Як зупинити «ескадрони смерті»: білоруський досвід

Мінськ – У 1999 році в Білорусі зникли два опозиційні політики Юрій Захаренко, Віктор Гончар, бізнесмен Анатолій Красовський, а 2000 року зник журналіст Дмитро Завадський. З цими таємними зникненнями опозиція в Білорусі та політики за кордоном пов’язували так званий «ескадрон смерті», начебто створений оточенням президента Лукашенка.

За час, що минув, було виявлено багато свідчень, оперативних матеріалів, але слідство у справах про зникнення не доведено й досі. Слідчі знайшли лише тих, хто викрав журналіста Завадського, але його могили не знайшли, як і могил останніх зниклих.

І все-таки білоруська та міжнародна кампанія за виявлення усіх обставин цих таємничих зникнень та покарання винних мала успіх, хоча б у тому, що з 2000 року таких страшних подій в Білорусі більше не було.

Найбільша таємниця Лукашенка

Мабуть, найбільшою таємницею незмінного президента Білорусі Олександра Лукашенка залишається питання його причетності до створення так званого «ескадрону смерті» та таємних зникнень у 1999 році його політичних опонентів екс-міністра внутрішніх справ Юрія Захаренка, колишнього віце-прем’єра Віктора Гончара, бізнесмена Анатолія Красовського.

У 2001 році співробітники білоруської прокуратури Дмитро Петрушкевич та Олег Случек опублікували інформацію про діяльність спеціальної групи, яка знищувала невгодних владі людей.

Відомо, що до цієї групи, яку вони назвали «ескадроном смерті», входили співробітники спецназу міліції Ігнатович та Малик, які у 2000 році викрали та закатували журналіста Дмитра Завадського, за що суд у Мінську засудив їх на довічне ув’язнення.

Співробітники прокуратури Петрушкевич та Случек, які пізніше емігрували, до замовників цього «ескадрону» віднесли секретаря Ради безпеки Білорусі Віктора Шеймана, організатором назвали чиновника адміністрації президента Юрія Сівакова, а керівником цього підрозділу – офіцера спецназу міліції Дмитра Павліченка.


Дмитро Павліченко

Прокуратура Білорусі порушила справу за фактом таємних зникнень політиків та арештувала Дмитра Павліченка, але його було відпущено за наказом президента Лукашенка, а генерального прокурора Олега Божелко звільнено. На місце прокурора у розпал скандалу Олександр Лукашенко призначив Віктора Шеймана, якого і підозрювали в організації цього «ескадрону смерті».

Усі представники білоруської влади заперечували ці звинувачення. Особисто президентові Лукашенкові говорити на цю тему завжди було важко. Але минулого року на зустрічі з російськими журналістами він проговорився, як боровся із бандитами у 90-х.

«Я був вимушений ухвалити радикальне рішення: зібрали кілька груп, взяли круті автомобілі і зробили пастки на трасі. Усіх бандитів, хто чинив спротив, розстрілювали на місці», – сказав Лукашенко.

На питання «Де Захаренко?», «Де Гончар?» відповіді немає

Після бандитів, злодіїв у законі, у Білорусі почали зникати опозиціонери. На стінах будинків у Мінську на початку 2000-х появилися написи: «Де Захаренко?», «Де Гончар?».

У 2004 році з місією вивчення цих зникнень до Білорусі прибув доповідач Парламентської асамблеї Ради Європи Хрістос Пургурідіс.

Він заявив у підсумку, що доказів того, що білоруська влада має стосунок до зникнень, більше ніж достатньо. Після цього Євросоюз запровадив санкції проти усіх представників білоруської влади, яких вважають причетними до зникнень.

Численні заклики на адресу офіційного Мінська повноцінно розслідувати ці справи, які досі лунають з Європи, залишаються непочутими. А 2014 року спливає 15-річний строк давності, коли прокуратура Білорусі зможе і формально закрити ці розслідування.

Мати одного зі зниклих, журналіста Дмитра Завадського, Ольга Григорівна каже, що разом з іншими постраждалими родинами вона перш за все тепер не хотіла б, щоб ці справи пішли в небуття.

«Ми усі виступаємо за те, щоб ці справи було перекваліфіковано на другу статтю, у якій йдеться про дії проти людяності. Тоді вони матимуть силу незалежно від часу», – зауважує вона.

Ольга Завадська зазначає, що у Білорусі опозиційні політики та її син зникали у мирний час, коли не було жодних заворушень, на відміну теперішніх подій в Україні, де теж зникають люди, опоненти влади.

«Я так розумію, що боротьба є боротьбою… І якщо вона гідна народу, значить, народ вистоїть. Тримайся, Україно», – каже вона.

Ольга Завадська обурена, що люди в Білорусі, які діяли у складі «ескадронів смерті», залишилися непокарані, тому що влада їх покриває.

«Ланцюги небайдужих людей» зупинили «ескадрони»

На найпочеснішому місці в офісі опозиційної Об’єднаної громадянської партії (ОГП) Білорусі в Мінську висять портрети зниклих опонентів Лукашенка, більшість яких були членами цієї партії.

Багато років партія проводила спеціальні акції під назвою «Ланцюг небайдужих людей», коли сотні активістів із портретами зниклих виходили на майдани та проспекти Мінська.



Ці акції і уся кампанія, яка тривала багато років, а також позиція міжнародної спільноти, європейські та американські санкції, призвели до того, що діяльність «ескадронів смерті» в Білорусі було зупинено, каже голова ОГП Анатолій Лебедько.

«Але «ескадрони смерті» нікуди не зникли, тому що ніхто не поніс покарання, ані виконавці, ані організатори, ані замовники. Хоча є усі документи, і хоч завтра можна починати процес… Проте реакція суспільства примусила владу зупинити «ескадрони смерті» та фізичні розправи над людьми», – каже він.

Анатолій Лебедько вважає, що головними важелями у боротьбі з «ескадронами смерті», які тепер появилися в Україні, є рішучій суспільний протест, обговорення цієї теми на всіх рівнях, невідворотність покарання винних.

У Білорусі ж поки що винні у викраденні опозиціонерів не покарані. Ольга Завадська має надію, що це станеться, що уся інформація про злочини буде оприлюднена судом, і що вона до цього доживе.

«Надія завжди вмирає останньою… Хочеться знати правду, просто зчепивши зуби, хочеться знати. Буду сподіватись», – зазначає вона.