(Рубрика «Точка зору»)
Плекання історичної пам’яті лежить у фундаменті демократичного суспільства, де особа – то головне.
Звідси і – пам’ять від роду в рід.
Зберігання пам’яті належить до біблійної традиції. Священний дар життя. Образ і подоба Божа. Заповіді і письмові заповіти… То є основа юдейсько-християнської цивілізації.
Від неї ми отримали поняття про духовні вартості і вартості людського життя, яке не може бути засобом для досягнення чогось, але лише ціллю. Той постулат лежить в основі етики Канта, що єднає нас із античністю.
Рішуче відкинув ті джерела гуманізму марксизм, який переступив через цінність особи, принесеної в жертву ідеї перемоги комунізму.
Гуманізм замінено дарвінізмом, а особу – масами.
Революція більшовицька кинула людину у вир братовбивства задля пограбування і в ім’я ідола – держави та її вождя.
Вони не зупинялися ні перед чим. Масовий терор використали як зброю пролетаріату, а голод 21-22 років як ефективний засіб винищування людей «класово чужих».
Коли ми говоримо про організацію геноциду в Україні 1932-33 років, то не повинні забувати, що то були ті самі соратники Сталіна, які цілих три роки воювали проти незалежної України, проти української селянської армії. І прокламували цілком одверто: «За хліб, за вугілля, за харч для пролетаріату». Вони розуміли, що Україна переможена, але не зламана. Рік 1929-й, названий роком великого перелому, справді був переломом хребта. Але то ще не привело до знищення живих соків і коріння народу. Приречені були передусім старі, що передають пам’ять, і діти, які переймають
Згадаймо, що фільм Довженка «Земля» у 1930 році викликав невдоволення Кремля: там ще буяла вітальна сила України, бігали гурти дітвори. Соратники Сталіна розуміли, що тут потрібне системне нищення українського національного опору, починаючи від голови – української церкви, української інтелігенції, а тоді української джерельної селянської сили. Це робили планово, поступово – і всіма методами. У комуністів ціль виправдовує засоби.
Дарвінізм як ідеологія ішов по трупах скошених верхніх верств усіх народів.
Причому ліквідація ворожих класів для них означала буквально фізичну ліквідацію, за окремими винятками задля тимчасового їх використання.
Але Україна була головною базою Російської Імперії – це розуміли і царі Петро І, і Микола І, і Ленін, і Сталін.
У 1932-му вождь пішов на злочин, безпрецедентний в історії. Тоталітарний режим і терор давав можливість організувати масове нищення народу голодом за участю партуповноважених та місцевих активістів, готових на все.
Ті нещасні слуги режиму були використані, а потім викинуті, як зужиті гвинтики державної машини. Розповідали про одного активіста на Вінниччині. Він щоранку перед операцією проти своїх сусідів підбадьорював себе партійним гімном:
«Вставай проклятьем заклейменный
Весь мир голодных и рабов».
А весною 1933-го він уже був нікому не потрібний і сам умирав з голоду на руїнах села край дороги. Селяни проходили і казали: «Гей, Матвію, вставай, прокляттям заклеймьонний».
Той випадок може послужити метафорою всієї імперії голодних і рабів.
Коли та імперія ганебно упала, то не залишилося гідного спадкоємця, і навіть винних не було – усі виявилися жертвами.
В усіх її вождів була тривога: «Украину мы можем потерять». І вони тримали її зв’язаною, користувалися тільки репресивними методами, грабували, знекровлювали, принижували до заляканого слуги і меншого брата, якому не дозволяли вирости.
Найганебнішим злочином було те, що після Голодомору на неї накинули саван мовчання. Заборонене слово, заборонена правда, заборонена пам’ять. Витоптування пам’яті народу!
Організована в мирний час катастрофа геноциду у центрі Європи була засекречена на півсторіччя, при тому, що усі дипломатичні посольства доповідали своїм урядам правду.
Я думаю, що коли б на той злочин була належна реакція вільного світу, це послужило б застереженням і Гітлеру. А коли він побачив, що заморення народу голодом у мирний час можна приховати, то набагато легше у воєнний час приховати Голокост євреїв.
Безкарний злочин провокує злочини – це давня істина. Ось чому для нас так важлива кваліфікація і засудження злочину як геноциду, для якого немає терміну давності.
Особливо важливо для нас подякувати чесним свідкам та дослідникам, які бережуть пам’ять в ім’я правди і людяності.
(Виступ Євгена Сверстюка на відкритті Міжнародного форуму «Народ мій є! Народ мій завжди буде!», організованого Громадським комітетом із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-33 року до 80-х роковин Голодомору. 21 листопада 2013 рік, Київ, Національна опера України)
Євген Сверстюк – філософ, колишній політв’язень, учасник Ініціативної групи «Першого грудня»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
