Щороку американські лікарі проводять приблизно півтори тисячі операцій з пересадки легенів. Трансплантація та подальша підтримка життєздатності цього органу одна з найскладніших. Адже легені – єдиний з провідних внутрішніх органів, який вступає у постійний контакт із зовнішнім середовищем через подих, що збільшує ризик інфекції.
Американські вчені працюють над новим методом збереження донорських легенів. Вони сподіваються за допомогою свого способу збільшити кількість операцій з пересадки цього органу, що означає врятовані життя приречених на смерть пацієнтів.
Ці дослідження проводить група лікарів, очолена Томасом Іґаном в Університеті Кароліни.
Легені є більш життєздатними у порівнянні з іншими людськими органами тому, що в них залишається повітря навіть після смерті людини. Затримати це повітря означає відстрочити розпад і виграти більше часу для пересадки.
Томас Іґан говорить:
«Це мало б величезний вплив на те, скільки легенів було б доступно для пересадки. Зараз у Сполучених Штатах ми робимо тисячу вісімсот пересадок щороку, а ми вважаємо, що можемо робити до 50 тисяч на рік».
Для десятків тисяч людей пересадка легенів єдина надія, що вони одного дня зможуть дихати нормально. Ліса Бовман – одна з них. Вона каже:
«У мене не було дня, щоб б я нормально дихала».
Збір органів від раптово померлих людей, а ще й у випадках, коли це стається поза лікарнею, завдання не з легких. Майже 80 відсотків донорських легенів не надаються для пересадки.
Найчастіше вони надходить від пацієнтів, які помирають у медичних центрах. Але й тут свої труднощі. Вони нерідко є пошкоджені вентиляторами чи іншим обладнанням, особливо під час тривалого перебування пецієнта у лікарні.
Дослідження групи Інґана полягає у тому, щоб якомога швидше потрапити до раптово померлого і негайно наповнити легені додатковим повітрям для того, щоби зберегти їх під час транспортування і пересадки.
Процедура відбувається наступним чином. Медики проводять перфузію на донорських легенях. Машина проганяє повітря і рідину через легені, щоби продовжити їм життя і провести аналізи на предмет захворювань. Ця процедура дуже важлива, підкреслює Томас Іґан:
«Якщо набити на цьому руку, то ми станемо ефективнішими, а це покращить наші шанси не лише пересаджувати легені, але й мати легені, які працюють краще після операції».
Пересадку роблять хворим, які беруть участь у групі експериментальних досліджень, фінансованих Національним інститутом охорони здоров’я.
Ліса Бовман уже два роки живе в очікуванні пересадки нових легенів після того, як рідкісне генетичне захворювання їх фактично знищило. Ліса дуже надіється, що участь у цих дослідженнях допоможе їй підшукати донора:
«Я не можу думати ні про що інше. Мені здається, що найкраща річ – це здатність нормально дихати».
Спеціалісти з пересадки органів з великим інтересом стежать за цією програмою. Хтозна, можливо, набутий досвід згодиться і для інших донорських органів.
Американські вчені працюють над новим методом збереження донорських легенів. Вони сподіваються за допомогою свого способу збільшити кількість операцій з пересадки цього органу, що означає врятовані життя приречених на смерть пацієнтів.
Ці дослідження проводить група лікарів, очолена Томасом Іґаном в Університеті Кароліни.
Легені є більш життєздатними у порівнянні з іншими людськими органами тому, що в них залишається повітря навіть після смерті людини. Затримати це повітря означає відстрочити розпад і виграти більше часу для пересадки.
Томас Іґан говорить:
«Це мало б величезний вплив на те, скільки легенів було б доступно для пересадки. Зараз у Сполучених Штатах ми робимо тисячу вісімсот пересадок щороку, а ми вважаємо, що можемо робити до 50 тисяч на рік».
Для десятків тисяч людей пересадка легенів єдина надія, що вони одного дня зможуть дихати нормально. Ліса Бовман – одна з них. Вона каже:
«У мене не було дня, щоб б я нормально дихала».
Збір органів від раптово померлих людей, а ще й у випадках, коли це стається поза лікарнею, завдання не з легких. Майже 80 відсотків донорських легенів не надаються для пересадки.
Найчастіше вони надходить від пацієнтів, які помирають у медичних центрах. Але й тут свої труднощі. Вони нерідко є пошкоджені вентиляторами чи іншим обладнанням, особливо під час тривалого перебування пецієнта у лікарні.
Дослідження групи Інґана полягає у тому, щоб якомога швидше потрапити до раптово померлого і негайно наповнити легені додатковим повітрям для того, щоби зберегти їх під час транспортування і пересадки.
Процедура відбувається наступним чином. Медики проводять перфузію на донорських легенях. Машина проганяє повітря і рідину через легені, щоби продовжити їм життя і провести аналізи на предмет захворювань. Ця процедура дуже важлива, підкреслює Томас Іґан:
«Якщо набити на цьому руку, то ми станемо ефективнішими, а це покращить наші шанси не лише пересаджувати легені, але й мати легені, які працюють краще після операції».
Пересадку роблять хворим, які беруть участь у групі експериментальних досліджень, фінансованих Національним інститутом охорони здоров’я.
Ліса Бовман уже два роки живе в очікуванні пересадки нових легенів після того, як рідкісне генетичне захворювання їх фактично знищило. Ліса дуже надіється, що участь у цих дослідженнях допоможе їй підшукати донора:
«Я не можу думати ні про що інше. Мені здається, що найкраща річ – це здатність нормально дихати».
Спеціалісти з пересадки органів з великим інтересом стежать за цією програмою. Хтозна, можливо, набутий досвід згодиться і для інших донорських органів.
