(Рубрика «Точка зору»)
Заспокойтеся! Громадянської війни не буде! Ті, хто її анонсують, видають бажане за реальність. Але забувають головне: громадянська війна – це війна однієї активної частини народу з іншого активною частиною народу. Одна частина активно, до тремтіння в руках, хоче змін, інша активно, до такого ж тремтіння в руках, не хоче цих змін. Тепер скажіть мені: ви десь бачите дві однаково активні частини українського народу? Я не бачу. «Беркут» бачу, «тітушок» бачу, «спонсорську» зеленку бачу, замовне «правосуддя» бачу, а дві не згодних одна з одною половинки одного народу – ні!
Чому ж їх немає, цих половинок? Чому тільки одна половина проявляє активність, заявляючи словом і ділом про своє бажання жити по-іншому? Чому друга половина мовчить і дивиться український телевізор? Або погоджується під обіцяні 400 гривень поїхати на мітинг для захисту влади на наданому владою автобусі, а потім, повернувшись додому, плюється і розповідає, що після поїздки змусили розписатися за отримання 200 гривень, а на руки дали тільки 100, повідомивши, що інші 100 утримані «за проїзд»? Так було з бюджетниками Житомирської області, та, напевно, не тільки Житомирській.
Де ж тоді друга сторона цього громадянського конфлікту? Найбільшочленна в українському політичному світі Партія регіонів, яка перебуває при влади? Теоретично членів цієї партії вистачило б, щоб показати, що вони – сила і велика частина українського суспільства. Ось вийшли б вони добровільно на вулиці, на майдани і площі, приїхали б за свій рахунок у Київ, поставили б намети, запалили багаття і стали співати якісь свої пісні... І тоді було б з ким викурити люльку миру і почати говорити про майбутнє.
Але щось не хочуть члени партії влади добровільно цю владу захищати. Дивна якась поведінка! Напевно, пройдуть найближчим часом по райкомах і обкомах цієї партії партзбори, на яких найпасивніших членів каратимуть збільшенням членських внесків або накладуть якісь інші стягнення. Хоча навряд чи ці партзбори відбудуться. Якщо «партійці» не виходять безкоштовно на вулиці і майдани, то чому вони повинні безкоштовно ходити на збори?! Ні, звичайно, є така валюта, як «страх». Людину можна залякати, особливо якщо вона залежна. І тоді вона сама розплачується власним страхом зі своєю совістю і йде, куди сказали. Але поступово ця «валюта» припиняє «ходіння» в нашій країні. І все менше і менше людей йде, куди сказали. Все більше і більше людей йде туди, куди хоче, і говорить те, що думає і хоче сказати.
Ось і виходить у нас картинка не громадянської війни, що наближається, а класичного громадянського конфлікту суспільства з владою. При цьому, дійсно, влада самоусунулася від спроб цей конфлікт розв’язати, а послала замість себе «Беркут». Виникла парадоксальна ситуація. «Обрізана» з усіх боків вулиця Грушевського немов доводить, що Кабінет міністрів працює «у вигнанні». Бюджет на 2014 рік голографічна Партія регіонів теж готова ухвалювати «у вигнанні», на так званому виїзному засіданні. У цьому вони чимось теж схожі на Євромайдан. Я б навіть їх похвалив, якщо б вони провели це засідання в церкві будь-якого патріархату або в книжковому магазині. Їм, звичайно, знадобиться дуже великий книжковий магазин.
Однак, як це не дивно, конфлікт із владою замість народу будуть швидко вирішувати «звичайні» українські мільярдери і мільйонери, якщо відчують, що країна, яка зупинилася на краю політичної прірви, от-от готова зробити рішучий крок вперед. Крок у прірву – це втрата банкірами банків, заводовласниками заводів і так далі. Тобто перетворення мільярдерів і мільйонерів у людей, які втратили свої «активи» і «пасиви». Мільярдери і мільйонери, що приєдналися до них, цього просто не допустять. А консультувати їх будуть усі держави-кредитори України разом, забувши про свої геополітичні розбіжності. Бо тих, кому дали купу грошей у борг, оберігають інколи сильніше за найрідніших.
Андрій Курков – письменник, журналіст, кіносценарист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода