Режисер Сергій Проскурня познайомився з Сергієм Нігояном на Майдані, коли знімав там серію сюжетів до 200-ліття Шевченка. Молодий українець вірменського походження вразив режисера незвичною зовнішністю, акторськими даними та добрим знанням української мови. Уривок з поеми «Кавказ», який Сергій Нігоян читає в сюжеті, знятому на Майдані, зробив його обличчя впізнаваним. Нині, коли Сергій Нігоян став однією з жертв Євромайдану, режисер говорить, що сюжет з ним буде головним у його проекті.
– Коли почався Майдан, я зрозумів, що відтепер усі сюжети мусять з’являтися звідти. Тому що Шевченко, його творчість, його образ, його символ, він сам став символом Майдану. Скрізь на Майдані, куди не кинеш оком, скрізь ти бачиш Шевченка, чи його портрет, чи якусь цитату, чи навіть переспіви з його поезії, такі рімейки, які на сьогоднішній актуальний лад переосмислені.
То власне, Сергія я помітив, тому що він яскрава така фігура був, він відрізнявся від багатьох із самооборони. Він мав постійний пост, один із пропускних пунктів, і там було два прапори, український і вірменський. Я спочатку думав, що це вірменин, який приїхав у Київ підтримувати Майдан. Але з’ясувалося, що він народився в Україні, і що він із Дніпропетровщини, з Дніпропетровська, тепер він там живе, жив, тепер так можна говорити. І що він мріє стати актором, і тому з великою радістю він погодився записатися в цьому проекті.
Для мене це було цікаво, тому що він вірменин, говорить прекрасною українською мовою, він виконав, можна сказати, всі мої режисерські настанови і цей «рот фронт» – рука піднята вгору, два прапори – український і вірменський, і цей сюжет, його відразу помітили і почали дивитися. А тепер… на жаль… це – головний сюжет нашого проекту.
– А чий був вибір тексту, поеми Шевченка «Кавказ», який він читав?
– Сергій пам’ятав тексти Шевченка зі шкільної програми. Мені це видалось не дуже цікавим, тому що як такий леґінь буде читати «Мені тринадцятий минало». То власне, там навіть видно, в цьому відео, як він підглядає суфлер.
Він з великою радістю погодився на мою пропозицію почитати саме з «Кавказу». Сергій мріяв про акторство. Я навіть при ньому почав дзвонити в Дніпропетровськ викладачам Театрального коледжу і попросив їх, щоб, коли Сергій повернеться з Києва в Дніпропетровськ, щоб вони його прослухали і підготували до вступу. Тому що він мав абсолютно всі шанси вступити на акторський факультет. І мені видається, що це втрата дуже велика, ще і мистецька.
– Коли почався Майдан, я зрозумів, що відтепер усі сюжети мусять з’являтися звідти. Тому що Шевченко, його творчість, його образ, його символ, він сам став символом Майдану. Скрізь на Майдані, куди не кинеш оком, скрізь ти бачиш Шевченка, чи його портрет, чи якусь цитату, чи навіть переспіви з його поезії, такі рімейки, які на сьогоднішній актуальний лад переосмислені.
То власне, Сергія я помітив, тому що він яскрава така фігура був, він відрізнявся від багатьох із самооборони. Він мав постійний пост, один із пропускних пунктів, і там було два прапори, український і вірменський. Я спочатку думав, що це вірменин, який приїхав у Київ підтримувати Майдан. Але з’ясувалося, що він народився в Україні, і що він із Дніпропетровщини, з Дніпропетровська, тепер він там живе, жив, тепер так можна говорити. І що він мріє стати актором, і тому з великою радістю він погодився записатися в цьому проекті.
Для мене це було цікаво, тому що він вірменин, говорить прекрасною українською мовою, він виконав, можна сказати, всі мої режисерські настанови і цей «рот фронт» – рука піднята вгору, два прапори – український і вірменський, і цей сюжет, його відразу помітили і почали дивитися. А тепер… на жаль… це – головний сюжет нашого проекту.
– А чий був вибір тексту, поеми Шевченка «Кавказ», який він читав?
– Сергій пам’ятав тексти Шевченка зі шкільної програми. Мені це видалось не дуже цікавим, тому що як такий леґінь буде читати «Мені тринадцятий минало». То власне, там навіть видно, в цьому відео, як він підглядає суфлер.
Він з великою радістю погодився на мою пропозицію почитати саме з «Кавказу». Сергій мріяв про акторство. Я навіть при ньому почав дзвонити в Дніпропетровськ викладачам Театрального коледжу і попросив їх, щоб, коли Сергій повернеться з Києва в Дніпропетровськ, щоб вони його прослухали і підготували до вступу. Тому що він мав абсолютно всі шанси вступити на акторський факультет. І мені видається, що це втрата дуже велика, ще і мистецька.
