Київ – 95% стихійних лих на планеті спричинені глобальними змінами клімату. І винні в цьому саме люди, розповіла в інтерв’ю Радіо Свобода координатор програми зі зміни клімату Національного екологічного центру Марія Сторчило. Водночас, зобов’язання країн (і України в тому числі) скорочувати викиди парникових газів є занадто малими. І з такими зобов’язаннями втримати світ у межах глобального потепління на 2 градуси буде дуже складно, переконана експерт. У Варшаві цього тижня почався Саміт ООН із питань зміни клімату. Там будуть вирішувати, як же зупинити цей процес.
– Цей саміт присвячений вирішенню глобальних проблем зміни клімату, і він відбувається за двома основними напрямками. Перший – це підготовка нової глобальної угоди, яку очікується підготувати до 2015 року, і яка має вступити в силу після 2020 року. Тобто вона має прийти на заміну Кіотському протоколу. В цій угоді мають бути в ідеалі зобов’язання для всіх країн, якісь принципи, за якими ці зобов’язання мають розподілятися.
Другий великий напрямок – це підвищення зобов’язань зі скорочення викидів на період до 2020 року, тобто у рамках другого періоду Кіотського протоколу. У минулому році країни домовилися, що другому періодові Кіотського протоколу все-таки бути, що він буде тривати до 2020 року. Але зобов’язання розвинутих країн скорочувати викиди є занадто малими. І, в принципі, такими зобов’язаннями дуже складно втримати світ у межах глобального потепління на 2 градуси. І тому в рамках другого напрямку на переговорах країни мають домовитися, яким чином підвищити ці зобов’язання, а також прояснити нові правила щодо дії цього другого періоду Кіотського протоколу.
Зокрема, що стосується України, то Україна дуже спрямована на те, щоб прояснити ці нові правила, щоб зрозуміти, яким чином діяти другому періодові Кіотського протоколу. Але є такий важливий момент: Україна досі не ратифікувала цю поправку на національному рівні, це Дохійська поправка до самого Кіотського протоколу, яка говорить про те, що у цього Кіотського протоколу буде другий період. Україна цю поправку ще досі не підписала. Хоча про зобов’язання вона оголосила, але поки що вони не вступили в дію на національному рівні. Другий момент, який стосується України, – це також недостатньо амбіційні зобов’язання. Та мета, яку оголосила Україна – мінус 20 відсотків викидів від рівня 1990 року, – це є недостатньо, це фактично означає зростання викидів парникових газів. За міжнародними дослідженнями економічно доцільною метою зі скорочення викидів є мінус 58 відсотків скорочення від рівня дев’яностого року. Тобто, Україна поки що не є лідером у кліматичних переговорах у цьому плані. А стосовно якихось намірів до глобальної кліматичної угоди, поки що можна сказати вони «тихіше води, нижче трави».
– Згідно з Дохійською поправкою, а потім і з новою угодою 2015 року, чи буде в України можливість торгувати квотами на СО2 й отримувати гроші?
– Відверто кажучи, у другому періоді Кіотського протоколу ситуація з торгівлею квотами дуже неясна, і, скоріше за все, торгівлі не буде. Якщо Україна ратифікує другий період Кіотського протоколу, то важливо те, що для цих гнучких механізмів будуть прописані нові правила. І Україна, знову ж таки, ними зможе користуватися. Тобто, це такий перехідний період – 2013-2014 роки, коли поки що правила для цих механізмів не затверджені, і тому важко сказати, чи це буде вигідно для України, чи ні. Але категорично відмовлятися від ратифікації поправки, звісно, не можна, бо це є не дуже хорошим політичним кроком.
– А є така ідея? Відмовитися?
– Це є на грані, так би мовити. Тому що вже минув рік, і представники уряду все лише розбираються з правилами цієї поправки. Тобто, рішення не є остаточним і поки що не є позитивним. Все обговорюється, чи ратифікувати Україні поправку до другого періоду Кіотського протоколу. І зараз обговорюється конкретно питання, які Україна може мати вигоди від цього. Але Україна веде розробки по внутрішньому ринку торгівлі квотами. Такий ринок вже існує в Європі з 2007 року, також в Америці, в Канаді таки ринки існують. І Україна також розробляє такий ринок, але в умовах України важко очікувати, що цей процес буде завершений дуже скоро і успішно. Важливий момент того, які Україна візьме зобов’язання. Від того буде залежати і ефективність цього внутрішнього ринку торгівлі квотами. Це торгівля між підприємствами. Кожному підприємству дається дозвіл на викиди, встановлюється певний рівень викидів, якими вони можуть торгувати та обмінюватися між собою.
– З усіх боків ми чуємо, що людство вступило в період критичних кліматичних змін. Якими є негативні наслідки цього для Європи і для України?
– У тому, що відбуваються глобальні зміни клімату, не можна сумніватися. Останній звіт групи експертів ООН, який вийшов у 2013 році, довів, що всі такі надзвичайні природні явища, які описуються як наслідок глобальної зміни клімату, всі вони викликані на 95 відсотків діяльністю людини. І тому людина несе відповідальність саме за такі зміни клімату. І мова йде також про те, що була встановлена така мета у 2 градуси, яку світ не має переступити, перевищити. Тому що, якщо глобальне потепління відбудеться більше ніж на 2 градуси, то ймовірніше за все, що відбудеться збій кліматичної системи, що призведе до непередбачуваних наслідків, які вже буде складно прорахувати, а ще дорожче буде до них адаптуватися. Справа в тому, що температура вже підвищилася на 1 градус глобальний, а з огляду на те, що розрив між зобов’язаннями, які оголошують вчені для країн, та реальними зобов’язаннями країн зі скорочення викидів надзвичайно великий, тому ймовірніше за все, що країнам доведеться дуже багато зробити на шляху до того, щоб все-таки не перевищити цю межу.
– Скажіть, будь ласка, наслідки для України і для Європи від цього вже відчутні?
– Так, уже відчутні. Це і надзвичайна кількість опадів, і вітри, які в майбутньому буде все складніше передбачити, і в майбутньому потрібно буде виділяти все більше коштів для адаптації до таких наслідків.
– Як би Ви охарактеризували кліматичну політику України, вона
взагалі є?
– В принципі, якихось прямих кроків Україна не робить. Україна лише намагається використати якісь гнучкі механізми, як це було у першому періоді Кіотського протоколу. Це торгівля квотами, проекти спільного впровадження, щоб якимось чином цю різницю, яку вона вже досягла у скороченні викидів, тобто різницю між фактичними скороченнями та оголошеною метою, використати для власної вигоди. У минулому періоді Україна торгувала квотами, була розроблена така система «схема зелених інвестицій», як використовувати ці кошти. Але справа в тому, що період використання цих коштів уже давно закінчився, а роботи з підвищення енергоефективності в бюджетних будівлях (садках, школах) не були проведені. Тобто це є проблема: як Україна йде на шляху, навіть такому пасивному. Тобто поки що те, що стосується національної кліматичної політики, тут навряд чи можна сказати, що в України є якісь активні кроки в цьому напрямку. Поки що Україна демонструє пасивний стан.
– Ви кажете, що в Україні кліматичної політики практично немає. Європа ж тут, звичайно, більш розвинута. Який досвід Україна могла б запозичити в ЄС?
– По-перше, Україна має спрямувати свою діяльність на те, щоб підвищити енергоефективність на рівні виробництв, а також на рівні житлово-комунального сектору. Найбільша кількість втрат енергії та найбільша кількість викидів парникових газів саме відбувається у цих секторах. І тому реальні кроки з покращення цих секторів може призвести до реальних результатів.
За твердженням наших можновладців, якщо йде зріст економіки, то обов’язково має бути ріст викидів парникових газів. Але більшість європейських країн, скандинавські зокрема, довели, що може бути й навпаки.
Але питання також в економічній доцільності. Бо за міжнародним економічним аналізом, вчені прорахували, що все-таки поки що в тому економічному стані, в якому є Україна, доцільніше реформувати житловий сектор та інвестувати в енергоефективність саме бюджетних будівель, житлово-комунального сектору. Однак не варто також забувати про модернізацію виробництв, це також важливо. Але не першій сходинці має бути все-таки енергоефективність житлово-комунального сектору.
Зобов’язання розвинутих країн скорочувати викиди є занадто малими. Такими зобов’язаннями дуже складно втримати світ у межах глобального потепління на 2 градуси
Мета, яку оголосила Україна – мінус 20 відсотків викидів від рівня 1990 року, – фактично означає зростання викидів парникових газів.
