Рига – На лікуванні у Латвії нині перебуває українець Василь Максимів, який втратив око внаслідок вибуху гранати на Майдані у Києві під час загострення протистояння між мітингувальниками і силовиками. Це вже другий український протестувальник, який лікується у Латвії. Загалом ця балтійська країна заявила про готовність надати лікування 10 постраждалим під час акцій протесту в Україні.
40-річний Василь Максимів мешкає в Долинському районі Івано-Франківської області. За фахом він будівельник, десять років працював на заробітках у Чехії, потім на зароблені там кошти відкрив власний бізнес у рідному районі – займається роздрібною торгівлею у власному магазині.
На Майдан до Києва поїхав у грудні після силового розгону демонстрантів, щоб висловити протест проти дій влади, яка застосовує силу проти мирних громадян.
«Мені не байдужа доля моєї держави. У такому, вибачте, лайні, як ми жили, не можна було далі жити. Одні наживають собі золоті статки, а у інших немає і на шматок хліба. Життя було нестерпне. Кругом корупція, податися до суду неможливо, тому що усе «схоплено», в міліцію не пожалієшся, в лікарню не підеш, бо треба гроші», – розповідає Василь.
«Бабусі приносили нам їжу»
На Майдані він перебував із перервами: тиждень у Києві, тиждень – вдома, адже, каже, за господарством треба слідкувати. На запитання, чи платили йому за те, що був на Майдані, відповідає: «Це смішно».
«Як брати кошти, у кого там брати кошти? Щоб ми могли харчуватися, прості бабусі приносили нам їжу. Отримує та бабуся тисячу гривень пенсії, а за них купує кіло муки, яблука і приносить нам на барикади. «На, синок, покушай», – каже. Про які гроші можна говорити. Щоб це зрозуміти, треба в цій країні жити, дихати цим повітрям», – зазначає він.
Василь Максимів назавжди запам’ятає події 19 січня 2014 року
«Спочатку ми прийшли на мирну акцію протесту, а проти нас був застосований газ. Також проти нас силовики застосовували світло-шумові гранати, до яких скотчем були прив’язані усілякі гайки, цвяхи, тобто вона діяла, як бойова. У нас кидали гранатами, а ми у відповідь бруківкою та коктейлями Молотова. Чи вони кинули в мене бруківкою, чи гранатою, я вже не пам’ятаю. Відчув лише вибух й удар. Ока в мне вже немає, витекло», – розповідає чоловік.
«Довго залишатися в лікарні було небезпечно»
Він прийшов до тями у машині швидкої допомоги. Дуже боліла голова і нирки. Потім Василю розповіли, що, скоріш за все, після того, як впав, його ще били, бо на голові була рана, а спина – вся синя від побоїв. У лікарні Василю зробили операцію, поставили протез замість лівого ока. Не зважаючи на струс мозку і важкий стан після операції, у лікарні він перебувати довго не міг: каже, на той час це було небезпечно для майданівців.
«Прийшли волонтери й сказали, що залишатися небезпечно, потім прийшла лікарка і також це підтвердила. Казала, що приїздить міліція й вивозить поранених, а куди не відомо. Бували випадки, коли міліція забирала поранених, можна сказати, прямо з операційного стола», – веде далі Василь Максимів.
Після лікарні його відправили в один із костелів у Києві, але й там залишатися було небезпечно. Потім була лікарня у Львові – і знову лікарі попереджають про небезпеку. Тоді йому допомогли місцеві депутати, які й переховали Василя в Гошівському монастирі на Ясній горі.
Зрештою, не зважаючи на заборону лікарів, знову поїхав на Майдан. Донині Василь Максимів не знає, хто допоміг йому приїхати до Латвії на лікування. Розповідає, як із ним працювали волонтери, які привели його до посольства Латвії в Україні. Тут йому швидко оформили візу і вже наприкінці минулого тижня чоловіка в аеропорту «Рига» зустрічали латвійські лікарі.
Василь Максимів каже, що у Латвії до нього всі ставляться уважно. Відвідували українські дипломати й місцеві українці. Але довго затримуватися у Ризі не збирається. Каже, що додому треба їхати господарювати. Та й жінка чекає.
