«Все вирішиться вночі», – сказав Сергій Арбузов, стоячи в лобі п’ятизіркового готелю «Кемпінскі» у центрі Вільнюса. На годиннику була одинадцята вечора. Події першого дня саміту, коли інтрига залишалась до останнього, були тотальним колективним блефом української влади. Здається, українські політики випробовували нерви європейських дипломатів, щоб перевірити, як далеко ті можуть зайти у своєму бажанні не втратити Україну на користь Росії. І, треба відмітити, мали у цьому доволі великий успіх. Європейці продемонстрували величезну готовність йти на компроміс. Утім, для української сторони це була, як виглядає, лише гра.
Сергій Арбузов, Вільнюс, 29 листопада 2013 року
Роль головного утримувача інтриги була відведена Сергієві Арбузову. Його вихід відбувся на європейському бізнес-форумі. Там перший віце-прем’єр України задав тон інтриги на добу вперед, заявивши, що вірить у «позитивне рішення».
На уточнення Радіо Свобода, чи означає це, що президент готовий підписати угоду про асоціацію, Арбузов відповів: «Завтра буде ухвалене рішення, я впевнений, що позитивне, але як його сформулюють – це залежить від того, як проведемо перемовини».
Дорожня карта Фюле-Арбузова
«Формулювання позитивного рішення» обговорювалось із європейськими дипломатами протягом всього дня. Ключова зустріч – переговори фінансового блоку Кабміну (окрім Арбузова, тут був і міністр фінансів Юрій Колобов) зі Штефаном Фюле, комісаром ЄС з питань розширення і європейської політики сусідства. Обговорювався альтернативний документ, який Янукович зможе підписати з ЄС, відклавши угоду про асоціацію принаймні до наступного саміту Україна – ЄС.
Прописаний текст назвали «дорожньою картою». Це був план доволі реального, не декларативного продовження переговорів про євроінтеграцію. І в цьому команді «молодих реформаторів» довелось зайти доволі далеко – у документ, окрім майбутніх фінансових компенсацій, заклали навіть питання організації тристоронніх переговорів Україна – Росія – ЄС, щоправда, неформальних. «Дедлайн» виконання умов ЄС – березень 2014-го.
Нічна варта в «Кемпінскі»
Об 11-й вечора у лобі готелю «Кемпінскі» відчувалось помітне пожвавлення. За вхідними дверима стежили українські міністри «сімейного походження» – Юрій Колобов, Едуард Ставицький та перший віце-прем’єр Сергій Арбузов. Вони чекали, поки сюди з офіційної вечері повернеться Віктор Янукович.
«Все вирішиться вночі», – без ентузіазму говорив із журналістами Сергій Арбузов. «Я впевнений, що документ буде підписаний», – шокував він невідповідністю своїх заяв загальному духові зневіри.
«Ми зробили гарну пропозицію європейцям. Я думаю, вони погодяться», – додавав віце-прем’єр Едуард Ставицький, очевидно, маючи на увазі домовленість підписати «дорожню карту» – план дій з підготовки до підписання самої угоди навесні 2014-го.
Віце-прем’єр з енергетичних питань Едуард Ставицький (центр) і єврокомісар Штефан Фюле (ліворуч), Вільнюс, 29 листопада 2013 року
Вже майже опівночі у лобі готелю вирувало активне життя – тут, окрім українських міністрів, перебували і європейські чиновники та дипломати в очікуванні на голів своїх держав, що також зупинилися в готелі «Кемпінскі».
Нарешті приїхав Віктор Янукович. В оточенні охорони він мовчки пройшов до ліфта повз журналістів. Разом з ним до президентських апартаментів піднявся Сергій Арбузов.
Віктор Янукович в готелі «Кемпінскі», Вільнюс, 29 листопада 2013 року
За інформацією джерел, віце-прем’єр доповідав президентові про хід перемовин з єврочиновниками, зокрема, про ключову домовленість, досягнуту з єврокомісаром Фюле про можливість підписати «дорожню карту до асоціації» замість угоди про асоціацію.
Джерела розповідають, що Сергій Арбузов у номері готелю «Кемпінскі» дійсно до другої ночі переконував Віктора Януковича підписати хоч якийсь документ із Євросоюзом. У «сімейному» оточенні президента вважають, що деклараціями та дорожніми картами можна було б дотягнути ледь не до наступних президентських виборів, мовляв, збереження обличчя прагматичного євроінтегратора залишає Януковичу більше шансів обратися на другий термін.
Прес-служба президента та міністрів до другої ночі перебували в холі готелю, схоже, їхні керівники досі розмовляли. Та більш красномовно про це свідчила присутність у лобі-барі самого єврокомісара Штефана Фюле, він очікував якогось результату і був у дуже поганому гуморі.
До нього підійшов міністр закордонних справ Леонід Кожара.
«Чи можна з Вами переговорити?» – запитав Кожара.
«Ні», – відрізав Фюле.
«Але це Ваша робота», – наполягав український міністр закордонних справ.
«Приведіть мені Арбузова, я буду розмовляти тільки з ним», – заявив Фюле.
Штефан Фюле просидів у компанії інших дипломатів та європейських журналістів у лобі-барі до другої ночі і пішов лише після того, як готель залишила прес-служба Сергія Арбузова.
«Ми сьогодні узгодили текст спільного документа з одним із українських очільників» – Фюле очевидно говорив про першого віце-прем’єра Сергія Арбузова.
«Утім, ввечері приїхав президент України, і його заяви не мають нічого спільного з підготовленим до підпису альтернативним документом!» – розказав журналістові Радіо Свобода наостанок Штефан Фюле.
Під час сну, давно заздалегідь, на зустрічах у Москві чи під час вранішньої зустрічі з Анґелою Меркель – історії напевне невідомо, коли саме Віктор Янукович остаточно вирішив не підписувати угоду про асоціацію та жоден інший документ із Європейським союзом. На ранок дива не сталося.
Ранковий демарш
Зранку президент України не мав вигляд людини, яку вночі мучило безсоння. Абсолютно без жодних емоцій він висидів на відшибі церемонію, на якій інші країни підписували документи з Євросоюзом.
Величезне розчарування європейських політиків, яке привидом окутало Віктора Януковича, здавалося, взагалі його не бентежить.
І вже точно, здається, без жодного докору сумління Янукович не з’явився на обіцяний нібито брифінг для журналістів по закінченню саміту, і 30 операторів та репортерів розчаровано розійшлися, так і не дочекавшись президента України.
Але якось не віриться, що, виселившись з готелю «Кемпінскі», Янукович не думав про те, що повертається в країну, занурену у багатотисячні протести проти його власної політики. Складно уявити, що він не запитував себе – чи розійдуться так само десятки тисяч людей, що вийшли на Євромайдани, і надії яких він так відверто розбив, – і яку він понесе за це політичну відповідальність?
