Померанцев: Російська – провінційна, українська – архаїчна

В Україні розпочинаються заходи четвертого щорічного міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz, в цьому році він відбувається у Києві та Чернівцях. Учасники фестивалю – поети, перекладачі, публіцисти і музиканти з України, Німеччини, Австрії, Швейцарії, Румунії, Молдови, Польщі, Ізраїлю, Великобританії, Білорусі, Росії і США.

Вибрані твори авторів-учасників фестивалю мають видати окремою поетичною збіркою. У програмі фестивалю – поетичні читання, презентації книг, театральні та музичні перформанси, винно-поетичні вечори. Про сучасну поезію на чернівецькому поетичному фестивалі розповів один із організаторів цього заходу, поет, оглядач російської редакції Радіо Свобода Ігор Померанцев.

– Чим фестиваль цього року відрізняється від колишніх поетичних форумів у Чернівцях?

– Я відповім словами Пастернака: «Талант – єдина новина, яка завжди нова». У фестивалі беруть участь дуже талановиті, обдаровані поети з різних держав – із України, Німеччини, Австрії, Швейцарії. Це просто грона талантів, і вони завжди ошелешують. Я пам’ятаю, на першому фестивалі поетеса з Німеччини, дуже мастита, коли в мармуровому залі відкрилося урочисте засідання, підійшла до мікрофону і завила. Ось як повинен себе поводити поет! На кожному фестивалі є хоча б один або два поети, які шокують публіку...

– Російськомовний віршований простір (очевидно, у Вас є можливість порівнювати, Ви частий гість на такого кшталту міжнародних фестивалях) – в авангарді поетичного світу? З погляду техніки письма, з погляду «чавунного виробництва» поезії?

– Ми обов’язково запрошуємо талановитих поетів, російська поезія в Чернівцях звучить. Торік, наприклад, приїжджав Борис Херсонський, видатний поет з Одеси, цього року запрошена наша колега Олена Фанайлова з Москви (до речі, вона запрошена ще й тому, що перекладала українського поета Сергія Жадана; у нас завжди є мотивація, чому запрошувати російських поетів). Але в цілому я вважаю, що російська поезія архаїчна, вона занадто боязка. Звичайно, є видатні поети, але в цілому російське поетичне мислення трішки зашкарубле. Я не кажу про окремих яскравих особистостей, проте в цілому російська поезія трішки задушена самою культурою вірша. Покійна поетеса Олена Шварц із захопленням говорила про російську поезію: «Це зачинений сад». А ось мені в ньому задушливо. Я іноді уявляю собі хвіртку цього саду, а на ній – іржавий замок.

– Пушкін тисне, традиції?

– Та ні, не в Пушкіні справа. Не виходить, щоб поезія була авангардна, а життя – ар’єргардне. У Росії великі проблеми з демократичними інститутами, з розумінням свободи, зі стосунками держави і особистості. Ці процеси пов’язані між собою. Через це, зокрема, за кордоном навіть найбільших російських поетів і письменників видають дуже маленькими накладами, буквально для філологів. Кого взагалі видають і кого читають? Тих, чиї книги зрозумілі, де є перетин зі світовими процесами. Те, що виробляє зараз російська література, як правило, занадто замкнене на собі, провінційне, тому не викликає резонансу.

– У радянський час була установка: кожна людина повинна читати вірші, любити вірші, слухати вірші на стадіонах або по телевізору. Ці часи пройшли, і 90-і роки ознаменували, з одного боку, оздоровлення поетичного світу, а з іншого – його маргіналізацію в суспільному житті. Поезія перестала бути частиною популярної культури. Тепер поезія повертається до популярної культури?

– Є поезія масова, і ми пам’ятаємо імена Едуарда Асадова, Ігоря Кобзєва, Роберта Рождественського. Ну, і нехай будуть ці імена, у читачів має бути широкий вибір, хоч я особисто не читач цієї поезії, цих віршів. Інша справа, що є такий соціальний механізм під назвою «мода», і ось буває, що повертається мода на поезію. Це стосується не тільки до Росії – в Нідерландах, наприклад, останніми роками поезія незвично модна. Чомусь перетнулося, в суспільстві зазвучало, зрезонувала поезія. А що стосується поета... «Не спи, не спи, художнику» – це з одного боку. А з іншого боку – «не прибирайте долонь з чола, маестро» за будь-яких обставин. Поезія як кішка – її скинеш із висотної будівлі, вона приземлиться на чотири лапки і буде жити.

– Ми говорили про російськомовну поезію і тяжкий тягар культурної традиції, яка іржавим замком на ньому висить. А в Україні – жива поезія?

– Українська мова – архаїчна, в цьому її сила і її біда. Говорячи «архаїчний», я маю на увазі, що Велимир Хлєбников потирає руки, коли читає українську поезію. Що стосується біди мови, то особливість української поезії полягала ось у чому: українська мова взагалі вижила завдяки поезії. Такої проблеми у росіян не було, і в Англії такої проблеми не було, а от українська мова вижила саме у віршах і вижила завдяки віршам. Це висока і трагічна місія, але вона завершена, і це трошки заважає тепер. Бо хочеться розкриття індивідуальності, і мені дуже радісно, що є українські поети, які взагалі змінили образ поета. Ніяких Тарасів Шевченка, ніякого трагізму. Сучасний український поет може і реп читати, може співати зі сцени, і це як раз говорить про здоров’я поезії. Значить, є в ній сили і відкритість. Те, що було недоліком, раптом стає достоїнством.

– Назвіть, будь ласка, імена трьох поетів, які приїдуть на фестиваль до Чернівців, щоб позаздрили наші слухачі і читачі: от Ви там будете, а вони таких віршів не почують.

– Крім українських поетів, у нас будуть видатні поети з Німеччини, Швейцарії, Австрії. Еріх Ріхтер, ветеран, важкоатлет австрійської поезії. Порівняно молода поетеса зі Швейцарії Нора Гомрінгер, і тут нам дійсно можна позаздрити, бо вона влаштовує з читання віршів справжні перформанси та видовища. Будуть гості з Польщі та Ізраїлю. Взагалі фестиваль, звичайно, свято – приїхали, почитали вірші, цокнулись, все добре... Але я ціную Meridian Czernowitz ще й за те, що відбувається між фестивалями, за копітку роботу над виданням книг. Культура – це обробка ґрунту, це процес обробки, і довгі плідні перерви між фестивалями свідчать про те, що «триває робота не зі збірки ешафоту», а якраз зі збірки будівлі поезії.

Розмову записав Андрій Шарий, російська редакція Радіо Свобода