Олександр Мотиль
(Рубрика «Точка зору»)
Після того, як свій минулотижневий блог я назвав «Янукович складає іспит перед євроінтеграцією та історією», мені аж кортіло цього тижня просто взяти той самий текст і замінити всюди прізвище «Янукович» на «Європейський союз». І тут, звісно, ви могли б зауважити, що в жодному разі не можна так ставитися до Європи, яка, як усім відомо, є «найбільш чесною, ліберальною, демократичною, стабільною та благополучною спільнотою» в світовій історії (як я і пишу в своєму блозі). Крім того, такі визначення не спадають на думку, коли ми думаємо про нинішнього українського президента. Насправді, як можна припустити, має спадати на думку щось цілком протилежне.
Особисто я люблю Європу: я постійно нею подорожую, досліджую її, читаю європейську літературу та захоплююся її культурами та мовами. Але – завжди існує це «але», як тільки ми починаємо говорити про щось надто пафосно, – я не маю жодних ілюзій щодо Європейського союзу. І хоча це, безперечно, «чесна, ліберальна, демократична, стабільна та благополучна спільнота», я не впевнений, що вона являє собою, як би це сформулював Ленін, «найвищу стадію» людського розвитку. ЄС, як підтвердить кожен, хто занурювався в його реалії, має суттєві вади.
Нинішня криза в Греції та кількох інших країнах – це лише верхівка айсберга. Євросоюз продемонстрував надзвичайні здібності з ухилення від схвалення важливих рішень, не в останню чергу внаслідок своїх неповоротких процедур. Водночас він виявив дивовижну здатність ухвалювати стрімголов доленосні рішення, як-от запровадження 2002 року євро та розширення за рахунок 10 нових членів у 2004-му. ЄС страждає від «демократичного дефіциту», який налаштував проти нього багато його власних громадян. ЄС втручається в щоденне життя людей, виказуючи при цьому брак чогось, що б нагадувало яке-небудь стратегічне бачення. У той же час ЄС та його члени рутинно жертвують «європейськими цінностями», які мали б лежати в основі всього європейського проекту, на вівтар суто власних інтересів. Що варте окремої уваги, так це відносини Європи з фашизоїдним режимом Володимира Путіна в Росії. Якби європейці, особливо німці, мотивували свої дії виключно високими ідеалами договору про Європейський союз, то вони мали б розірвати відносини з Кремлем багато років тому. Натомість ці відносини процвітають.
Наскільки це цинічно, настільки це й зрозуміло. Попри свою риторику, всі держави, всі міжнародні організації та всі неурядові організації з їхніми благими намірами зважають як на високі ідеали, так і на власні інтереси. Так і має бути. Якби права людини та інші моральні імперативи визначали зовнішню політику, ніхто б не міг ні з ким навіть розмовляти, а світ від того не був би кращим.
Права геїв та авторитаризм Януковича
Що й підводить мене знову до України та запитання, чи повинен Європейський союз підписувати угоду про асоціацію з президентом Януковичем. Відповідь «так» саме тому, що ЄС діяв і діє відповідно до цінностей прав людини та власних інтересів.
Запитайте себе: чи будуть людські та громадянські права понад 40 мільйонів громадян України краще захищені, якщо угода буде підписана, чи ні? Відповідь має бути очевидною. Угода дасть українцям певну парасольку, певний захисний щит проти хижих дій режиму Януковича. Непідписання угоди означатиме не лише відсутність такого щиту, а і, що гірше, можливий дрейф України до керованого Путіним Митного союзу, де порушення людських та громадянських справ – буденна справа.
Чи є асоціація з ЄС, яку просуває Янукович, найкращою можливою передумовою для забезпечення прав людини? Звісно, ні. Найкращою передумовою буде асоціація демократичної України з демократичною Європою. Кілька тижнів тому українські організації, які представляють ЛГБТ-спільноту, звернулися до офіційного Брюсселя, попросивши, щоб візовий режим між Україною та ЄС не був лібералізований доти, доки не будуть гарантовані всі права для її представників. Вони спиралися на те, що протидія та попередження сексуальної дискримінації – це абсолютний імператив права ЄС.
Зважте на несерйозність таких посилань на абсолютні імперативи, коли права людини ставляться, власне, вище за саму людину. Відповідно до абсолютистської логіки такого заклику, ніхто, включно з геями, які мешкають в Україні, не повинен мати права подорожувати вільніше до Європи доти, доки кожен, включно з геями, не отримає повного захисту супроти дискримінації. Застосуйте таку саму логіку до угоди про асоціацію і ви можете дійти висновку, що для України краще бути приреченою на авторитаризм Януковича та перебування в деспотичному блоці Путіна, ніж бути в асоціації з Європою, бо Україна ще не достатньо демократична. Якщо ви з цим погоджуєтеся, то за тою ж логікою мали б погодитися й завдати шкоди самому собі.
Чи погляньмо на історію Юлії Тимошенко, найвідомішого українського політв’язня. Чи дихатиметься їй легше, якщо угода буде підписана? Відповідно до «абсолютних імперативів» – так. Чи полегшає їй, якщо угода не буде підписана? Звісно, ні. Недивно, що Тимошенко підтримує підписання угоди. З-поміж іншого вона дуже добре свідома того, що її доля, як і доля України, імовірно, буде значно кращою, якщо Брюссель отримає важелі впливу на Київ, ніж якщо їх отримає Москва.
Митний союз з Росією можуть проковтнути Україну
А як щодо власних інтересів ЄС? Зрозуміло, що Україна виграє від підписання угоди про асоціацію, а як щодо Європи? І знову відповідь «так».
По-перше, завдяки агресивному імперіалізму Володимира Путіна, стає цілком зрозуміло, що непідписання угоди призведе до того, що Україну проковтне Росія, або Митний союз, або обоє з них. Промовисто висловившись та виявивши свої наміри, Путін неабияк прислужився всім, надто Європі. Ніхто не може віднині вдавати, що Україна може якось перебитися й без угоди. Вона не зможе цього зробити. Унаочнюється власний інтерес Європи в усьому цьому. Якщо вона згодує Україну Путіну, то тим самим заохотить агресивну зовнішню політику Кремля, що негайно вплине на безпеку східних країн-членів ЄС, дестабілізуючи ситуацію в регіоні. Ідеться про Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Словаччину, Румунію та Болгарію. Отож, якщо ви хочете розладнати Євросоюз, тримайте подалі від нього Україну. Це дуже просто.
По-друге, незважаючи на розрахунки Путіна, мати за спільника велику, геополітично осьову країну з величезним економічним потенціалом на кордоні ЄС це дуже добре для його безпеки та з часом добробуту. Немає жодного сценарію, за якого поступове перетворення України на таке собі європейське Зімбабве було б корисне для Європи. Навпаки, щодалі «чесніша, ліберальніша, демократичніша та благополучніша» Україна може лише посилити безпеку, стабільність, добробут, порядність, ліберальність та демократичність Європи.
Отже, Європа складає іспит перед історією точно так само, як і Янукович. У зв’язку з цим дозвольте мені подати цю взаємозалежність прав людини та власних інтересів у спосіб, який буде зрозумілий пересічним європейцям, особливо німцям. Якщо вони хочуть і далі мирно та чинно попивати своє капучино, то вони мають підвести голови від екранів смартфонів, подивитися у вічі історії та впустити недосконалих українців до своїх кав’ярень.
Олександр Мотиль – американський та український історик, професор політології Ратґерського університету (США)
Стаття була вперше опублікована на сайті часопису World Affairs.
Переклад Жанни Безп’ятчук.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
