Я довіряю виключно людям на Майдані, а не політикам – Сергій Жадан

Прага – У Празі відбулась презентація книжки Сергія Жадана «Історія культури початку століття». Збірку поезій переклав чеською україніст і літератор Алексей Севрук, який також є автором перекладу попередньої книжки Сергія Жадана Big Mac, що побачила світ у чеській столиці в 2011 році. У презентації, на яку прийшло багато української молоді, а також представників українських громадських організацій, взяли участь і автор, і перекладач, які читали поетичні твори українською та чеською мовами.

Своїми думками про останні поетичні збірки, а також про український Майдан, до якого нині звернена увага всієї Європи, Сергій Жадан поділився з Радіо Свобода.

– Чому саме «Історія культури початку століття»?

– Назва насправді доволі випадкова. Я цю книгу написав у 2001–2002 роках, я тоді мешкав у Відні, навчався там у Віденському університеті. Це така квазі-наукова назва, вона для мене насправді є трішки іронічною. Там закладена іронія, там насправді не йдеться про історію культури.

– Чеською мовою це, здається, вже третя Ваша книжка?

– Друга.

– Чи уявляєте Ви собі чеського читача?

– Насправді не дуже добре уявляю. Я слідкую, якщо є можливість, за якоюсь реакцією, але, на жаль, не дуже добре орієнтуюсь у місцевій ситуації. Хотілося б трішки краще знати цього читача в обличчя, наприклад.

– Чехи, на щастя, люблять поезію. Я думаю, що Ваша книжка матиме успіх. Хочу Вас запитати про ще одну книжку – «Месопотамію», яка готується до виходу в Україні.

– Уже вийшла два тижні тому.

– А які твори увійшли до збірки?

– Це така дивна книга. Вона дивна структурно, складається з двох частин. Перша частина – це дев’ять прозових історій, дев’ять оповідань, в яких події з одного оповідання перетікають у наступне. Фактично, це такий роман у новелах, можна сказати. Вона дуже харківська, події відбуваються у Харкові, там географічно дуже чітко означені місця, де розгортається сюжет, з назвами вулиць, з якимись будинками, які харків’яни знають. А друга частина цієї книги – це 30 віршів, які фактично коментують прозу. Вони як доповнення, в них фігурують ті самі персонажі, ті самі герої, ті самі ситуації.

– А чи існує якийсь зв’язок між «Месопотамією», Вашою найновішою книжкою, і Майданом?

– Ні, не існує. Це зовсім інша книга.

– А інспірація?

– Ця книга писалася до Майдану, і вона зовсім інакша. Вона не суспільно-політична, не соціальна, скоріше, дуже особистісна, лірична. Це, мабуть, найбільш лірична моя книга. І найбільш харківська книга.

Хоча, Майдан – це ж не лише ця територія, де стоять люди і протестують проти влади. Майдан сьогодні перетворився на певний такий символ народження нового громадянського суспільства в Україні. Майданом сьогодні «інфіковані» дуже багато українців і думаю, що багато з персонажів «Месопотамії» сьогодні стоять на Майдані.

– Скажіть, будь ласка, чи будете Ви у своїх творчих планах писати щось про Майдан? Наскільки він може бути інспірацією для творчої людини, для письменника, поета?

– Я не збираюся писати про Майдан. Але я збираюся писати книгу про ультрас, про футбольних уболівальників, які сьогодні охороняють українські Майдани, які вийшли підтримати протестувальників. Вони сьогодні стоять разом з нами на харківському Майдані. Знову ж таки, ідея виникла не тепер, не під час цих революційних подій. Я з цією ідеєю ношуся вже десь рік і сподіваюся, що десь ближчим часом почну її реалізовувати.

– А Якщо б Вас попросити охарактеризувати Майдан як суспільне чи політичне, соціологічне, соціальне явище. Який би Ви йому епітет вибрали?

– Він дуже живий у тому сенсі, що це дійсно якісь суспільні групи, які формуються прямо на наших очах. Це як незастигла лава.

– А куди вона витече?

