(Рубрика «Точка зору»)
Закон України «Про всеукраїнський референдум», поспіхом ухвалений попереднім скликанням депутатів, був прийнятий, на думку голови Конституційної асамблеї Леоніда Кравчука, з порушенням XIII розділу Конституції України. Але це не завадило «гарантові» Конституції підписати його 6 листопада 2012 року, коли тільки формувалася нова Верховна Рада України.
Цей закон послужив своєрідною «відмашкою», спусковим курком для різних «народних ініціатив». Першими жваво стартували у Харкові. 19 березня цього року на щорічній конференції громадських організацій-членів «Єдиної соціальної мережі» 78 громадських організацій прийняли резолюцію, в якій вимагали розпуску парламенту на всеукраїнському референдумі. Новий парламент, на думку представників цього харківського народу, повинен «скоротитися» до 300 депутатів, складатися з двох палат, обиратися виключно за мажоритарною системою, а депутатська недоторканність має бути повністю скасована
Народна ініціатива знизу чи зверху?
Найактивнішими на загаданій конференції були президент громадської організації пенсіонерів «Юніті» Світлана Харченкова, голова харківського творчого об’єднання інвалідів «Інвапресс» Олександр Родіонов і віце-президент громадської організації «Креавіта» Олена Шингарьова, яка головувала на цьому заході. В ході обговорення вона навіть висловила думку, що їхня резолюція стане сюрпризом для міської влади. Чи це так, побачимо з подальшого викладу.
Звичайно, пенсіонери й інваліди, як і всі громадяни, мають право на висловлення своїх думок, зокрема й щодо діяльності народних депутатів. Та коли заступник міського голови з соціальних питань Світлана Горбунова-Рубан, присутня на конференції, заперечила можливість тиску міської влади на громадські організації і стеження за їхнім голосуванням, закрався цілком виправданий сумнів у щирості слів чиновниці. До цього додалася інформація, що працівників соціальних служб на конференцію звозили примусово, а сам захід охороняли бійці приватної охоронної фірми з промовистою назвою «СМЕРШ».
А коли вже в гру вступив голова Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін, заявивши, що він не бачить можливості подальшого функціонування Верховної Ради, що «чекати завершення каденції цієї Верховної Ради, щоб обрати нових депутатів, у нас немає ні часу, ні можливості» і що він дізнався про народну ініціативу харківських громадських організацій зі ЗМІ, стало зрозуміло, що «на злодії шапка горить».
Персоналії: Харченкова, Родіонов, Шингарьова
Про Світлану Харченкову та її громадську організацію інформації в інтернеті практично немає. Чого не скажеш про інших двох. Олександр Родіонов два роки керував Громадською радою при Харківській обласній державній адміністрації (при Михайлові Добкіні), а з лютого 2013 року став заступником голови цієї ради в новій дворічній каденції. Причому він головував на зборах, присвячених виборам голови Громадської ради при Харківській ОДА, знявши свою кандидатуру на користь члена Партії регіонів Ірини Давидової, яка в кінцевому підсумку й очолила цю раду.
Ключовою особою у всій цій референдумно-політичній каламуті є Олена Шингарьова. Уродженка закритого колись міста Красноярськ-26 з 2010 року обрана членом виконавчого комітету Харківської міської ради (при Геннадії Кернесі). Чим займається громадська організація «Креавіта», де вона значиться то віце-президентом, то директором, то керівником, до кінця не зовсім ясно. В інтернеті вдалося знайти інформацію про навчально-виробничі підприємства Харківської міської громадської організації інвалідів «Креавіта», «Конвектор» і «Мандрівник». Цікаво, що НВП «Конвектор» виробляє продукцію чорної металургії, різні вироби з металу, радіатори і котли центрального опалення, ножі, замки, інструменти, двері і вікна з рамами та порогами тощо. Цікава все-таки громадська організація.
Але це ще не все. Олена Шингарьова активно засвітилася в іншій гучній політичній справі – справі Юлії Тимошенко. Процитую тут деякі її заяви. «Якщо вона, як заявляє, є патріотом своєї країни, то вона повинна звернутися до своїх прихильників з проханням зупинити демонстрації, тому що сьогодні це створює дестабілізацію і напруженість в місті Харкові… Ми не допустимо, щоб Харків перетворився на Майдан». Саме Олена Шингарьова під стінами харківської лікарні № 5, де перебуває екс-прем’єр України, озвучила звернення дев’яти громадських організацій Харкова, які захищають права інвалідів, до керівництва країни з проханням проведення операції Юлії Тимошенко в Україні. Саме вона ініціювала інформаційний запит чотирьох громадських організацій Харкова з приводу лікування Юлії Тимошенко в Німеччині. Відповідь готував колектив на чолі зі ще одним членом виконкому Харківської міської ради, президентом Академії правових наук України, ректором Національного університету «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого» Василем Тацієм. «Ми отримали однозначну конкретну відповідь на наше питання. Чинне законодавство не передбачає можливості лікування за кордоном для особи, яка відбуває покарання за вироком суду в кримінально-виправній установі», – заявила вона.
Цікаво, а де був її голос (і голоси С. Харченкової та О. Родіонова) про «лавки Кернеса» для метро вартістю 630 тисяч гривень? Чи харківські інваліди з пенсіонерами не потребують таких «незначних» коштів?
Дивна харківсько-херсонська синхронність
Цікаво, що харківську ініціативу практично синхронно підтримали в Херсоні. Але це була якась дивна синхронність, про яку було відомо наперед. Це мені нагадало роман магічного стилю Ґабрієля Ґарсії Маркеса «Хроніка смерті, про яку всі знали заздалегідь». Виявляється, перед 19 березня, коли відбувалася та «знаменита» харківська конференція, в інтернеті з’явилося повідомлення такого змісту: «…громадські організації, що представляють Всеукраїнське товариство політв’язнів і репресованих, Організація солдатських матерів України, Ліга ділових і професійних жінок, Фонд «Міжнародне партнерство» та інші підтримують своїх харківських колег з громадського сектору, які 19 березня будуть вимагати (виділення автора – ред.) розпуску парламенту».
Тінь Епельбаума
В статті «Німеччино, здрастуй!» або чому перед війною розстрілювали за шпигунство на користь Німеччини» літературознавець Ольга Різниченко розповіла на підставі архівних справ, як начальник 4-го відділу УДБ УНКВС, єврей без освіти Епельбаум Давид Михайлович, сфальсифікувавши низку слідчих справ, був безпосередньо причетний до розстрілів мирних харків’ян. Зокрема, за однією зі справ було розстріляно 60 осіб, серед них – настоятель Усікновенської церкви Олексій Булдовський, «син митрополита Феофіла, який невдовзі в окупованому німцями Харкові очолить Українську автокефальну православну церкву і стане душпастирем й утішителем для тисяч харків’ян, залишених Червоною армією на вірну загибель». Самого Епельбаума було заарештовано в 1938 році, наступного року після «конвеєрних» розстрілів за вказівками з Москви.
«Одне не йде з голови: та хіба проголосував би Харків за Кернеса з Добкіним, якби у тридцятих не повинищували, а у сорокових не виїхали залишки мислячого населення нашого регіону?» – мабуть, риторично запитує О. Різниченко.
Тарас Марусик – помічник-консультант народного депутата України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
