлені примірники часопису «Основа», який створили колишні учасники Кирило-Мефодіївського товариства. Тарас Шевченко був одним із тих, хто формував культурний та інтелектуальний образ журналу, розповідає Світлана Панькова. В цьому виданні з’явилося понад 70 поезій Тараса Шевченка, його щоденник та листи. Також в експозиції – номери «Киевской старины», в якій була опублікована перша редакція автобіографії Шевченка. Найширше представлені твори Олександра Кониського – засновника школи шевченкознавства, та Михайла Грушевського – чий світогляд великою мірою сформував саме Кобзар.
«Писати про Шевченка – це наче щоразу братися за нову тему»
Про Шевченка-художника в експозиції розповідають його альбоми, видані понад сто років тому. Оригіналів малюнків, утім, немає, так само як і рукописних праць. Однак літературознавець з Інституту літератури Галина Бурлака каже, що це свідчить лише про винахідливість музейників.
«Зараз всюди виставляють Шевченка, і брати приблизно той самий візуальний ряд – неоригінально. А коли музей справді має свою специфіку, виразні експонати не тільки для того, щоб люди побачили, як писав Шевченко, а й як його осмислювали, як він йшов в народ, як був сприйнятий, як його досліджували, то саме це і забезпечує інформативність виставки», – вважає фахівець.
Один із гостей виставки, історик Сергій Білоконь зауважує, що й досі будь-яке дослідження творчості Шевченка – це шанс відкрити його з нового боку.
«Якось у 60-х роках Михайлина Коцюбинська сказала мені, що працює над дисертацією про поетику Шевченка. Здавалося б, про Шевченка уже все сказано і написано. Але коли вона взялася конкретно працювати над цією темою, вона почала писати зовсім нові тексти і формулювання. Писати про Шевченка – це наче щоразу братися за нову тему», – каже Білоконь.
Окремо на виставці представлені малюнки художників-шістдесятників, надані Музеєм шістдесятництва. Це літографії та графічні роботи Опанаса Заливахи, Софії Караффи-Кобут, Любові Панченко та інших.
Музей Грушевського представив саме таку шевченкіану, яка є у його фондах, розповідає директор музею Світлана Панькова. «Ми розуміємо, що у ці дні кожна інституція намагається у свій спосіб відзначити 200-ліття Шевченка якимсь оригінальним проектом. Звісно, оригіналів малярських творів на них усіх не вистачить. Ми вирішили поглянути по-новому на нашу експозицію», – каже вона.
На виставці представлені примірники часопису «Основа», який створили колишні учасники Кирило-Мефодіївського товариства. Тарас Шевченко був одним із тих, хто формував культурний та інтелектуальний образ журналу, розповідає Світлана Панькова. В цьому виданні з’явилося понад 70 поезій Тараса Шевченка, його щоденник та листи. Також в експозиції – номери «Киевской старины», в якій була опублікована перша редакція автобіографії Шевченка. Найширше представлені твори Олександра Кониського – засновника школи шевченкознавства, та Михайла Грушевського – чий світогляд великою мірою сформував саме Кобзар.
«Писати про Шевченка – це наче щоразу братися за нову тему»
Про Шевченка-художника в експозиції розповідають його альбоми, видані понад сто років тому. Оригіналів малюнків, утім, немає, так само як і рукописних праць. Однак літературознавець з Інституту літератури Галина Бурлака каже, що це свідчить лише про винахідливість музейників.
«Зараз всюди виставляють Шевченка, і брати приблизно той самий візуальний ряд – неоригінально. А коли музей справді має свою специфіку, виразні експонати не тільки для того, щоб люди побачили, як писав Шевченко, а й як його осмислювали, як він йшов в народ, як був сприйнятий, як його досліджували, то саме це і забезпечує інформативність виставки», – вважає фахівець.
Один із гостей виставки, історик Сергій Білоконь зауважує, що й досі будь-яке дослідження творчості Шевченка – це шанс відкрити його з нового боку.
«Якось у 60-х роках Михайлина Коцюбинська сказала мені, що працює над дисертацією про поетику Шевченка. Здавалося б, про Шевченка уже все сказано і написано. Але коли вона взялася конкретно працювати над цією темою, вона почала писати зовсім нові тексти і формулювання. Писати про Шевченка – це наче щоразу братися за нову тему», – каже Білоконь.
Окремо на виставці представлені малюнки художників-шістдесятників, надані Музеєм шістдесятництва. Це літографії та графічні роботи Опанаса Заливахи, Софії Караффи-Кобут, Любові Панченко та інших.
