(Рубрика «Точка зору»)
У Москві наполегливо працюють над тим, як змусити Україну відмовитися від підписання асоціації з ЄС, і прагнуть загнати її у Митний союз, яким керує Росія. Для здійснення цієї мети не гребують нічим. Мобілізують навіть Російську православну церкву. Йдеться про проект московської «православної цивілізації», про яку говорять російські державно-церковні кола.
Відповідно до тексту документа «О комплексе мер по вовлечению Украины в евроазийский интеграционный процесс», що його оприлюднила газета «Дзеркало тижня», авторство якого приписують раднику президента Росії Володимира Путіна Сергію Глазьєву, для здійснення цього завдання розраховують і на допомогу «РПЦ и Союза православных граждан Украины». У документі мовиться і про специфіку «личности Януковича». Для обробки президента України пропонується використати можливості «украинского духовенства УПЦ Московского Патриархата». Йдеться про проект «східнослов’янської православної цивілізації». Економічний шантаж Росією України є складовою цієї, з дозволу сказати, цивілізації.
Під час своїх офіційних візитів до України Московський патріарх Кирило не втомлюється наголошувати на потребі єдності «духовного пространства Святой Руси, исторической Руси». Державний чиновник у рясі (кажуть, що за радянських часів Кирило був співробітником КГБ і мав кличку Михайлов) має на увазі монолітну єдність народів Росії, Білорусі та України в одній державі, в якій верховодить Росія.
Для предстоятеля РПЦ, як і для Путіна, крах Радянського Союзу – це трагедія, це крах «історичної Росії», бо спочилий у бозі СРСР для них – це, власне, синонім Росії. Патріарх РПЦ не перестає наголошувати, що єдність трьох східнослов’янських народів, це «огромной силы цивилизационный проект». У пасхальному інтерв’ю для каналу «Інтер» у травні цього року Кирило повторно нагадав про потребу «створення певної цивілізаційної спільності східних слов’ян».
Російський письменник Віктор Єрофеєв вважає: якщо в Росії влада і церква спільними зусиллями створять проект «православної цивілізації», то він стане аналогом іранської моделі релігійно-політичної диктатури.
Витоки російського феномену, коли церква стає служницею світського режиму, історики відносять до часів панування московського князя Івана Грозного.
«Технологію» служіння церкви державі вдосконалив Петро Перший. Натомість, більшовики відкинули християнську релігію в своєму царстві й замінили її марксизмом. Луначарський у праці «Религия и социализм» (1908 рік,) писав: «Пусть истинная любовь к Марксу, восторженное удивление перед его гением не помешает его делу расти. Не может застыть в догму последняя великая религия, подаренная титаном-евреем пролетариату и человечеству».
Більше православних, ніж віруючих
Наприкінці 90-х років минулого століття в Росії було здійснено спільний російсько-фінський проект – соціологічні опитування населення Росії щодо ставлення до релігії. Сформульовано два запитання: «Чи вважаєте ви себе віруючою людиною» та «чи вважаєте себе православним». Результати були несподіваними. Православних виявилося значно більше, ніж віруючих, а саме: православними визнали себе 82% російських респондентів, при чому в цей показник дали внесок 50% невіруючих, 42% атеїстів. Отже, велика кількість людей (близько половини), які є невіруючими, вважають себе православними.
Цей феномен найкраще, на мою думку, пояснюють слова президента Білорусі Лукашенка, який свого часу про своє віросповідання сказав: «Я православний атеїст».
Володимир Путін нещодавно зізнався, що в дитинстві мати, потайки від батька, дала його охрестити. Цей факт і піар-поява Путіна як президента в церкві раз чи два рази в рік, коли він хреститься перед телекамерами, ще далеко не є ознакою практикуючого християнина. Швидше, це нагадує «православного атеїста».
А щодо поведінки православного президента України Януковича, котрий під час визначних церковних свят також дивиться в телевізійні камери, то, як свідчать результати соціологічних опитувань, більшості жителям України вже набридла публічна побожність провідних політиків держави, які навіть храм використовують, щоб піаритися.
Серед віруючих негативне ставлення до такої поведінки державних діячів висловили 34% опитаних, і тільки 17% опитаних громадян України позитивно ставляться до публічної демонстрації нібито їхньої релігійності.
Від Івана Грозного до Володимира Путіна
Щоб збагнути, як проявляється в Росії спадщина московських царів нині, може допомогти така ілюстрація: письменник і журналіст шовіністичних переконань Олександр Проханов, щоб відновити російську імперію, 1992 року щиро зізнався: «Пускай даже фашизм будет, потому что если можно построить великое Русское государство ценой фашизма, я бы на это пошел. Фашизм можно будет преодолеть со временем – лишь бы было построено государство», тобто імперія.
Ігумен Алексій (Просвірін) із Барнаульської єпархії РПЦ, який також тужить за імперією, 1999 року заявив, що політичний режим, який здатен відродити Росію, це «православний сталінізм». Його найважливішою ознакою, на його переконання, «повинен бути стратегічний союз російської державної влади з Православною церквою. Це – головна умова, запорука відродження Росії».
Із приходом до влади Путіна, і після того, як РПЦ очолив патріарх Кирило, цей «стратегічний союз» держави й церкви, а в ньому і проект так званої «східнослов’янської православної цивілізації», міцнішає. Мабуть, саме тому незадовго до своєї загибелі російський православний священик Адельгейм якось висловився: «У нас віра в церкві змінилася на ідеологію. Церква зайняла місце колишнього Політбюро КПРС».
Виникає запитання, чому проект «православної цивілізації», що його намагаються здійснити російські церковні й світські ідеологи, обмежується лише східними слов’янами? Чому відкидають колишніх єдиновірних соратників – сербів, болгар, румунів? У Москві збагнули, що з ними «православну цивілізацію» за російським задумом не побудуєш. Румунія не є слов’янською державою, і разом зі слов’янською Болгарією, це вже країни-члени НАТО та Європейського союзу, куди, зрештою, прямує і Сербія.
Натомість політика Путіна/Кирила є виразно антиєвропейською, антизахідною. Ні патріарх Кирило, ні президент Путін не вимовляють слова: «Європейська (християнська) ідентичність Росії». Для них це блюзнірство. У православній Москві уникають навіть поняття «християнський універсалізм». Європа для неї – це занепад, а Росія – «Святая Русь». Це політика свідомого ізоляціонізму, нарцизму, намагання відродити ідеологію «Москва – третій Рим».
Видатний російський богослов Володимир Соловйов, критикуючи 1888 року «симфонію» церкви й держави в Росії писав: «Во что бы то не стало хотят иметь свою особую религию, русскую веру, императорскую Церковь».
Очевидно, що це московське марення повинно охоплювати і поглинути Україну, адже саме Київ є сердцевиною, звідки поширилася Русь.
Які, отже, блага чекають на Україну від московського проекту «східнослов’янської православної цивілізації»?
Відповідь на це запитання дає президент Росії Путін, заявляючи, що українці та росіяни (білоруси також) – це «один народ». Українцям та білорусам передбачено стати на просторах «святої Русі – матушки Расеї» резервуаром робочої сили, засобом демографічного зміцненням просторів російського Далекого Сходу та творити «нову берлінську стіну» перед Заходом.
Це не благо «нової» цивілізації, а продукт московської антицивілізації.
Іван Гвать – дослідник, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
