Київ – Відкриті архіви – перший крок до подолання наслідків тоталітарного режиму, кажуть чеські науковці. Це сприяє розвитку демократичних ініціатив та очищенню державного апарату. Для України це особливо актуально, адже Євромайдан – це пряма реакція на прорадянську політику нинішньої влади, зазначають історики.
Чеський науковець Павел Жачек, ставши свідком подій Євромайдану, пригадує Оксамитову революцію 1989 року в Чехословаччині.
«Я був студентом, і в перший день демонстрацій нас досить сильно побили. Тоді ще ніхто не вірив у те, що все закінчиться поваленням режиму», – розповідає він.
Павел Жачек став першим директором Інституту дослідження тоталітарних режимів. Єдиного механізму подолання спадщини тоталітаризму для усіх країн не існує, каже він. Першим кроком, який зробила Чехія, став закон про люстрацію. А потім – відкриті архіви.
«Ми розпочали боротьбу за інформацію за прикладом Німеччини чи Польщі. Громадяни мали отримати доступ до заведених на них справ Служби безпеки, дізнатися, як комуністична влада маніпулювала їхнім життям, як вона таємно чинила репресії, позбавляла роботи чи можливості вчитися. Тобто, почався той процес, визначення якому вперше дала Німеччина ще до свого об’єднання: «Справа, заведена на мене, належить мені», – розповідає Павел Жачек.
Сьогодні в архівах залишається менше одного відсотка справ із грифом «Таємно», а громадяни можуть отримати потрібні документи упродовж кількох днів зазначає науковець. Окрім того, Інститут оцифровує справи.
Розголос замість люстрації
Чеський громадський діяч Патрик Кошицький, що очолював відділення з відновлення документів словацького Інституту пам’яті народу, розповідає, що у Словаччині закон про люстрацію де-факто не працював. Однак коли відкрили архіви, документами стосовно діяльності Служби безпеки дуже зацікавилася преса.
«Тому, незважаючи на те, що в Словаччині ніколи особливо не виконувався закон про люстрацію, під тиском ЗМІ та громадської думки представники певних політичних сил були змушені піти зі своїх посад», – каже Кошицький.
Чеські дослідники кажуть, що етичний аспект оприлюднення документів вирішується просто: для влади права людей, що постраждали від тоталітарного режиму, мають бути важливішими, ніж права тих, хто з ним співпрацював. Вони прагнуть, щоб Європа офіційно визнала комунізм злочинним режимом нарівні з нацизмом – попри те, що у Чехії комуністична партія одна з найчисленніших.
Українські архіви – в руках комуністів
В Україні останнім часом ускладнився доступ до архівних документів. Український Інститут національної пам’яті та Держкомітет архівів очолюють комуністи. А нинішня влада відроджує радянську гуманітарну політику, стверджує голова вченої ради українського Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович.
«Те, що відбувається в останні три тижні, є результатом проблем, які назрівали в Україні протягом останніх трьох років. Ми бачимо, що правоохоронні органи використовуються як зброя в руках влади, а президент уперто не хоче бачити волю свого народу. Ми живемо в країні неподоланого тоталітарного минулого, і доки так буде, воно впливатимемо на наше сьогодення і майбутнє», – каже історик.
Науковці кажуть, що проблема тоталітарного минулого стосується й країн Західної Європи також – наприклад, для Франції та Італії таким спадком є фашизм. Сьогодні в Європі функціонує Платформа пам’яті і порозуміння, до якої належить і Україна. Організація об’єднує близько 20 громадських та державних інституцій з усієї Східної Європи.
Чеський науковець Павел Жачек, ставши свідком подій Євромайдану, пригадує Оксамитову революцію 1989 року в Чехословаччині.
«Я був студентом, і в перший день демонстрацій нас досить сильно побили. Тоді ще ніхто не вірив у те, що все закінчиться поваленням режиму», – розповідає він.
Павел Жачек став першим директором Інституту дослідження тоталітарних режимів. Єдиного механізму подолання спадщини тоталітаризму для усіх країн не існує, каже він. Першим кроком, який зробила Чехія, став закон про люстрацію. А потім – відкриті архіви.
«Ми розпочали боротьбу за інформацію за прикладом Німеччини чи Польщі. Громадяни мали отримати доступ до заведених на них справ Служби безпеки, дізнатися, як комуністична влада маніпулювала їхнім життям, як вона таємно чинила репресії, позбавляла роботи чи можливості вчитися. Тобто, почався той процес, визначення якому вперше дала Німеччина ще до свого об’єднання: «Справа, заведена на мене, належить мені», – розповідає Павел Жачек.
Сьогодні в архівах залишається менше одного відсотка справ із грифом «Таємно», а громадяни можуть отримати потрібні документи упродовж кількох днів зазначає науковець. Окрім того, Інститут оцифровує справи.
Розголос замість люстрації
Чеський громадський діяч Патрик Кошицький, що очолював відділення з відновлення документів словацького Інституту пам’яті народу, розповідає, що у Словаччині закон про люстрацію де-факто не працював. Однак коли відкрили архіви, документами стосовно діяльності Служби безпеки дуже зацікавилася преса.
«Тому, незважаючи на те, що в Словаччині ніколи особливо не виконувався закон про люстрацію, під тиском ЗМІ та громадської думки представники певних політичних сил були змушені піти зі своїх посад», – каже Кошицький.
Чеські дослідники кажуть, що етичний аспект оприлюднення документів вирішується просто: для влади права людей, що постраждали від тоталітарного режиму, мають бути важливішими, ніж права тих, хто з ним співпрацював. Вони прагнуть, щоб Європа офіційно визнала комунізм злочинним режимом нарівні з нацизмом – попри те, що у Чехії комуністична партія одна з найчисленніших.
Українські архіви – в руках комуністів
Те, що відбувається в останні три тижні, є результатом проблем, які назрівали в Україні протягом останніх трьох роківВолодимир В’ятрович
В Україні останнім часом ускладнився доступ до архівних документів. Український Інститут національної пам’яті та Держкомітет архівів очолюють комуністи. А нинішня влада відроджує радянську гуманітарну політику, стверджує голова вченої ради українського Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович.
«Те, що відбувається в останні три тижні, є результатом проблем, які назрівали в Україні протягом останніх трьох років. Ми бачимо, що правоохоронні органи використовуються як зброя в руках влади, а президент уперто не хоче бачити волю свого народу. Ми живемо в країні неподоланого тоталітарного минулого, і доки так буде, воно впливатимемо на наше сьогодення і майбутнє», – каже історик.
Науковці кажуть, що проблема тоталітарного минулого стосується й країн Західної Європи також – наприклад, для Франції та Італії таким спадком є фашизм. Сьогодні в Європі функціонує Платформа пам’яті і порозуміння, до якої належить і Україна. Організація об’єднує близько 20 громадських та державних інституцій з усієї Східної Європи.
