(Рубрика «Точка зору»)
Серед активних українців усе частіше чути нарікання на те, що «поки ми тут б’ємося за Європу» в самій Європі про нас майже забули. Лише висловлюють вкотре, що «дуже стурбовані ситуацією», проте ніяких рішучих кроків. Ніяких санкцій, лише залякування, що, мовляв, ще трохи –і тоді вже точно заблокують рахунки. Залишмо поза увагою дискусію щодо того, що насправді ефективніше – лякання санкціями чи їх введення. Спробуймо ж зрозуміти, чому Європа не вдається до ефективних, швидких та послідовних кроків.
Основна причина – Європа не розуміє Україну і того, що в ній відбувається. Власне, Україна не дуже то й прагне, щоб її розуміли. Замість того, щоб самостійно говорити за себе й лобіювати власні інтереси, цим у західному світі займаються Польща та країни Балтики. З іншого боку, свою позицію відстоює Росія, котра через своїх речників заявляє, що Україна – навіть не країна, а лиш територія.
Від такої позиції влади страждає уся країна. Інші створюють її імідж. Якщо узагальнювати, то він не дуже привабливий і приблизно такий: країна у центрі Європи, колишня частина Росії, в котрій постійно відбуваються кризи і котра сама не може нічого вирішити.
Весною 2013 року видання «Коментарі» оприлюднило інформацію, що близько 60% згадувань в інтернеті про Україну негативного характеру, 15-20% – нейтрального і лише 20-25% – позитивного. Себто Україна зовсім не піклується про свій вигляд в очах світу, тому й програє усі можливі інформаційні кампанії.
Відсутність належної поінформованості, нерозуміння багатьох реалій українського життя не дозволяє європейцям розуміти, що таке жити в Україні Януковича. Недарма нашими спікерами й лобістами інтересів є друзі по нещастю з колишнього соціалістичного табору. Вони уявляють, що довелося пережити країні та її мешканцям у минулому і до чого це призвело в теперішньому. Також розуміють, на що здатна Росія, щоб втримати Україні у своїй орбіті впливу.
Наступний момент, який не розуміють європейці, – це нелегітимність та вихід за межі легальності влади в країні. Вони сприймають будь-яку владу легітимною, котра здобута на виборах. Оскільки міжнародні спостерігачі визнали порушення під час президентської кампанії 2010 незначними, режим Януковича сприймається законним. Проте європейцям важко зрозуміти кілька аспектів:
1. Влада сама порушує закони і їм не підкоряється, натомість вимагає цього від народу.
2. Режим використовує для придушення протестів «спайку» міліції та криміналу.
3. Влада в країні узурпована, незалежних гілок немає. Захистити громадян немає кому, справи порушуються виключно проти протестувальників, їх викрадають, б’ють і залишають під вартою за надуманими звинуваченнями. Натомість за весь час мітингів до відповідальності не притягнено жодного працівника внутрішніх органів.
У цивілізованому світі, де існує верховенство права, працює система стримання-противаг, високий рівень політичної культури й сильне громадянське суспільство, не може навіть ітися про якесь захоплення влади. Узурпацію вони бачать лише по телевізору чи спостерігаючи за країнами третього світу. Тому вибори для західних політиків є єдиним легітимним процесом зміни влади. Для демократичних держав не існує делегітимації та втрати легальності, бо такий режим автоматично вважається авторитарним або тоталітарним. Легітимність у такому випадку вже не грає ніякої ролі. Проте це все одно не дає, в очах Заходу, права на немирний протест та, тим паче, участі в ньому правих радикалів.
Саме тому Європа вимагає вже і зараз сісти за стіл переговорів. Притому, що західні чиновники самі не раз потрапляли на гачок перемов із українською владою. Вони б уже мали зрозуміти, що це абсолютно безсенсово, тим паче, коли Янукович та компанія не надають ніяких письмових гарантій виконання своїх зобов’язань.
З цього приводу незрозумілими для Заходу є загрози, котрі можуть нести пропозиції влади для опозиції. Будь-який крок, котрий Європою сприймається як благородна поступка, в наших реаліях цілком може виявитися хитрим «кидком». Це нам, людям, що постійно «варяться» в цьому процесі, божевільна українська політика здається явищем більш-менш зрозумілим і можливим для осмисленням, проте вона ж не піддається ніяким законам логіки. Як пояснити світові, що комуністи у нас називають себе опозицію, при цьому майже всю свою історію перебувають при владі і годуються з рук олігархів, із котрими начебто ведуть боротьбу? На Заході ж усе законно, чітко й регламентовано.
Однією із причин такого нерозуміння є не лише алогічність українського політичного буття та повний «бєспрєдєл» у процесах, а й відсутність безперервної уваги до життя держави. Сьогочасний інтерес з боку медіа та світової спільноти пов’язаний із яскравими картинками на вулицях Києва. Насправді ж більшість провідних ЗМІ планети не мають в Україні своїх офісів чи хоча б власкорів. Натомість вони здебільшого базуються у Варшаві чи Москві, і зі ЗМІ сусідських держав і формують свою думку про події в Україні.
У демократичних державах також існує куди менша залежність громадян від держави. Частина повноважень перебрана спільнотою на своїй плечі, що убезпечує від додаткових зазіхань з боку режиму. Натомість українці не лише вкрай залежні від своєї влади, а й покладають на неї значні сподівання.
Що робити?
В таких умовах громадянське суспільство цілком слушно взяло курс на інформування іноземців про наші реалії. У Facebook створено сторінку Eurolution.doc, де постяться тексти про Євромайдан лідерів думок та просто відомих українців. Крім цієї групи існує ще кілька подібних.
Інші активісти зайнялися твітер-штурмом через хеш-тег #Digitalmaidan. У соціальній мережі Twitter користувачі,в домовлений час розсилають провідним медіа та ключовим політикам світу інформацію про порушення прав людини українською владою, її злочини та зловживання.
Вітчизняні журналісти та співчуваючі пишуть матеріали для іноземних медіа про зловживання української влади.
Зараз той випадок, коли має бути дуже багато українського контенту іноземними мовами, щоб не спокушати світові медіа користуватися англомовними версіями російських прокремлівських ресурсів. Причому багато повинно бути не лише аналітичних матеріалів, а й новин, відео та аудіо.
Якщо українці справді хочуть, щоб весь світ їх почув, слід разом взятися за справу інформування міжнародної спільноти про події у державі. Поки цього всього немає, порядок денний щодо України формуватимуть інші країни за її спиною.
Чи захочуть європейці почути українців, що відстоюють свої права? Звільнення України від російської залежності мало б допомогти просуванню «Східного партнерства» далі в бік самої Москви. Воно може посприяти розширенню Вишеградської четвірки до п’ятірки та появі потужної команди країн-гравців на східному кордоні ЄС.
Наші західні партнери, схоже, не дуже раді протестам у Києві, що не стихають уже понад 2 місяці – стосунки з Росією псувати ніхто не хоче. Проте, якщо українці докладуть максимум зусиль, чиновники з ЄС не матимуть куди подітися.
У будь-якому випадку, не варто покладати всі надії на інших і перекладати на них відповідальність за своє майбутнє: завше, передусім, слід вірити в себе. Якою буде Україна, залежить від нас.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
