У Дніпропетровську сьогодні вшановували памʼять Василя Макуха – колишнього вояка УПА, громадського діяча, першого українця, який, протестуючи проти русифікаторської політики радянської влади, вчинив акт самоспалення.
6 листопада 2013 року минає 45 років від дня смерті Василя Макуха. Він підпалив себе 5 листопада на Хрещатику, вигукуючи «Геть окупантів!», «Хай живе вільна Україна!», а помер через день у лікарні.
У Дніпропетровську, на Клочківському цвинтарі, де похований Макух, громадські активісти провели жалобні заходи: поклали квіти, співали патріотичні пісні, читали вірші. Священик УПЦ Київського патріархату відслужив панахиду.
Також активісти продовжили збір коштів на впорядкування могили Макуха і встановлення йому пам’ятника.
«Ми повинні передусім взяти на державний облік цю могилу. Я декілька разів звертався до обласного центру охорони пам’яток історії та культури, але там мені обіцяють, а нічого не роблять. Я звертався з цього питання й до адміністрації Індустріального району, аби вони облаштували могилу цю, звертався й до Амур-Нижньодніпровського райвиконкому щодо перейменування вулиці Пожежної, на якій він жив, на вулицю Макуха. Однак, на жаль, нічого не робиться», – зазначив один із учасників жалобного заходу, краєзнавець Михайло Рябцев.
Учасники вшанування заявили, що ініціюватимуть присвоєння Макухові звання Героя України, а також присвоєння його імені одній із вулиць Дніпропетровська.
Василь Макух народився у 1927 році на Львівщині у селянській родині. Юнаком підтримував зв’язок із членами «Просвіти» та ОУН, а під час Другої світової війни вступив до лав УПА, був розвідником. 1946 року під час сутички між упівцями та радянськими військами був поранений і опинився в руках спецслужб. Його засудили на 10 років каторжних робіт, покарання відбував у концтаборах Мордовії та Сибіру.
У засланні Макух познайомився зі своєю майбутньою дружиною, жителькою Дніпропетровська Лідією Запарою. Вони відбули покарання й переїхали до Дніпропетровська.
Наприкінці жовтня 1968 року Василь Макух поїхав на Львівщину відвідати хвору сестру, а звідти – до Києва. Там, на Хрещатику, він вчинив акт самоспалення, вигукуючи «Геть окупантів!», «Хай живе вільна Україна!».
6 листопада 2013 року минає 45 років від дня смерті Василя Макуха. Він підпалив себе 5 листопада на Хрещатику, вигукуючи «Геть окупантів!», «Хай живе вільна Україна!», а помер через день у лікарні.
У Дніпропетровську, на Клочківському цвинтарі, де похований Макух, громадські активісти провели жалобні заходи: поклали квіти, співали патріотичні пісні, читали вірші. Священик УПЦ Київського патріархату відслужив панахиду.
Також активісти продовжили збір коштів на впорядкування могили Макуха і встановлення йому пам’ятника.
«Ми повинні передусім взяти на державний облік цю могилу. Я декілька разів звертався до обласного центру охорони пам’яток історії та культури, але там мені обіцяють, а нічого не роблять. Я звертався з цього питання й до адміністрації Індустріального району, аби вони облаштували могилу цю, звертався й до Амур-Нижньодніпровського райвиконкому щодо перейменування вулиці Пожежної, на якій він жив, на вулицю Макуха. Однак, на жаль, нічого не робиться», – зазначив один із учасників жалобного заходу, краєзнавець Михайло Рябцев.
Учасники вшанування заявили, що ініціюватимуть присвоєння Макухові звання Героя України, а також присвоєння його імені одній із вулиць Дніпропетровська.
Василь Макух народився у 1927 році на Львівщині у селянській родині. Юнаком підтримував зв’язок із членами «Просвіти» та ОУН, а під час Другої світової війни вступив до лав УПА, був розвідником. 1946 року під час сутички між упівцями та радянськими військами був поранений і опинився в руках спецслужб. Його засудили на 10 років каторжних робіт, покарання відбував у концтаборах Мордовії та Сибіру.
У засланні Макух познайомився зі своєю майбутньою дружиною, жителькою Дніпропетровська Лідією Запарою. Вони відбули покарання й переїхали до Дніпропетровська.
Наприкінці жовтня 1968 року Василь Макух поїхав на Львівщину відвідати хвору сестру, а звідти – до Києва. Там, на Хрещатику, він вчинив акт самоспалення, вигукуючи «Геть окупантів!», «Хай живе вільна Україна!».
