Чи веде бунт до свободи?

У сьогоднішній авторській програмі «Втеча від свободи» йдеться про соціальні бунти, які є характерним явищем для авторитарних і тоталітарних режимів, країн зі слабо розвиненою демократією. Бунт – це своєрідний вихід за межі звичайного життя суспільства, коли в країні нормально не функціонують інститути демократії – парламент, місцеві органи влади, інститути громадянського суспільства.
Події у Врадіївці на Миколаївщині, коли люди штурмували місцевий райвідділок міліції, обурені зґвалтуванням жінки, як підозрюють, місцевими міліціонерами, чи коли жителі Полтави взяли штурмом місцеву мерію, вимагаючи зниження комунальних тарифів, чи ж блокаду громадянами мерії в райцентрі Гайсин на Вінниччині, де люди були обурені тим, що до тюрми запроторили всенародно обраного главу міста (його посадили на сім років за розтрату, опозиція називає справу сфальшованою) – все це наштовхує спостерігачів на прогнози про можливість широкого бунту проти влади в Україні.

Філософ і дисидент Євген Сверстюк у розмові з Радіо Свобода звернув увагу на «широке невдоволення донецькими».

«Ми не знаємо, де саме вибухне, – зазначає він. – В народі є дуже велике незадоволення… Вибух стався там, де люди, які покликані охороняти право, потоптали право. Люди хочуть закону й права. Донецький клан не має поняття про закон і право. І звідси є вибух протесту. Як він виллється, у що він виллється, дуже важко зараз судити. Але цілком зрозуміло, що влада має перед собою народ, який не бажає згинатися під нею. І це добре».

«Потоптане право» – ось у чому одна з головних причин «соціальних бунтів» в Україні. Психологи кажуть навіть про явище терору щодо населення з боку місцевих «охоронців права» в Україні.

Ігор Слободянюк, член Української спілки психотерапевтів, сказав Радіо Свобода, що українські бунти вибухають внаслідок терору місцевої влади щодо населення. «Це ж не поодинокий випадок, – зауважує він. – Там було дуже багато... І місцеві жителі, якщо вони говорять про те, що їм важко дивитися в очі міліціонерам. Вони опускають очі! Тобто, вони жили в ситуації практично терору. І ось таке приниження, незадоволення цієї потреби (дивитися в очі, довіряти), вони, звичайно, привели до таких от наслідків».

Письменник Валерій Шевчук також помічає невдоволення людей. «Я ж не той, який возить себе в маленькій тюрмі, тобто – в автомашині… А я їжджу в тролейбусах, автобусах, маленьких автобусиках, я слухаю людей. Я не чув жодного, який би говорив сприятливо про сучасних правителів. А навпаки, деякі дуже сердиті. Деякі менше сердиті. Але сердиті всі. І ось цей вибух цілком можливий», – зауважує письменник.

Але чи приведе бунт, вибух народного гніву, до більшої свободи? Чи не є небезпечним хаос, безлад, для демократії? Адже ми вже це проходили і знаємо, як встановилася радянська система всенародного рабства. Через бунт, більшовизм, який відомий європеєць, філософ Хосе Ортега-і-Гассет назвав, як і фашизм, відступом від свободи та наголосив, що ці бунти (більшовиків, фашистів) «чітко становлять собою рух назад». Сучасний лад на Заході цей іспанський філософ назвав «засиллям мас», коли ні соціальні бунти, ні революції, на його думку, вже не загрожують західній демократії.

Відповідальність опозиції

Соціолог Ірина Бекешкіна сказала Радіо Свобода, що бунт немає нічого спільного з демократією. «Там, де працює демократія, бунтів майже не буває, – зауважує вона. – Демократія – це запобіжник від бунтів. А оскільки вона у нас не працює, то вони будуть. Бо демократія, це – взагалі, життя в конфлікті. Так Ральф Дарендорф (1929-2009), англо-німецький соціолог, філософ, політик, визначав. У суспільстві є різні соціальні групи з різними інтересами, для цього є представницький орган – Верховна Рада, ради на місцях, які повинні ці конфлікти вирішувати. І через які населення може впливати на вирішення їхніх проблем. У нас все це не працює».

Водночас соціолог покладає відповідальність за це не лише на владу, а й на опозицію.

«Опозиція повинна взагалі впливати так, щоб виражати інтереси цих людей. Яка у нас опозиція намагалася змінити судово-міліцейську систему? Ніяка. Навіть тоді, коли головним міліцейським начальником був Юрій Луценко. Вони ж і за Луценка були, ці люди», – додає Бекешкіна.

«Бунти – аномальне явище» – представник президента у парламенті

Чи бунт в Україні є кроком до свободи, чи навпаки? Юрій Мірошниченко, представник президента Віктора Януковича у Верховній Раді, сказав Радіо Свобода, що бунти на кшталт врадіївського чи полтавського є тривожним сигналом для влади.