Другий великий напрямок – це підвищення зобов’язань зі скорочення викидів на період до 2020 року, тобто у рамках другого періоду Кіотського протоколу. У минулому році країни домовилися, що другому періодові Кіотського протоколу все-таки бути, що він буде тривати до 2020 року. Але зобов’язання розвинутих країн скорочувати викиди є занадто малими. І, в принципі, такими зобов’язаннями дуже складно втримати світ у межах глобального потепління на 2 градуси. І тому в рамках другого напрямку на переговорах країни мають домовитися, яким чином підвищити ці зобов’язання, а також прояснити нові правила щодо дії цього другого періоду Кіотського протоколу.
Зокрема, що стосується України, то Україна дуже спрямована на те, щоб прояснити ці нові правила, щоб зрозуміти, яким чином діяти другому періодові Кіотського протоколу. Але є такий важливий момент: Україна досі не ратифікувала цю поправку на національному рівні, це Дохійська поправка до самого Кіотського протоколу, яка говорить про те, що у цього Кіотського протоколу буде другий період. Україна цю поправку ще досі не підписала. Хоча про зобов’язання вона оголосила, але поки що вони не вступили в дію на національному рівні. Другий момент, який стосується України, – це також недостатньо амбіційні зобов’язання. Та мета, яку оголосила Україна – мінус 20 відсотків викидів від рівня 1990 року, – це є недостатньо, це фактично означає зростання викидів парникових газів. За міжнародними дослідженнями економічно доцільною метою зі скорочення викидів є мінус 58 відсотків скорочення від рівня дев’яностого року. Тобто, Україна поки що не є лідером у кліматичних переговорах у цьому плані. А стосовно якихось намірів до глобальної кліматичної угоди, поки що можна сказати вони «тихіше води, нижче трави».
– Згідно з Дохійською поправкою, а потім і з новою угодою 2015 року, чи буде в України можливість торгувати квотами на СО2 й отримувати гроші?
Категорично відмовлятися від ратифікації поправки не можна, бо це є не дуже хорошим політичним кроком
– А є така ідея? Відмовитися?
Україна веде розробки по внутрішньому ринку торгівлі квотами
– З усіх боків ми чуємо, що людство вступило в період критичних кліматичних змін. Якими є негативні наслідки цього для Європи і для України?
Якщо глобальне потепління відбудеться більше ніж на 2 градуси, відбудеться збій кліматичної системи, що призведе до непередбачуваних наслідків
– Скажіть, будь ласка, наслідки для України і для Європи від цього вже відчутні?
– Так, уже відчутні. Це і надзвичайна кількість опадів, і вітри, які в майбутньому буде все складніше передбачити, і в майбутньому потрібно буде виділяти все більше коштів для адаптації до таких наслідків.
– Як би Ви охарактеризували кліматичну політику України, вона
взагалі є?
Що стосується національної кліматичної політики, навряд чи можна сказати, що в України є якісь активні кроки в цьому напрямку
– Ви кажете, що в Україні кліматичної політики практично немає. Європа ж тут, звичайно, більш розвинута. Який досвід Україна могла б запозичити в ЄС?
– По-перше, Україна має спрямувати свою діяльність на те, щоб підвищити енергоефективність на рівні виробництв, а також на рівні житлово-комунального сектору. Найбільша кількість втрат енергії та найбільша кількість викидів парникових газів саме відбувається у цих секторах. І тому реальні кроки з покращення цих секторів може призвести до реальних результатів.
За твердженням наших можновладців, якщо йде зріст економіки, то обов’язково має бути ріст викидів парникових газів. Але більшість європейських країн, скандинавські зокрема, довели, що може бути й навпаки.
Але питання також в економічній доцільності. Бо за міжнародним економічним аналізом, вчені прорахували, що все-таки поки що в тому економічному стані, в якому є Україна, доцільніше реформувати житловий сектор та інвестувати в енергоефективність саме бюджетних будівель, житлово-комунального сектору. Однак не варто також забувати про модернізацію виробництв, це також важливо. Але не першій сходинці має бути все-таки енергоефективність житлово-комунального сектору.
