(Рубрика «Точка зору»)
Після приходу Віктора Януковича до влади «донецькі» дуже швидко заполонили собою всю Україну. І все відбувається ніби за відомим анекдотом, коли радіо в Донецьку оголошує: громадяни, не виходьте на вулицю, а то вас піймають і обов’язково пошлють на керівні посади до інших регіонів.
І все було б не так сумно, якби всі ці прибульці з «самої інтелектуальної області» не вважали на місцях жителів підкореної ними країни пилом під ногами. Бо для них нині ніякі правила не писані.
Проте для Києва це вже не перша хвиля «регіональної окупації». Першими були в 1994 році вихідці з Дніпропетровської області, які після обрання президентом Леоніда Кучми, буквально заполонили столицю.
І все це знову повторилося в 2010 році, але вже в зовсім інших масштабах. Виглядало на те, що режим «януковичів» не довіряє «інородцям», і тому відбір та тасування кадрів відбувається за чисто феодальним принципом. Якщо ти народився в Донецьку чи області, то ти свій і тобі можна доручити реалізацію процесу «покращення» по свій Україні.
Не виключено, що режим «януковичів» добре засвоїв установку Сталіна – «кадри вирішують все». Причому, донецький «інтелект» повністю зациклився на силових та економічних чинниках і повністю ігнорує культуру та ідеологію.
Хоча самі по собі економічні та силові міністерства мало що значать, якщо армія розвалена, силові служби корумповані, а економічний вплив олігархів перевершує економічні потужності держави.
Розповзання донецьких кадрів
Звісно, що можна навести численні приклади розповзання донецьких кадрів по всій Україні. Але, навіть, якщо пройтися вибірково по деяким областям, то все відразу ж стає зрозуміло.
Так, наприклад: Головне управління Міндоходів у Чернівецькій області очолює виходець з Донецька – Олексій Тімарцев. Однак «януковичам» цього виявилося явно замало. Тому і його заступники також із «донецьких».
Наразі всього заступників у Тімарцева четверо. І троє з них родом з Донеччини. Так Володимир Просяник (народився у місті Макіївка Донецької області), Інна Гапонова (народилася у місті Донецьку) та Володимир Кіпалас (народився у місті Донецьку). І лише один заступник, Михайло Пердейчук, уродженець Чернівецької області.
Йдемо далі: у Херсонській області керівник управління Міндоходів та її заступник теж донецькі – Галина Трибунська та Людмила Балакай. Донеччани Ірина Носочова очолює управління Міндоходів в Києві, а Андрій Лаврешов в Чернігівській області.
Запорізьке управління Міндоходів також під контролем донецьких. Його очолює донеччанка Людмила Балацька, а на допомогу їй кинутий земляк Олександра Клименка – Сергій Давидков.
У Житомирській області Міндоходами управляє Геннадій Козак (уродженець міста Волноваха Донецької області), а першим заступником у нього Станіслав Салій, що народився у Донецьку.
Втім, чого дивуватися, коли й двоє з трьох заступників керівника Міндоходів Олександра Клименка (уродженця Макіївки Донецької області) також мають стосунок до Донеччини. І цей список можна продовжувати далі і далі. «Донецький бульдозер» котиться Україною і українці мають найгірший сценарій із усіх можливих.
Україна – це не тільки Донбас
Але чи нормально це, коли Україною керують одні лише вихідці з донбаських фавел? Адже Україна – це не тільки Донбас. Тому у владі повинні бути представлені усі регіони країни. Партія влади називає себе ж «Партією регіонів». Але яка це іронія? Адже ми бачимо тотальне засилля донбаського регіону у владі – ключові посади в державі належать виключно представникам кланів Донбасу.
Тому саме вони відповідальні за корупцію, розгул злочинності, безмежів’я та бідність мільйонів українців. По суті, Донбас доводить Україну до ручки, і здійснює протекцію олігархам і криміналітету, які мають велику вигоду від приходу до влади Донбасу. І доморощеним «донам Корлеоне» єнакіївського чи донецького розливу глибоко наплювати не тільки на Україну, а й на весь український народ.
Головний порок сучасних українських умов полягає в тому, що в українців втрачена віра в дієздатність суспільства. Президент, як глава цього суспільства, кинув це суспільство напризволяще. Він обгородив собі 140 гектарів. І, за його прикладом, всі хто мають гроші, відгороджуються від співгромадян, у кого на скільки цих грошей вистачає. Ця клептократична влада втратила останні громадські інстинкти і живе за принципом – «ми крадемо не тому що потрібно, а тому що можна».