40-річний Василь Максимів мешкає в Долинському районі Івано-Франківської області. За фахом він будівельник, десять років працював на заробітках у Чехії, потім на зароблені там кошти відкрив власний бізнес у рідному районі – займається роздрібною торгівлею у власному магазині.
На Майдан до Києва поїхав у грудні після силового розгону демонстрантів, щоб висловити протест проти дій влади, яка застосовує силу проти мирних громадян.
«Мені не байдужа доля моєї держави. У такому, вибачте, лайні, як ми жили, не можна було далі жити. Одні наживають собі золоті статки, а у інших немає і на шматок хліба. Життя було нестерпне. Кругом корупція, податися до суду неможливо, тому що усе «схоплено», в міліцію не пожалієшся, в лікарню не підеш, бо треба гроші», – розповідає Василь.
У такому, вибачте, лайні, як ми жили, не можна було далі жити. Одні наживають собі золоті статки, а у інших немає і на шматок хлібаВасиль Максимів
На Майдані він перебував із перервами: тиждень у Києві, тиждень – вдома, адже, каже, за господарством треба слідкувати. На запитання, чи платили йому за те, що був на Майдані, відповідає: «Це смішно».
«Як брати кошти, у кого там брати кошти? Щоб ми могли харчуватися, прості бабусі приносили нам їжу. Отримує та бабуся тисячу гривень пенсії, а за них купує кіло муки, яблука і приносить нам на барикади. «На, синок, покушай», – каже. Про які гроші можна говорити. Щоб це зрозуміти, треба в цій країні жити, дихати цим повітрям», – зазначає він.
Василь Максимів назавжди запам’ятає події 19 січня 2014 року
«Спочатку ми прийшли на мирну акцію протесту, а проти нас був застосований газ. Також проти нас силовики застосовували світло-шумові гранати, до яких скотчем були прив’язані усілякі гайки, цвяхи, тобто вона діяла, як бойова. У нас кидали гранатами, а ми у відповідь бруківкою та коктейлями Молотова. Чи вони кинули в мене бруківкою, чи гранатою, я вже не пам’ятаю. Відчув лише вибух й удар. Ока в мне вже немає, витекло», – розповідає чоловік.
Чи вони кинули в мене бруківкою, чи гранатою, я вже не пам’ятаю. Відчув лише вибух й удар. Ока в мне вже немає, витеклоВасиль Максимів
Він прийшов до тями у машині швидкої допомоги. Дуже боліла голова і нирки. Потім Василю розповіли, що, скоріш за все, після того, як впав, його ще били, бо на голові була рана, а спина – вся синя від побоїв. У лікарні Василю зробили операцію, поставили протез замість лівого ока. Не зважаючи на струс мозку і важкий стан після операції, у лікарні він перебувати довго не міг: каже, на той час це було небезпечно для майданівців.
«Прийшли волонтери й сказали, що залишатися небезпечно, потім прийшла лікарка і також це підтвердила. Казала, що приїздить міліція й вивозить поранених, а куди не відомо. Бували випадки, коли міліція забирала поранених, можна сказати, прямо з операційного стола», – веде далі Василь Максимів.
Після лікарні його відправили в один із костелів у Києві, але й там залишатися було небезпечно. Потім була лікарня у Львові – і знову лікарі попереджають про небезпеку. Тоді йому допомогли місцеві депутати, які й переховали Василя в Гошівському монастирі на Ясній горі.
Зрештою, не зважаючи на заборону лікарів, знову поїхав на Майдан. Донині Василь Максимів не знає, хто допоміг йому приїхати до Латвії на лікування. Розповідає, як із ним працювали волонтери, які привели його до посольства Латвії в Україні. Тут йому швидко оформили візу і вже наприкінці минулого тижня чоловіка в аеропорту «Рига» зустрічали латвійські лікарі.
Василь Максимів каже, що у Латвії до нього всі ставляться уважно. Відвідували українські дипломати й місцеві українці. Але довго затримуватися у Ризі не збирається. Каже, що додому треба їхати господарювати. Та й жінка чекає.
