Українська дисидентська література в архівах КДБ-StB

Прага – Українська дисидентська література в колишній Чехословаччині – тема, яка й досі залишається маловідомою в українській літературі. За понад 20 років незалежності не стали настільними в Україні книжки про життя дисидентів, про те, якими шляхами переправлялись твори українських письменників на Захід, чи хто з українців у діаспорі допомагав поширювати вільну думку у світі. Саме про це вели розмову у Празі історик словацького Інституту національної пам’яті Єрґуш Сівош і словацький письменник і публіцист Тарас Мурашко.

Словацька історична наука особливо за останні роки зробила важливі відкриття на шляху розсекречення таємниць, пов’язаних із поширенням української дисидентської літератури на Заході. Як свідчать віднайдені документи, значну допомогу в цій часто ризикованій справі надавали дисидентам українці з діаспори. Саме вони в найтяжчі часи комуністичного терору допомагали своїм побратимам в СРСР.

Цими мало вивченими сторінками української історії займається, зокрема, словацький Інститут національної пам’яті, що був заснований у Братиславі у 2003 році. Зокрема, його працівник Єрґуш Сівош вивчав документи особливої акції Veda (в перекладі зі словацької – «Наука»). Операція була спеціально організована працівниками StB (Служби безпеки тодішньої комуністичної Чехословаччини) у співпраці з радянським КДБ, щоб стежити за життям української інтелігенції у Словаччині.

«У рамках дослідження матеріалів в архівах, зокрема, вивчення акції Veda («Наука»), нам вдалось виявити кілька десятків документів, а це тисячі сторінок. Серед них навіть є протоколи КДБ, які радянська служба безпеки надсилала до Праги і які були використані під час судових процесів», – зазначає Єрґуш Сівош.

Сестра Лесі Українки і український самвидав

Так, чи не вперше розкривається для сучасників історія одного з шедеврів українського самвидаву – твору Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Його вдалось видати на Заході завдяки самовідданій праці, в тому числі й групи українців зі Словаччини.

Присутній на зустрічі у Празі безпосередній учасник події Павло Мурашко розповів: «Всі матеріали політичні, які відправлялися на Захід, щоб дотримуватися певних принципів безпеки, ми спочатку переписували на машинках у Чехословаччині. У випадку цього рукопису Івана Дзюби ми домовилися, що краще буде влаштувати перепис не у Пряшеві, а в Празі. Я відвіз матеріал до Праги і попросив Зіну Ґеник-Березовську, щоб вона допомогла в цьому. А вона домовилася з рідною сестрою Лесі Українки, яка тут жила, Оксаною Петрівною Косач-Шимановською».

Ось цей ланцюг достойних людей з тодішньої Чехословаччини: Павло Мурашко – нащадок знаменитого роду художника Олександра Мурашка, який перевіз рукопис праці Івана Дзюби зі Словаччини до Праги, а також дві пражанки – відомий літературознавець і перекладач Зіна Ґеник-Березовська і музикант та педагог Оксана Косач-Шимановська. Всі з ризиком для свого життя і життя своїх родин без розголосу крок за кроком здобували свободу своїй вітчизні. До речі, Оксані Косач-Шимановській, коли вона на друкарській машинці під копірку на 9 тоненьких аркушиках цигаркового паперу переписувала текст праці Івана Дзюби, на той час уже виповнилося 80 років.

Так у 1965 році завдяки українському самвидаву побачила світ відома праця Івана Дзюби, а через два роки твір «Інтернаціоналізм чи русифікація?» вийшов у часописі «Сучасність», що тоді видавався у Мюнхені.

Словаки сподіваються на розсекречення архівів КДБ

Архіви вивчатимуть і далі, словацькі історики сподіваються, що їм вдасться здобути і матеріали з радянського КДБ.

«Ми поки що не звертались до СБУ чи ФСБ з проханням показати нам такі матеріали з того огляду, що самі маємо достатньо документів, які зберігаються у Словаччині, у тому числі й копії протоколів допитів КДБ. Але маємо намір в майбутньому звернутись до них, щоб їх отримати», – зауважує Єрґуш Сівош.

Також словацький поет і публіцист Тарас Мурашко – син Павла Мурашка – займається вивченням історії української дисидентської літератури. Він переконаний, що дослідникам із України та Словаччини потрібно працювати разом, щоб наблизити історію до сучасників.

«Передусім ця історія залишається досі маловідомою. І друге: ця тема є дуже важлива для того, щоб українці зрозуміли, що ніхто їм незалежність не подарував, що було багато людей, які за цю незалежність України боролися і намагалися зробити все, хоча їм загрожували великі репресії», – наголошує Тарас Мурашко.

На зустрічі у Празі презентували спецвипуск часопису Pamäť národa – «Пам’ять народу», який видає словацький Інститут пам’яті народу, присвячений історії українського дисидентського руху і літератури.