США дали можливість кожному реалізувати свої потреби самому, а держава взяла на себе функцію безпеки та соціального захисту тих, хто цього потребує. А Україна сьогодні – це потворна сукупність політичних інститутів. Хоча добра половина із них – взагалі не потрібні, оскільки всі вони виконують функції закладені в них ще за часів колишнього СССР.
Тому перебудовувати в Україні потрібно не структури, а функції. І створювати структури під функції, а не функції під структури, як це робиться тепер.
«Фавелстьєри» звикли діяти методами італійської Каморри
Вийшло так, що більшість статків сьогодні накопичені не завдяки розуму чи винятковій працездатності, а використанню владних ресурсів і кримінальних методів. Чи довго це буде продовжуватись? Адже прийде час і в суспільстві неодмінно виникне потреба переглянути і соціальні відносини, і правомірність накопичених капіталів.
Суспільство повинно триматися на єдності мети і шляхів її досягнення. Але чи є це в Україні? Якою сьогодні є мета і цілі команди «януковичів»? Лише одні – використовувати свою владу для власного збагачення.
Цілком очевидно, що ці донецькі «політики», через свою зажерливість, невігластво і пороки, дієздатної і добробутної держави побудувати не можуть. Але й суспільство, в силу відсутності єдності, свідомості і переконань весь час вибирає щось подібне.
І це величезна проблема для українців. Який же вихід? Оскільки, лише давши відповіді на ці питання, можна посіяти надію на відродження України, як Держави.
За минулі 22 роки вже майже все, що можна було вкрасти в Україні, успішно вкрадено. І тепер, як на те, можна було б очікувати, що прийшов час подумати і про державу. Але побудувати державу, це не одне й теж, що побудувати Межигір’я. Побудувати палац може людина, котра не володіє високими моральними якостями, побудувати ж державу – ні.
Але, щоб зрозуміти, чому це все відбувається в Україні, потрібно спробувати дослідити ментальність цих хлопців із донецьких фавел. Адже вони виросли у світі зі зміщеними цінностями, тому навряд чи можна лише їх обвинувачувати в тому, що вони сьогодні такі, якими є.
Леоніду Кучмі було значно простіше віддати в 90-ті роки Донбас на відкуп вихідцям із фавел, ніж спробувати навести порядок у Донецькій області. Він так був захоплений створенням і вибудовуванням олігархічно-корупційного порядку в Україні, що те, що творилося тоді на Донбасі, його цілком влаштовувало.
Хоча, якби Кучма вважав, що для утихомирення донецьких фавел необхідно було діяти так, як на території правової демократичної держави, правоохоронні органи могли б швидко навести там порядок.
За такої ситуації було б просто наївно сподіватися, що з тієї автономної території, рано чи пізно, кримінальні порядки не перекинуться на всю Україну.
Фавельні донецькі стандарти, традиції і звичаї дуже швидко поширилися по всій Україні. І це «своєрідне» співтовариство як спрут почало проникати у соціально-економічне життя України, а пізніше захопило в державі і політичну владу.
«Фавелстьєри», котрі звикли діяти на Донбасі методами італійської Каморри, сьогодні поширили нові свої порядки на всі українські терени. Політична корупція, вимагання, рейдерське захоплення підприємств і майна людей – це лише незначна частина айсберга суцільного «покращення» в житті українців.
Проте, «донецькі» сьогодні цілком можуть дати велику фору хлопцям із Каморри, адже у тих під контролем не перебувають суди, прокуратура і силові органи.
Результатом правління «януковичів», крім всього, стало практичне знищення системи охорони здоров’я в Україні, неможливість для більшості населення отримати пристойне пенсійне забезпечення, порушення трудового права, відсутність дієвих профспілок, які б захищали права тих, хто працює, та фальсифікація виборчого процесу.
«Фавелстьєри» ніколи не зможуть відмовитися добровільно від тотальної влади над захопленою ними країною. Їм здається, що масове нехтування правами людини і відверте беззаконня допоможуть їхньому режиму правити вічно. Але з усього видно, що політична ревізія наближається. І українські громадяни вже починають усвідомлювати, що лише вони можуть припинити це безмежів’я…
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