– Це цікаво. У цьому є найбільша інтрига і я, наприклад, не готовий сказати, куди вона витече. Хоча, я сподіваюся, вона витече в якомусь конструктивному напрямку і з користю для всієї країни. Що принаймні, застигнувши, ця лава зцементує країну, не дасть їй розпастися.

– А Ви, як людина творча, Ви довіряєте людям, які стоять там?

– Знаєте, в Україні я довіряю виключно цим людям. Не політикам опозиційним, не лідерам, які говорять зі сцени, а саме тим людям, які стоять біля сцени, тим людям, які щоденно виходять на вулицю і намагаються відстояти свої принципи, свої переконання. Тому що я багатьох з цих людей знаю особисто, я з ними спілкуюся, я чую, що вони говорять, і я бачу за ними велику правду.

– А чи можна до певної міри сказати, що саме Майдан є гарантією успіху тієї трійки чи четвірки опозиційних лідерів?

– Та ні. Мені взагалі в цій ситуації не йдеться про трійку, про лідерів. Мені здається, що вони в цій ситуації є настільки випадковими й необов’язковими персонажами, що якось говорити про цей взаємозв’язок і про Майдан як гарантію для них я б взагалі не став. Я, наприклад, не переконаний, що ця трійця буде актуальною на політичній сцені, скажімо, через рік. У мене зовсім немає такої впевненості.

– В такому разі, яка константа, який найцінніший елемент тієї дії чи дійства, яке зараз відбувається на Майдані?

– Саме громадські ініціативи, горизонтальні ініціативи, механізми, які формуються прямо тепер. Це те, чого не було в Україні, скажімо, 10 років тому, та навіть 5 років тому. Коли дійсно ініціатива іде від громадянського суспільства, не від політиків, не від партійних штабів, а від рядових громадян.

– Наскільки, на Ваш погляд, справедливим є твердження, що на Майдані стоїть захід країни, а не відображені всі регіонів?

– У цьому є лише частина правди. Безперечно, там багато західняків. Можливо, вони більш організовані. Вони, безперечно, більш масово, більш цілісно підтримали Майдан, ідею революції. Але там так само багато людей з Центральної, Східної, Південної України. Інша річ, що так само багато східняків ідеї Євромайдану не підтримують. Не підтримували, не підтримують і навряд чи ближчим часом підтримають. Але тут слід розуміти таку річ, що в будь-якому разі без підтримки сходу, без приєднання до цих протестних акцій сходу, півдня України вся ця ідея, вся ця затія з революцією приречена на поразку.

– А чи потрібно переконувати схід і південь України у цьому випадку?

– Безперечно, потрібно. Саме цим і потрібно зараз займатися. Ці два місяці цим потрібно було займатися. І великою мірою ми там на сході цим і займаємося.

– Ви бачите перспективу в цьому?

– Це дуже важко. По-перше, є велика протидія з боку влади. По-друге, інформаційна війна розв’язана проти Майдану. А по-третє, є справді інертність суспільного мислення і це та реальність, з якою потрібно рахуватися. Дуже важко переконати людину, яка в принципі не готова почути щось нове, яка в принципі не готова змінювати свою точку зору, яка не налаштована до діалогу.

– Якщо підсумувати нашу розмову, як Ви думаєте, є світло в кінці тунелю, є надія на те, що в Україні врешті добро над злом, як говорив Вацлав Гавел, «правда і любов переможе»?

– Світло в кінці тунелю безперечно є. Інша річ, що поки що важко сказати, яка довжина цього тунелю і як довго ми будемо з нього виходити. У цьому сьогодні найбільша проблема. І якою ціною нам вдасться з цього тунелю вийти – це теж велика проблема. Це те, що непокоїть, я думаю, сьогодні багатьох. А те, що ми вийдемо, і те, що світло є, і те, що перемога буде все-таки за народом, я в цьому не сумніваюся і не сумнівався ніколи ні на хвилину. Тому що люди, які відстоюють свою свободу, вони просто не мають інших шансів, як перемогти.