Чи існує в Україні культура споживання високої культури?

Київ – Про існування високої культури в Україні широкий загал дізнається переважно з повідомлень, що мають характер скандальних. То приму Національної опери піддають остракізму за крайню ступінь неповаги до української мови, то картину молодого художника замалюють на виставці, то іншу художню виставку виженуть із приміщення.

Засоби масової інформації тиражують розповіді про життя поп-зірок й інтриги за лаштунками вітчизняного шоу-бізнесу, а повідомлення про нові оперні та балетні постановки, гастролі відомих класичних музикантів «пасуть задніх» у медійних рейтингах.

Українці не знають, і не мають, звідки дізнатися, про те, що відбувається в культурному житті країни, яке насправді надзвичайно яскраве і на високому художньому рівні, та знає про нього лиш вузьке коло втаємничених.

Згідно даних Державної служби статистики, за роки Незалежності українці втратили інтерес до театрів і концертів класичної музики, читають менше книг і майже не цікавляться репертуарами оперних постановок і балетів.

Так, якщо у 1990 році театр відвідали понад 17 з половиною мільйонів українців, то на 2012 рік в Україні залишилося трохи більше ніж 6 з половиною мільйонів театралів. Поменшало і слухачів на концертах класичної музики: із 15 мільйонів на початку 90-х років до 4 з половиною мільйонів минулого року.



Соціолог, професор Євген Головаха пов’язує ці тенденції, серед іншого, зі зниженням платоспроможності більшості українців і з байдужістю «сильних світу українського» до класики і культури в цілому.

«Культура стає вельми коштовною для багатьох українців. А по-друге, для людей, які раніше могли вільно приїжджати у великі міста, де розташовані головні осередки культури, зараз одна така поїздка достатньо коштовна», – зауважив професор у розмові з Радіо Свобода.

Директор Агенції культурних індустрій Ірина Плєхова зауважує, що не тільки фінансові проблеми знизили інтерес українців до культурної класики. Багато у чому винні і керівники театрів, які роками не оновлюють репертуар.

«На мій погляд, у цьому випадку фінансову складову взагалі не треба брати до уваги. Тому що класичне мистецтво завжди коштувало дорого. Водночас, на превеликий жаль, дуже мало змінилось у класичних постановках від 1970-х до 2000-х років. І це виглядає дуже дивно, тому що в усьому світі класичне мистецтво намагається увійти у діалог із сучасним слухачем і глядачем», – каже Плєхова.

Відбулось опошлення культури – фахівець

Публіцист, письменник, перекладач Максим Стріха упевнений, що падіння інтересу до класичного мистецтва пов’язане з тим, що ніхто не займається вихованням смаків українців. Передусім, його докір адресований засобам масової інформації.

«Раніше ЗМІ виконували певний культурний просвітницький проект – тобто, вважалось, що вони мають долучати до зразків високого мистецтва, до опери, до симфонічної музики, розповідати про музеї. Зараз відбулося спрощення й опошлення усього, що пов’язано з культурою, – зауважує Стріха. – Для мене убивчим, скажімо, було зізнання екс-керівника «Першого національного каналу» Єгора Бенкендорфа: він розповів, що має добрий запис опери «Ріголетто», але він його ніколи не поставить в ефір у prime time, тому що «глядач натисне на іншу кнопку».

Маючи виконавців світового рівня, яких охоче приймають на найкращих світових сценах, – таких як солістку віденською опери Вікторію Лук’янець, українську зірку, що тріумфально виступає на сценах нью-йоркського «Метрополітен-опера» та міланської «Ла Скала» Людмилу Монастирську, композиторів Мирослава Скорика і Валентина Сильвесторва, – українці практично нічого про них не знають, наголошують експерти.

І, додають вони, масовий глядач в Україні не має як дізнатись про виступи зірок класичної музики з України у найкращих театрах світу, оскільки записи їхніх концертів й оперних постановок не потрапляють в ефіри і на шпальти ЗМІ. Інформаційне поле України не виявляє охоти інформувати про них співвітчизників, зауважують експерти.

Українці читають найменше в Європі – експерти

Ненабагато краща ситуація і з українською літературою. І якщо у 1990 році в Україні видано більш як 7 тисяч книг і брошур, а у році 2012-му їх видано 26 тисяч, то тираж української книги відповідно зменшився із приблизно 170 мільйонів у тому ж 1990 році, до 62 мільйонів примірників минулого року. Ці дані наводить Державна служба статистики.

Українці катастрофічно мало читають і відстають не лише від сусідів на заході, але і сусідів на сході. За даними соціологів із компанії TNS Ukraine, інтерес до літератури нині виявляють понад 73 відсотки британців, більш як 60 відсотків населення Німеччини і лише 30 відсотків росіян та 27 відсотків українців.

Ну думку письменника Андрія Куркова, у порівнянні з початком цього століття, українцям не вистачає грошей на книжки. Видавництва також не мають достатньо коштів на друк і класичної, і сучасної літератури, зазначає письменник.

«Це – ланцюгова реакція, яка почалась від кризи 2008 року і яку ми відчули в останні кілька років. У видавців зникли обігові гроші, подорожчали папір, послуги друкарні. Книжки, які продаються за старою ціною, вже не окупають себе, бо ж і покупців поменшало. Відтак, щоб видавати нові книги, треба десь шукати додаткові гроші», – зазначає Курков.

На зміну книгам прийшов інтернет, комп’ютер, телевізор й абсолютно інші цінності, пояснює такий «відхід від літератури» з боку українців експерт Інституту Горшеніна Володимир Застава. За даними опитування його організації, 80 відсотків інформації молоді українці черпають із всесвітньої павутини.

Класику врятує реформа культурної політики – фахівці

Як виправити ситуацію? Наразі, театральні діячі, видавці і письменники пропонують використати західний досвід залучення державних і приватних коштів та інституцій, громадськості у справу популяризації класичної культури та літератури.

На порядку денному насамперед – модернізація культурної політики держави, що у ній варто поєднати кращі досвіди української та європейської системи підтримки культури. Про це Радіо Свобода сказав міністр культури України Леонід Новохатько.

«Киньмо оком на Європу, на США: і опера, і видатні театри, класичне мистецтво у цілому живе, розвивається і підтримується і у Сполучених Штатах, і в Європі. Там культурні заклади і заходи підтримують держава і меценати, там працюють цілі фонди на підтримку мистецтва. До того ж, у Євросоюзі, наприклад, у тій же Франції дуже сильне міністерство культури і потужна підтримка саме з боку держави», – каже Новохатько.

Подібний досвід успішно використовує Польща, де на ниві підтримки класичного мистецтва, як і презентації сучасної культури, плідно співпрацюють держава і приватна ініціатива. Про це Радіо Свобода розповів директор Польського інституту в Україні Ярослав Годун.

«Високої культури не можна робити без грошей, бо це очевидно – культура і освіта це гроші. Але перш за все треба говорити про наявні можливості, щоби ця співпраця держави і меценатів відбувалась, – зазначає польський експерт. – І не тільки на найвищому рівні, коли міністри щось хочуть зробити – я думаю, найголовніше, щоби була суспільна ініціатива і запит на високу культуру».

А тим часом, завдяки участі Польщі та іншим державам ЄС, відбувається
Львівський форум видавців, міжнародні фестивалі класичної музики у Києві, Харкові, Чернігові, прем’єри оперних і балетних вистав у донецькому та одеському театрах.