Київ – Українські вчителі старіють і замінити їх ніким, бідкаються в уряді напередодні Дня вчителя. А все через те, що молоді випускники педагогічних вишів не хочуть іти в школи за мізерною зарплатнею і бюрократичним тиском, пояснюють експерти. Український вчитель потребує підвищення соціального статусу й свободи. Вчителі хочуть самі розробляти навчальні програми і методики викладання. І допомогти їм у цьому має саме суспільство.
Найголовніша проблема української школи – старіння педагогів, сказав на засіданні Кабміну напередодні дня вчителя, прем’єр-міністр Микола Азаров. «Сьогодні у навчальних закладах працює 80 тисяч вчителів пенсійного віку, що складає приблизно 17% від загальної кількості педагогічних працівників.
Причому за останні кілька років їх кількість збільшилась на 15 тисяч. Натомість кількість вчителів віком до 30 років з кожним роком зменшується», – озвучив статистику прем’єр.
Обурився Микола Азаров і тим, що замінити вчителів-пенсіонерів фактично ніким, хоча педагогічні виші справно випускають молоді кадри. Новоспечені учителі, як правило, роблять усе можливе для того, щоб влаштуватися на роботу будь-де, тільки не в школі.
Це доводить і відсутність піднятих рук у відповідь на запитання «Хто з вас має твердий намір працювати у школі?», яке голова комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Лілія Гриневич поставила студентам Національного педагогічного університету імені Драгоманова під час зустрічі.
Вчителі не повинні демонструвати учням подвійні стандарти
Для якості освіти найбільше важить кваліфікація і соціальний статус вчителя, каже Лілія Гриневич, а вони в Україні вже давно нівелюються. Український учитель не вільний ні педагогічно, ні бюрократично. Державні стандарти освіти обмежуються змістом, а мали б описуватися через очікувані результати. Тобто, школи та вчителі повинні мати від держави очікуваний результат і самі вирішувати як його досягнути – чи то самостійно писати навчальну програму, чи то розробляти свою власну методику викладання.
«Існує міф про те, що український вчитель не здатний сам зрозуміти, як досягнути навчального результату. А я стверджую інакше, що є вчителі дуже різні і є ті творчі вчителі, які можуть самостійно запропонувати зробити навчальну програму набагато цікавішою, ніж ті, які є стандартні. Якщо є вчителі, які не можуть цього зробити самостійно, то для цього є інституції, які розроблять навчальні програми і завжди можна дати хороший зразок навчальної програми», – переконує Гриневич.
Проте, на її думку, аби давати волю учителям, потрібно, щоб вони на своєму прикладі не демонстрували подвійні стандарти. «Я як вчитель кажу: списувати не можна, а після того на іспиті несу комусь із учнів шпаргалку. Це є подвійна система цінностей. Якщо я як учитель кажу: корупція – це погано, а потім заохочую до якихось невмотивованих хабарів, подарунків або взагалі замовчую це, то це також подвійна система цінностей. Проблема наша полягає в тому, що українська дитина потрапляє в цю подвійну систему цінностей з дошкільного закладу», – ілюструє голова парламентського комітету.
Вчитель не має бути сам на сам з проблемами
Авторитет учителя в Україні підірваний, в першу чергу, хронічною бідністю, а в другу – фіктивними знаннями, користь яких не відповідає закладеним зусиллям, вважає дипломат, громадський діяч і прихильник ініціативної групи «Першого грудня» Данило Лубківський. Проте залишити «школу школі», сподіваючись на внутрішні сили освітян, означатиме запропонувати хворому зайнятися самолікуванням, каже він. Саме громадськість повинна сформувати суспільне замовлення для освіти – навіть шляхом протесту.
«Наша освіта відображає наше уявлення про наші можливості. Нам бракує освіти, щоб уявити щось інше, ніж ми маємо. Тому ключем для вирішення великих наших проблем є почуття, яке треба плекати. Це почуття протесту», – радить Данило Лубківський.
