Брюссель – Як після Вільнюського саміту не втратити існуючого нині інтересу об’єднаної Європи до східних партнерів? Чи виконуватиме Україна свої зобов’язання, визначені угодою про асоціацію? Чи не буде повторення сценарію її членства у Світовій організації торгівлі, деякі сторони якого Київ нині вимагає переглянути?
На ці та інші питання «післявільнюських» відносин ЄС та держав «Східного партнерства» шукали відповіді учасники круглого столу, організованого у Брюсселі Литвою та Європейським політичним центром.
Підраховано, що асоціація України з ЄС призведе до переходу української державної системи на 80 відсотків, так би мовити, на «європейські рейки». Однак, одного тільки підпису під угодою у Вільнюсі, на який очікують через 5 тижнів, далеко не достатньо, каже заступник міністра закордонних справ Литви Андріус Крівас. Після Вільнюса настане значно важливіший період, який супроводжуватимуть багато ризиків. Перший із них – ризик того, що Україна не виконає зобов’язань, передбачених угодою.
Експерт із Інституту політики Центральної Європи Ярабік Балаш переконує, що прагнення влади України підписати угоду у Вільнюсі пояснюється виключно прагненням здобути прихильність виборців.
«Я щойно повернувся з Києва і там ніде не чути про «Східне партнерство», натомість, всюди говорять про наступні вибори, – каже експерт. – Президент Янукович розглядає (угоду) як вагомий поштовх для своєї політичної кампанії, бо хоче голосів у центрі та на заході України. Асоціація для нього – це важливий засіб виборчої кампанії. Але це означає, що Вільнюс повинен не лише принести успіх, а й стати справжньою історією (успіху)».
Післявільнюські ризики
Тим часом, впродовж обговорень того, що буде після підписання Вільнюської угоди, лунали сумніви на рахунок майбутнього втілення всіх пунктів угоди. Саме на цьому наголошує Лавринас Кащунас, політолог із литовського аналітичного Центру досліджень Східної Європи».
Він каже, що «є багато потенційних ризиків не впровадження, або сценаріїв вибіркової імплементації угоди після підписання. Про це свідчить досвід членства України в СОТ. Тому примусити Україну виконувати зобов’язання можна лише принципом «більше – за більше».
Голова департаменту «Східного партнерства» при Європейській службі зовнішніх дій Річард Тіббелс зазначає, що угодою передбачені положення призупинення її чинності у разі порушень основоположних принципів асоціації. Втім, дипломат зауважує, що хоч країни-партнери мають самі прагнути впроваджувати положення угод, в ЄС є й інші способи заохочувати реформи.
«Членські фонди» не для «східних партнерів»
«Ми використаємо інструменти угоди про асоціацію для політичного діалогу з цими країнами, – пояснює Річард Тіббелс. – Інший ефективний шлях реформування доволі чутливих сфер – план дій для скасування візового режиму. Ми також підтримуємо фінансово низку перетворень, зокрема, через програми інституційного будівництва, тобто, створення більш ефективних міністерств та відомств».
Водночас, як зауважує експерт із Європейського політичного центру Аманда Пол, вимоги, які ставить перед країнами-партнерами асоціація із ЄС, приблизно такі ж, як і вимоги до держав-кандидатів на вступ. Однак, несправедливо те, що оскільки країни «Східного партнерства» перспективи членства не мають, їм немає й доступу до фондів ЄС, передбачених для майбутніх членів співдружності.
На ці та інші питання «післявільнюських» відносин ЄС та держав «Східного партнерства» шукали відповіді учасники круглого столу, організованого у Брюсселі Литвою та Європейським політичним центром.
Підраховано, що асоціація України з ЄС призведе до переходу української державної системи на 80 відсотків, так би мовити, на «європейські рейки». Однак, одного тільки підпису під угодою у Вільнюсі, на який очікують через 5 тижнів, далеко не достатньо, каже заступник міністра закордонних справ Литви Андріус Крівас. Після Вільнюса настане значно важливіший період, який супроводжуватимуть багато ризиків. Перший із них – ризик того, що Україна не виконає зобов’язань, передбачених угодою.
Експерт із Інституту політики Центральної Європи Ярабік Балаш переконує, що прагнення влади України підписати угоду у Вільнюсі пояснюється виключно прагненням здобути прихильність виборців.
Янукович розглядає (угоду) як вагомий поштовх для своєї політичної кампанії, бо хоче голосів у центрі та на заході УкраїниЯрабік Балаш
Післявільнюські ризики
Тим часом, впродовж обговорень того, що буде після підписання Вільнюської угоди, лунали сумніви на рахунок майбутнього втілення всіх пунктів угоди. Саме на цьому наголошує Лавринас Кащунас, політолог із литовського аналітичного Центру досліджень Східної Європи».
Він каже, що «є багато потенційних ризиків не впровадження, або сценаріїв вибіркової імплементації угоди після підписання. Про це свідчить досвід членства України в СОТ. Тому примусити Україну виконувати зобов’язання можна лише принципом «більше – за більше».
Голова департаменту «Східного партнерства» при Європейській службі зовнішніх дій Річард Тіббелс зазначає, що угодою передбачені положення призупинення її чинності у разі порушень основоположних принципів асоціації. Втім, дипломат зауважує, що хоч країни-партнери мають самі прагнути впроваджувати положення угод, в ЄС є й інші способи заохочувати реформи.
«Членські фонди» не для «східних партнерів»
Ефективний шлях реформування доволі чутливих сфер – план дій для скасування візового режимуРічард Тіббелс
Водночас, як зауважує експерт із Європейського політичного центру Аманда Пол, вимоги, які ставить перед країнами-партнерами асоціація із ЄС, приблизно такі ж, як і вимоги до держав-кандидатів на вступ. Однак, несправедливо те, що оскільки країни «Східного партнерства» перспективи членства не мають, їм немає й доступу до фондів ЄС, передбачених для майбутніх членів співдружності.
