(Рубрика «Точка зору»)
Багато хто, споглядаючи сценічне святкування «перемоги» в суботу, втрачав терпець. Можливо, хтось впадав у ейфорію, але я таких не знаю. Неприємно було чути оте перелякане зі сцени: «То хто там? Тіту-ушки? Ану ведіть їх за сцену, там розберуться!» І якогось нещасного вже тягнуть, а потім від очевидців, що були у людській юрбі того вечора, я взнаю, що тітушками називали будь-кого, хто посмів сказати «фе» інтонаціям звільненої Леді Ю.
Щоправда, того ж вечора Самооборона спинила автівки з Тимошенко й Яценюком і ввічливо нагадала, хто і для чого зробив цю революцію. Політики кивали й обіцяли бути тимчасовими. Ну-ну.
Провівши розслідування, вивчивши тіньову бухгалтерію Межигір’я та інших пунктів «ізгнанія бєсов» імені Пшонки і Ко, нам варто намагатися максимально повернути те, що було у нас із вами вкрадено. Так, держава в руїні, і нам не солодко буде в цей перехідний період. Але ми все зможемо, я знаю. Кожен з нас, як мантру, щоранку мусить собі повторювати: я можу і вмію тиснути на політиків. Бо я їх найняв на роботу і маю право дати копняка під дупу, якщо вони ту роботу запорять.
Багато хто з нас взагалі свято переконаний, що люстрація (про яку раптом замовкли сценічні крикуни) має бути настільки всеохопною, щоб жоден із тих, хто користувався владою і нічого для народу не зробив, вже не мав права опинитися на керівній посаді. Невже у нас досі не вистачає перевірених Майданом людей з Автомайдану, Самооборони, Правого та Громадського секторів, Логістичного штабу?.. (Особисто я зробила б виняток для кількох депутатів, котрі й справді, не шкодуючи себе, працювали всупереч своїй не вельми популярній професії – Оробець та Парубій у першу чергу).
Зараз треба діяти злагоджено, ні на секунду не забуваючи, якою ціною дався Україні цей другий шанс. Злагоджено – це не значить за будь-якої плітки збиратися й закидувати коктейлями молотова занадто повільного функціонера. Спочатку варто б порадитися з юристами (їх у нас на Майдані вистачає, я певна, і в мирний час консультуватимуть громадськість чисто з громадянської позиції), скільки реально часу потрібно було б на вирішення тої чи іншої процедури.
Найефективнішим механізмом функціонування громадянського суспільства мені, як я вже не раз казала, вбачаються територіальні громади.
Наше завдання зараз – на волонтерській базі створити засоби громадського контролю над політиками. Прокрався? Забрехався? Приховав щось? – Просимо на вихід.
Необхідна громадська комісія з люстрації. Громадський контроль корупції, свавілля, зловживання службовим становищем та шахрайства. Кувати слід, поки гаряче, і всім бюрократам до гикавки страшно – якщо ще хтось не зрозумів, то збирати барикади ми, в разі потреби, вміємо блискавично швидко.
Варто нарешті вимагати створення чогось на кшталт Національного бюро розслідувань (центрального органу, що займатиметься антикорупційними діями й нікому, крім громадськості, не буде підпорядковуватися). Плюс, треба максимально передавати повноваження щодо виборів суддів, начальників міліції та інших правоохоронних функціонерів місцевим громадам. Навіть якщо їх призначатиме уряд, громада мусить мати право відкликати їх із посади.
Нам треба відвойовувати Схід і Південь. Як це робити? Та просто зустрічатися, говорити, в різні способи працювати з нашими співвітчизниками, аби підтримати ніжні паростки їхньої самосвідомості. Бо, як би виклично це не звучало, після 23 років деградації, завдяки потворам від Режиму, на крові полеглих за свободу воїнів у нас нарешті почала народжуватися нація. І найкращий спосіб переконати частину України, котра підтримує Режим і досі (!) – це власним прикладом показати ефективність громадянського суспільства в дії.
Не давати і не брати хабарів, відчувати персональну відповідальність за кожного земляка, займатися благоустроєм своїх містечок, викоренити бажання «халяви» в самому собі. Одним словом, кожен громадянин мусить прийняти те, що права і потреби іншого є не менш важливими, ніж його власні.
Ера, що мусить настати зараз, – це ера політичної освіченості. Письменниця Вікторія Наріжна зі сцени в Дніпропетровську сказала жорстку правду: кров Небесної сотні і на наших із вами руках, а не лише на руках Януковича чи імпотентної Оппи. «Ми у 2004 році отримали перемогу, обтрусили руки і розійшлися по домівках. Якби ми залишилися контролювати владу, яку привели до кабінетів, всього цього не було б», – заявила вона.
Ми просто не маємо права втратити перемогу 2014 року. Якщо вже взялися, то мусимо довести справу до кінця. Інакше ми просто зрадимо Небесну сотню, даруйте вже мені цей сумний пафос.
Наостанок: нам дуже потрібна альтернатива політичним силам, котрі зробили з української політики ринок, а точніше базар. Із перекупками і повіями.
П.С. І навіть плануючи мирну відбудову руїни, в якій ми опинилися, варто мати очі на спині: занадто вже просто Режим здав те, що здав. Занадто швидко. Путін спить і бачить, як відхапати в нас кілька регіонів. Щиро бажаю йому вдавитися й осиротити всю Тюрму Народів.
Ірена Карпа – письменниця
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
