(Рубрика «Точка зору»)
Вільнюський саміт уже історія. Та здавати справу в архів зарано, доки не здані у хлів граблі, на яких вволю потоптались.
Танок на граблях почався не одразу. Перший тур завершився гладко – остаточним парафуванням Угоди про асоціацію 19 липня 2012 року. Чим стверджено: зміст її взаємовигідний.
Із хворої голови на хвору
Здавалося б таку Угоду підпишуть без питань. Хто ж у притомності і тверезій пам’яті шкодить підписанню вигідної собі Угоди?
Європейський союз. Який висунув додаткові вимоги. Категоричні, ультимативні. Дня не було, коли б ЄС був готовий підписати Угоду безумовно. Хтось назве таку дату?
Натомість Янукович таку готовність виявляв. До 21 листопада, коли через клевретів попередив: Україна Угоду не підпише.
Та в кожному разі, усе що до саміту – декларація намірів. Там, на саміті, мовиться кінцеве слово.
Воно й прозвучало. «Україна поки не готова до підписання, й це статус-кво сьогодні», – заявила Даля Грібаускайте, президент Литви, яка головує в Євросоюзі. Вона додала, що український народ розчарований рішенням керівництва країни.
Отакої! Чільник однієї зі сторін каже за керівництво і народ іншої! Як би М. Цукерберг заявив від Microsoft, а Б. Гейтс від Facebook.
За іншу сторону пані президент чомусь сказала, а про позицію своєї чомусь змовчала. Чому?
Уявіть: входить Янукович і каже: «Лади, давайте папірці, підмахнемо». Підписала б пані головуюча? Хто наважиться відповісти «так»?
Принаймні, не посадовці ЄС: керівництво Євросоюзу досі налаштоване підписати з Києвом Угоду про асоціацію, коли він «виконає всі умови».
Голова комітету Європарламенту з закордонних справ Елмар Брок зазначив: «Для підписання певні вимоги мають бути виконані, і також мають бути певні зобов’язання».
Подібними заявами інформаційний простір рясніє. Їхня сутність однакова: зараз не підпишемо, бо Янукович не хоче. А якщо він раптом схоче, все одно не підпишемо, доки він наші вимоги не виконає».
Не проста відмова, а подвійна. Євробоги обернулись євроубогими.
Янукович промовляв другого дня і також відмова. Теж додаткові вимоги.
Підписати угоду відмовилась кожна зі сторін. Обидві провалили саміт. Нічого валити з хворої голови на хвору.
Як замилюють факти
Подейкують, фактом є не те, що відбулось, а те, що громадська думка вважає за бувальщину.
Щодо відмови Януковича суспільний консенсус. Що ж до відмови європейців – думок розмаїття:
1) Формальна: «Обидві сторони відмовились підписати, обидві й відповідальні».
2) Догматична: «Євросоюз завжди правий. Якщо ЄС зірвав Угоду, то цього не може бути, бо цього не може бути ніколи».
3) Підтасовка: «Відмова підписати з поважних причин не є відмовою. Якщо відмовились правильно, то не відмовлялись».
Дурних немає, кожен знає, що таке «згода» і що таке «відмова».
Покладіть Угоду на Майдан: мільйони підпишуть. Бо згідні.
Покладіть Угоду на стіл Януковичу та керівникам ЄС – пилюкою вкриється. Бо відмовники. Зрештою, вона на їхніх столах лежала. У Вільнюсі.
4) Розпач: «Обопільну відмову розум сприймає – душа не приймає».
5) Конформізм: «Усі винять лише Януковича, і я так само». Більшість завжди права? Пригадаймо, як до 21-го більшість була проти безумовного підписання.
6) Перенацілення. З вимоги «Асоціація негайно!» на «Банду геть!». У цьому разі усе валити на одного Януковича логічно.
Якщо зараз владу звалити реально, тоді це логіка революції. Якщо зараз повалити режим нереально, тоді це логіка провокації.
7) Технологічна: «Відмовився ЄС від підписання Угоди чи ні, говорити про це не час».
Вагоме міркування. Як несвоєчасним буває нормальний одяг, скажімо кальсони на саміті, так невчасним може бути і висвітлення факту.
Але про відмову Євросоюзу на саміті саме час поговорити.
Рестарт
Європейський вибір України не абстракція, не лише світоглядне чи стратегічне гасло. Це й тактичне гасло, гасло моменту: підписати Угоду негайно. З цією вимогою, і під цим гаслом, зібрався Євромайдан.
Підписати мають дві Сторони: Євросоюз, в особі своїх керівників, і Україна, в особі президента. Наразі обидві сторони до цього не готові. Тому на кожну з них треба тиснути. Аж до стану готовності.
Це треба, а що маємо? Внутрішньо суперечливу позицію, інтелектуальний вінегрет:
З одного боку, громадськість за безумовне, негайне підписання Угоди.
З іншого – солідарна з позицією керівництва ЄС не підписувати Угоду доки-поки…
З одного боку, ми вимагаємо від Януковича негайно підписати Угоду.
З іншого – підтримуємо керівництво ЄС у його небажанні це зробити.
Це нонсенс, абсурд, це – інтеграція на західо-схід.
Логічний висновок і вихід:
по-перше, самим зайняти чітку, несуперечливу позицію: домагатись негайного і безумовного підписання парафованої Угоди про асоціацію;
по-друге, вимагати від обох сторін негайно і безумовно підписати Угоду. І від президента Януковича, і від керівників Євросоюзу. Що передбачає зміну їхньої позиції.
Ось чому слід наголошувати, що позиція і Януковича, і ЄС на саміті хибна. Інакше нащо її міняти?
Політес справа делікатна. Публічного каяття не треба. Зміна позиції включає його у толерантній формі.
При обопільній готовності, для підписання не треба чекати ні саміту-2015 у Ризі, ні саміту Україна-ЄС у березні 2014-го. Будь-коли приходьте на Майдан і підписуйте. Люди розступляться і дадуть місце.
Перестороги
Перша: «Ситуація змінилась, на часі інші вимоги».
Можливо, але тоді будьте послідовними: відмовтесь від назви Євромайдан і євросимволіки. А доки є Євромайдан, доти євроугода є першочерговою.
Друга: «Саміт минув, нагода втрачена».
Минув саміт, а не потреба в асоціації. Так, гарна нагода втрачена, тому й потрібен потужний рестарт: заява ЄС про негайну і безумовну готовність.
Третя: «Як можна підписувати Угоду з таким як Янукович?»
Угода не з Януковичем, з Україною.
Акт проголошення державної незалежності України гріє душу не менше від того, що підписаний не одним із борців за незалежність, а Кравчуком. Україна і Незалежність у титулі, підпис – низенько.
Четверта: «А якщо Угоду все одно не підпишуть?»
Чим сильнішим буде тиск за неї зараз, тим меншим буде відкат на Схід навіть при відступі. Тимчасовому. Адже рух України за Сонцем не спинити.
Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