«Це, звичайно, аномальне явище для демократичної країни. І якщо ми говоримо про подібні прояви там, у Франції чи Німеччині, чи в Сполучених Штатах... На жаль, такі явища є, коли такі резонансні, емоційні питання виникають в суспільстві. Але разом з тим, ці сигнали свідчать про необхідність вдосконалення інститутів громадянського суспільства. Важко говорити про самі бунти, як такі, що є кроком до демократії або від демократії. Бунт – це вихід за межі. Так, ось, власне, і люди це так сприймають. Навіть учасники цих бунтів. Якщо стане це уроком для влади, для опозиції, для людей і спричинить зміну системи, зміну ситуації, тоді це – крок до демократії… Навіть такий болючий, такий не правовий, але все ж таки, як спосіб загострити увагу та змінити щось на краще – це може тлумачитися як крок до демократії. Якщо ж навпаки, це стане приводом для репресивних дій, обмежень свобод, то звісно – це буде крок від демократії».

Справді на Заході соціальних бунтів, як явища, годі сьогодні шукати, бо там діють механізми демократії, «соціального миру». Правда, є прояви емоцій, як в бунті в Детройті (США) 1967 року, котрий почався з «п’яної непокори в барі», чи бунт в Лос-Анджелесі 1992 року через міжрасове напруження. Такі ж були причини нещодавніх безладів у Франції, Великій Британії. Тут головні учасники безладів – іммігранти з країн третього світу. Організатори, головні підбурювачі цих виступів були покарані у судовому порядку.

Що дали бунти в Україні?

В Україні влада наразі боїться карати учасників бунтів, бо вони носять відкрито соціальний характер та стають масовішими. Поки що складається враження, що, ці бунти мало що дають в плані удосконалення демократії, вони не зачіпають системи безправ’я, тотальної корупції. Бунт – це лише «разова, тимчасова форма емоційної розрядки», як писав Канетті. А Фромм називає сліпий бунт низів «безсиллям» і однією з форм втечі від свободи.

Як виглядає, ні бунт у Врадіївці, ні бунт в Полтаві не змінили правоохоронну систему, не підвищили соціальний добробут громадян, бо десятки прямих і непрямих адвокатів підозрюваних у злочинах міліціонерів докладають своїх зусиль, щоб, якщо не виправдати «своїх», то хоча пом’якшити їм покарання. А мер Полтави, пообіцявши знизити комунальні тарифи для бунтарів, буде іншим шляхом «наповнювати кишеню» місцевого бюджету, як він сам і сказав. Але ж коштом тих же громадян. Бо де ж взяти інших?

Бунтами ще ніколи не вдавалося змінити систему, а лише у якійсь мірі, дорогою ціною людських втрат і руйнувань нормального ритму життя, підштовхувати до змін. Правда, ці зміни часто носили й антидемократичний характер. Так, Еліас Канетті, відомий європейський мислитель ХХ століття називав у своїй книзі «Маса і влада» (1962) соціальні бунти не лише проявами безсилля мас, але й «сліпою жагою руйнації», тимчасовою формою розрядки, коли за вибиті скла і зламані двері розраховувались самі бунтівники.

Як зауважив Юрій Мірошниченко, необхідно розвивати інститути громадянського суспільства, щоб запобігти «аномальним явищам бунтів». Але ж владу Януковича і критикують у світі за придушення слабких ще інститутів громадянського суспільства в Україні.

Всі політики негідники?

Тим часом письменник Юрій Андрухович звертає увагу на розчарування українців політиками з різних політичних таборів.

«Прикріші втрати це ті, які наше суспільство понесло у зв’язку із невдачею Помаранчевої революції. Отут все набагато драматичніше, тому що, з одного боку – ми до 2004 року начебто вже визріли, так? До нової суспільної якості, до такого рішучого кроку у бік свободи. От. А потім протягом якихось року – двох ми цей потенціал розгубили, через якесь таке повсюдне власне розчарування. Так? Тобто, ми наче піднялися заради чогось і, побачивши та відчувши перші невдачі, ми тут же усунулися від дальшої боротьби за самих себе і за свою свободу. Так би мовити погодилися, що всі вони, оці політики, негідники, всі вони пристосуванці, всі вони там між собою гризуться, а наше діло – облаштовувати собі свій приватний маленький світ. Слава Богу, вони поки що в нього не залізли. От. На жаль, дочекалися до тих часів, коли вони лізуть і в цей маленький, приватний світ. Тобто, на зміну тим прийшли гірші, от. І ці гірші не збираються так швидко йти геть, як пішли ті. Ось. Тому, можливо, це стане таким дуже непоганим якимось стимулом для того, щоб активніше повертатися на шлях свободи», – сказав Андрухович Радіо Свобода.

Україна «вагітна революцією»?

Хто б не був винен у тому, що система в Україні не змінилася, деякі оглядачі очікують на радикальний сценарій. Володимир Чемерис, правозахисник, активіст неурядової організації «За мирні протести», сказав Радіо Свобода, що останні бунти свідчать про революційні настрої: «Соціальні протиріччя в Україні накопичуються і загострюються, чим далі, тим більше. Україна вже давно вагітна революцією. І це ми бачимо по тому, що в Україні відбувається все більше і більше протестів. І все більше вони мають соціальний зміст».

Від бунтів – до революції? Чи не занадто крутий прогноз? І чи дійсно Україні потрібна революція, чи натомість щоденні еволюційні зусилля громадянського суспільства, котрі можуть реально просувати українців до більшої свободи? Про це у нашій наступній програмі: «Чи справді Україна «вагітна» революцією?»

Думки, висловлені в авторській рубриці «Втеча від свободи» не конче відображають позицію Радіо Свобода