(Рубрика «Точка зору»)
У Карибському морі є острів Іспаньйол. Природою по всьому острову були закладені рівномірно приблизно однакові умови життя, екосистеми, тропічні ліси. Проте сьогодні з висоти польоту вертольоту чи літака дуже добре помітно, що Іспаньйол поділений на дві різні частини: зелену й пустельно-вигорілу. Вони відповідають двом різним країнам: зелена – Домініканській Республіці, вицвіло-пустельна – Гаїті. Природа та історія дали їм ідентичні постколоніальні стартові умови, але різна поведінка еліт і простих людей перетворила одну країну на туристичну Мекку й демократію, а іншу – на поруйновану ерозією ґрунтів, повенями, землетрусами, корупцією та диктатурами територію без перспектив і цілей. Поміж іншого природу Гаїті зруйнувала варварська, бракон’єрська вирубка лісів.
Якщо поміняти Іспаньйол на Східну Європу, то і тут теж де-факто вже постала лінія поділу, не стільки візова, не стільки інтеграційна, не стільки ментальна, скільки така сама, як на Іспаньойолі. Сьогодні Україна та, приміром, Польща це вже та сама пустельність і зелень, ерозія і збереження, безпринципна корупція і ефективний контроль хабарництва. Цю лінію ще трохи – і можна буде розгледіти з висоти польоту вертольота. І справа тут далеко не лише в членстві в ЄС чи якихось європейських кредитах, які Польща отримувала, а Януковичу й Азарову єесівські чиновники в них уперто відмовляють. Просто в одній країні в доленосні моменти проводили ефективну «шокову терапію» економіки, а в іншій – ні. В одній робили радикальні реформи, а в іншій – завжди тільки половинчасті, це ще в кращому випадку. В одній уже активно сортують сміття й утилізують та переробляють його успішно, а іншу повсюдно завалили сміттєзвалищами, стихійними й організованими, без різниці. Одна належить до 40 найменш корумпованих країн світу, а інша – до 40 найбільш корумпованих, поступаючись за рівнем корупції лише поруйнованим громадянськими війнами бідним африканським країнам.
Євромайдан показав, що в Україні є дуже, дуже багато активних людей, які усвідомлюють цей факт гаїтізації України семимильними кроками й готові мирно та чесно боротися за те, щоб зупинити подальше вигорання й ширення пустелі. Ось з цього починається фундаментальна перевага й тверда надія українців.
Причому ця гаїтізація торкається абсолютно кожного, незалежно від геополітичних преференцій та ставлення до євроінтеграції чи Росії. Гнилі й від того вічно аварійні труби під хмарочосами, бо гроші на їхню заміну розкрали; роздовбані дороги, побудовані з 60-відсотиковими відкатами; злі виховательки з мізерними зарплатами й величезними підопічними групами в дитсадках – це торкається кожного. І це все рівень європейського Гаїті, не вище й не нижче.
Понад усім вивищується одна зі справжніх економічно-соціальних драм українців. Свідомий і безпринципний демпінг на оплаті їхньої праці, тобто її заниження робило й робить можливими надприбутки олігархів і всіх, всіх, хто 22 роки незалежності умів вписатися в Систему, хто вмів обратися, приміром, до Верховної Ради, розкрутити бізнес, заробити на квартири для дітей і онуків на Мальті чи в Лондоні.
Після молдован українці мають найнижчу середню зарплату в Європі. У кращі економічні часи це ще якось компенсується за рахунок конвертів. У гірші – це бідність. І це бідність не від бідності, а від де-факто напівфеодальної економічної моделі, в якій норма – максимально занижувати зарплату й змушувати людей вірити в те, що так і має бути. Дешева робоча сила, насправді, може бути важливою конкурентною перевагою економіки на певному етапі її розвитку. Вона може посприяти залученню інвестицій, зокрема прямих іноземних. А далі крок за кроком, якщо є стабільний економічний зріст і притік інвестицій, то зарплати також ростимуть природним чином. Але якщо ріст економіки й інвестиційний бум не наступають, то дешева робоча сила перетворюється на рабсилу. Дуже потрібну для подальшого виживання та збереження Системи. Гаїтянські іммігранти готові працювати за копійки в сусідній Домініканській Республіці, бо вдома не матимуть і того. Чи не нагадує це знайомі до болю реалії української трудової міграції?
Євромайдан проти гаїтянського вигорання
Якщо 22 роки поспіль цілою європейською країною керувати лише за допомогою короткострокових рішень, то вона, зрештою, неминуче перетвориться на Гаїті. І якщо за ці 22 роки часом у владних ешелонах трапляться людини-винятки, як-от екс-міністр економіки Володимир Лановий, спроможні діяти не як феодали й політикани, а як мислителі, спроможні закласти основи для здорової моделі економічної політики, то, на жаль, їх ніхто швидше за все не підтримує і не зрозуміє. На посаді міністра економіки Володимир Лановий протримався півроку в 1992-му, коли якраз був критичний час для реформ і змін.
Таким чином, за 22 роки українська макроекономіка перетворилася на ідеальне втілення всього того, чого робити не потрібно, як висловився автор польських реформ Лєшек Бальцерович. Її економічний зріст залежить від вугілля, металу й зерна, а не технологій та інновацій. А саме останні й тільки останні можуть забезпечити економічний ріст у довгостроковій перспективі, а отже, і добробут, і стабільність, і порядок, про які так люблять говорити Янукович і уряд Азарова. Цей уряд утримує фіксований курс гривні й при цьому збільшує регулярно видатки держбюджету – це удавка для національного експорту й для національного бізнесу, з яким відтепер розплачуються векселями й вибивають останні гроші. За таких умов один із виходів – і далі понижувати зарплати українцям. Розриви в рахунку поточних операцій прагнуть ліквідувати за рахунок нових і нових запозичень, а не інвестицій. Поганий бізнес-клімат, звісно, спонукає про інвестиції лише мріяти.
І ось сьогодні президент Янукович і прем’єр-міністр Азаров просять ЄС оплатити рахунок, виставлений по 22 роках короткостроковості й корупції, заплатити за бажання цієї влади будь-що втриматися, будь-що зберегти гаїтянський статус-кво, не відмовившись від мертвих китів, на яких тримається хвора економіка. Ідеться не просто про поповнення золотовалютних запасів держави. Ідеться про те, що хтось має оплатити бажання еліти підтримувати й далі лад рівня Гаїті. ЄС не дає гроші на проїдання. Це факт. Він може надати гроші лише для системних реформ, зокрема для адресної допомоги підприємствам, орієнтованим на Росію, щоб ті могли модернізуватися й переорієнтуватися на нові ринки. Але для цього ще потрібно хоч щось зробити з корупцією. Росія натомість готова, вочевидь, оплатити рахунок, виставлений українськими керманичами. Рахунок, наслідки якого можна спостерігати з висоти польоту літака.
Спілкуючись з українцями на Євромайдані, можна помітити, що багато з них наголошують: ми стоїмо за кращу долю якщо не для себе, то для своїх дітей, онуків. Євромайдан не очікує швидких джек-потів і легких бонусів, він не очікує чергового короткострокового рішення. Люди вийшли не за пенсії і за зарплати для себе тут і зараз. Люди вийшли, відчувши чадну задуху подібного до гаїтянського вигорання.
Жанна Безп’ятчук – журналістка Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