Наразі в Україні ще розробляється законодавство в галузі освіти. Зокрема пропонуються ініціативи й щодо зарплати вчителів. Так, до Верховної Ради вже поданий законопроект, який пропонує повернути вилучену із Закону про освіту статтю 57, за якою посадовий оклад учителя має бути на рівні загальної заробітної плати по промисловості.
Найголовніша проблема української школи – старіння педагогів, сказав на засіданні Кабміну напередодні дня вчителя, прем’єр-міністр Микола Азаров. «Сьогодні у навчальних закладах працює 80 тисяч вчителів пенсійного віку, що складає приблизно 17% від загальної кількості педагогічних працівників.
Причому за останні кілька років їх кількість збільшилась на 15 тисяч. Натомість кількість вчителів віком до 30 років з кожним роком зменшується», – озвучив статистику прем’єр.
Обурився Микола Азаров і тим, що замінити вчителів-пенсіонерів фактично ніким, хоча педагогічні виші справно випускають молоді кадри. Новоспечені учителі, як правило, роблять усе можливе для того, щоб влаштуватися на роботу будь-де, тільки не в школі.
Це доводить і відсутність піднятих рук у відповідь на запитання «Хто з вас має твердий намір працювати у школі?», яке голова комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Лілія Гриневич поставила студентам Національного педагогічного університету імені Драгоманова під час зустрічі.
Вчителі не повинні демонструвати учням подвійні стандарти
Для якості освіти найбільше важить кваліфікація і соціальний статус вчителя, каже Лілія Гриневич, а вони в Україні вже давно нівелюються. Український учитель не вільний ні педагогічно, ні бюрократично. Державні стандарти освіти обмежуються змістом, а мали б описуватися через очікувані результати. Тобто, школи та вчителі повинні мати від держави очікуваний результат і самі вирішувати як його досягнути – чи то самостійно писати навчальну програму, чи то розробляти свою власну методику викладання.
«Існує міф про те, що український вчитель не здатний сам зрозуміти, як досягнути навчального результату. А я стверджую інакше, що є вчителі дуже різні і є ті творчі вчителі, які можуть самостійно запропонувати зробити навчальну програму набагато цікавішою, ніж ті, які є стандартні. Якщо є вчителі, які не можуть цього зробити самостійно, то для цього є інституції, які розроблять навчальні програми і завжди можна дати хороший зразок навчальної програми», – переконує Гриневич.
Проте, на її думку, аби давати волю учителям, потрібно, щоб вони на своєму прикладі не демонстрували подвійні стандарти. «Я як вчитель кажу: списувати не можна, а після того на іспиті несу комусь із учнів шпаргалку. Це є подвійна система цінностей. Якщо я як учитель кажу: корупція – це погано, а потім заохочую до якихось невмотивованих хабарів, подарунків або взагалі замовчую це, то це також подвійна система цінностей. Проблема наша полягає в тому, що українська дитина потрапляє в цю подвійну систему цінностей з дошкільного закладу», – ілюструє голова парламентського комітету.
Вчитель не має бути сам на сам з проблемами
Авторитет учителя в Україні підірваний, в першу чергу, хронічною бідністю, а в другу – фіктивними знаннями, користь яких не відповідає закладеним зусиллям, вважає дипломат, громадський діяч і прихильник ініціативної групи «Першого грудня» Данило Лубківський. Проте залишити «школу школі», сподіваючись на внутрішні сили освітян, означатиме запропонувати хворому зайнятися самолікуванням, каже він. Саме громадськість повинна сформувати суспільне замовлення для освіти – навіть шляхом протесту.
«Наша освіта відображає наше уявлення про наші можливості. Нам бракує освіти, щоб уявити щось інше, ніж ми маємо. Тому ключем для вирішення великих наших проблем є почуття, яке треба плекати. Це почуття протесту», – радить Данило Лубківський.
Наразі в Україні ще розробляється законодавство в галузі освіти. Зокрема пропонуються ініціативи й щодо зарплати вчителів. Так, до Верховної Ради вже поданий законопроект, який пропонує повернути вилучену із Закону про освіту статтю 57, за якою посадовий оклад учителя має бути на рівні загальної заробітної плати по промисловості.
