«Точка зору»
Років зо двадцять тому, коли в нас радянське покращення вже закінчилось, а регіональне ще не почалося, познайомився я з одним чоловіком, який мав чеське коріння. Скориставшись цим корінням, він вирішив перебратися на свою історичну батьківщину – Чехію. Але через рік знову повернувся в Україну. Я здивовано поцікавився, чому так сталося. А він мені: «Розумієш, все в цій Чехії ніби є. Але жити нудно». Тому я з розумінням ставлюся до наших владців, які на ділі відмовилися від євроінтеграції. На словах же для приколу вони і далі євроінтегратори! Зрештою, навіщо нам та нудна Європа?! Ще й грошей ті кляті європейці не дають.
Конституційний порядок під Йолкою
Владці наші – люди веселі. Раніше різними словесними приколами тішили, мовонькою своєю солов’їною. Тепер же вирішили конкретними справами зайнятися. Вони ж бо професіонали.
Ото в перший день Вільнюського саміту, на якому життєрадісні регіональні хлопці показали кисло-бундючним європейцям велику дулю, опинився я в нашій столичці. Дай, думаю, сходжу на Майдан, подивлюся, як Йолка там облаштовується. Направду цікаво було. Стоїть її каркас, біля неї машинка з підйомником (звісно, непрацююча) та кілька будиночків дерев’яних (майже як хатки на курячих ніжках, в яких баби-яги живуть). І все те добро щитами металевими обгороджене. А біля щитів грізні «беркутів ці» у своїх лицарських обладунках, як якісь бови-королевичі, чатують. І добро це стережуть. Що не кажіть, Йолка – важний об’єкт стратегічний.
Ну а десь майже через дві доби наші «беркутята» таку веселуху влаштували. Бачите, образили їх, бідненьких, студенти, що спали під колоною на Майдані. Спочатку ті студенти не давали вночі комунальникам Йолку прикрашати. Розумієте, комунальники вдень працювати не можуть, а вночі – запросто. Але несвідомі студенти цього не зрозуміли. Не захотіли комунальників до Йолки пускати. Ну «беркутята» тут як тут – почали конституційний порядок наводити. Студенти ж геть озвіріли – різними палками та банками із зеленим горошком (певно, виробництва ЄС) почали в бідненьких стражів порядку кидати – так принаймні нам оповів головний міліціянт Києва. А йому вірити треба. Потім одна жіночка, що ревно підтримувала наших владців на мітингу в Черкасах, розповіла, що охоронців правопорядку безсовісні студенти не лише горошком закидали, а й кукурудзою. Просто жахіття якесь! Звісно, доблесний «Беркут» не міг такої наруги стерпіти. І поставив цих молодчиків на місце. Правда, когось із них потовкли, побили. Але як кажуть у наших сусідніх братів: «Лес рубят – щепки летят».
Звісно, найвищі владці ні сном, ні духом не відали, що «Беркут» навів конституційний порядок біля Йолки. Схоже, спали вони в цю ніч сном праведників і снилося їм щось дуже благосне. Зранку прокинулись й очам не повірили. Бунтується Київ, а з ним майже вся наша Ненька через те, що студентів з-під Йолки забрали.
Лєнін, партія і братком
Думали, думали владці. І додумалися чергову веселуху влаштувати. Правда, вже не біля Йолки, яку в них відібрали мітингарі, а біля адміністрації головнокомандуючого. Картинка просто люксусова вийшла. Всі російські телеканали її смакували. Та й було чого! Рускоязичниє пацани, яких пропускає «Беркут» через свої ряди, витанцьовують у масках перед цим самим «Беркутом» й «Слава Україні» кричать. Тракторця пригнали, з ним на штурм хочуть іти. На той тракторець братчик (чи браток?) Дмитро Корчинський виліз – яко Лєнін на броньовик. «Беркут» хоч би що. Дивиться на ті маски-шоу та й у вус собі не дує. Коли ж пацани «злиняли», отоді «беркутята» дали, як то кажуть на Донбасі, «странє угля». І журналістів, які були недалеко, побили, і депутатів. Навіть Спілку письменників погромили. А чого? Хай знають! Не можна біля Адміністрації ходити, а письменникам непотрібні речі писати.
Однак веселухи біля адміністрації виявилось замало. Гулять так гулять. Пацани біля пам’ятника Лєніна, того, який на Бесарабский ринок все дивиться, ще одні маски-шоу організували – ніби вождю світового пролетаріату голову хотіли відбити. Звісно, пам’ятник славний «Беркут» захистив. Це ж бо тепер він, як і Йолка, об’єкт стратегічний. Може, хтось спитає, чого це вірні лєнінці свого вождя не охороняли, а довірили сіє «беркутятам». На це були серйозні причини. У той час якраз головний наш ленінець, Петро Симоненко, віщав на Першому державному телеканалі. Таврував нещадно буржуазію, олігархів, а заодно й владу. Воістину, «вічний революціонер», як і вищеозначений Корчинський.
Далі веселуха регіональною стала. Почали правильні облсовєти і горсовєти скликати сесії, аби неправильних товаришів засудити. Мітинги організовувати, щоб ті нашу діючу владу підтримати. І хоча сцени, на яких виступають регіонали, за словами одного звісного співака, є святими, але чомусь до цієї святості мало людей приложилося. Навіть у Донецьку (!) мітинг не зуміли провести. Та й з обласними і горсовєтами не так склалося, як гадалося. За якісь беззубі звернення вони проголосували. А в Одеському горсовєті лише за третім разом відозву ухвалил. Це, певно, через те, що на початку звернення говорилося, ніби з самого заснування Одеси тут існували європейські традиції. Справді, як можна за таку єресь голосувати! Лише Совєт славної кримської автономії гарно в своєму зверненні написав: мовляв, треба, коли щось не так, надзвичайний стан вводити. А ще кримчани за вступ до Митного союзу виступили. Бо ж Митний союз – не якась загниваюча Європа. У ньому – процвітання і благодать.
А як полегшено зітхнули ми, коли деструктивна опозиція так і не змогла відправити наш коханий уряд у відставку. Тепер ми з євроінтеграцією точно зав’яжемо. Тут ще правильні депутати, кажуть, якийсь законопроект проти геїв та лесбіянок зареєстрували. А зараз це надзвичайно важливе питання.
Отже, все добре. І уряд працює, і влада стабільна. Наш Головнокомандуючий у Китаї відвідує музей армії імператора-тирана Цінь Ши Хуань-ді. Тому чекайте веселенького. Далі буде…
P. S. Все це виглядало б смішно, якби не було так сумно. Але не втрачаймо оптимізму – він порятує нас.
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
