(Рубрика «Точка зору»)
Калібрування української політичної еліти відбувається таким дивним чином, що вона не розуміє – політики найвищого рангу є не просто пересічними українськими громадянами, а й перебувають в історичному просторі. І що історичним призначенням політичного істеблішменту є не присвоєння на свою користь всіх багатств України, а розбудова і розвиток Української держави.
Однак, виглядає на те, що Віктор Янукович і досі не усвідомив того, що, як президент України, він також перебуває в історичному просторі. І що усі його поступки і діяння майбутні дослідники будуть препарувати під мікроскопом історії. Власне, це не дуже розуміли і всі його попередники.
Хоча важко зрозуміти, звідкіля взялися усі ці політичні аферисти з гіпертрофованими амбіціями і вимогами до царського життя, якщо їхнє формування відбувалося в чайкінах, хорунжівках і у фавелах Донбасу? Але не менш важко усвідомити, чому українці так довго дозволяють грабувати, принижувати і знущатися із себе.
Втім, можливо, корінь зла і в самій українській громаді? Адже ця громада, в основній своїй масі, веде себе так, немов усе те, що сьогодні відбувається на теренах України, її не стосується. І за останній час вона лише добре освоїла поведінку найманого працівника у поганого хазяїна.
Такий електорат, швидше відторгне перспективного політика, котрий буде реалістично окреслювати ситуацію в Україні, ніж безсовісного популіста, який наобіцяє райське життя буквально вже завтра.
Крім того, ментальність найманого працівника, котру було прищеплено українцям ще за совітських часів, блокує не лише ініціативність українського суспільства, а й не дає можливості багатьом прораховувати ситуацію хоча б на декілька кроків наперед.
Україні потрібні власники
В Україні необхідний перехід від олігархічного капіталізму до такої економічної моделі, за якої цей найманий працівник буде зобов’язаний і зацікавлений виконувати функції власника на своєму робочому місці. Що можливо лише за умови, коли він буде володіти частиною акцій підприємства, на якому працює.
Очевидно, що основою будь-якого соціуму є індивідуальна особистість. По суті, це «цеглинка», складова частина суспільства. І від якості такої кожної особистості і формується суспільство як таке.
Але, на жаль, необхідно констатувати, українське суспільство (і відповідно кожен індивідуум у ньому), так і залишилися в своїй основі наповнені брехливо-облудною пропагандою часів совітів.
Тому частина соціуму й чекає на свого «доброго царя». Маргінали, совки і напівсовки є дуже зручними для усіх попередніх керманичів, а тепер уже і «смотрящіх» за Україною, які поширюють на всю її територію свої донецькі своєрідні «поняття».
І все це відбувається в країні, котра володіє чвертю світових чорноземів і має вихід до моря. Мабуть, все-таки біда одна – відсутність в країні справжніх лідерів і загальна політична апатія населення. Адже 22 роки тотального розграбування – це все одно, що спустошливі лиха чи війни. Недарма ж нині Україна за багатьма основними показниками опинилася поруч із нижніми рядками рейтингів африканських країн.
Атрибути влади часів імперського СРСР
Режим «януковичів» стверджує, що Україна є демократичною країною. Тоді навіщо їй атрибути влади, котрі залишилися ще з часів імперського СРСР? Хто може аргументовано пояснити, навіщо Україні атавізми совітських часів – адміністрація президента, обласні чи районні державні адміністрації?
Адже якщо вдуматися, то адміністрація президента не тільки знаходиться у приміщенні колишнього ЦК КПУ, а вона фактично виконує його роль. А районні і обласні адміністрації – це не що інше, як райкоми і обкоми КПУ за совітів.
Аномально, що тоді, коли в Україні майже 90 відсотків промисловості знаходяться у приватній власності, всі органи влади за структурою і функціями відповідають часам гауляйтера України Щербицького.
Нині, коли в Україні глибока криза, всі намагаються її лікувати, не визначивши точно причин. Багато хто називає помилкові причини, бо істина нікому невигідна. Проте, економіка сьогодні, як наука, не може бути ізольованою.
Відомий американський вчений-економіст Роберт Шиллер вказує на процес об’єднання економічних і соціальних наук. Очевидно, що світова суспільна свідомість стоїть на порозі нового розуміння всіх соціальних проблем суспільства. Й це б мали враховувати і в Україні.
Парадоксом українського буття є те, що відколовшись від російської імперії 22 роки тому, Україна так і не змогла позбутися вікових її традицій, котрі домінували на українській території. Які не мають абсолютно нічого спільного ані з демократією, ані зі здоровим глуздом.
Тому, щоб реформувати цей осколок російської імперії і перетворити його на незалежну державу, потрібні надзусилля всього народу і видатні розумові здібності лідера або групи осіб, які добровільно візьмуть на себе усю цю титанічну роботу.
С чого починати? Методологія будь-якого дослідження, або проведення будь-яких інших складних робіт, вимагають величезних обсягів знань і таланту організатора. І щоб приступити до побудови принципово нової системи, вирішити складні проблеми, потрібно перейти на новий щабель мислення. Адже держава – це величезний механізм, і вирішити усі її проблеми відразу не реально, але це зовсім не означає, що не потрібно ці проблеми взагалі починати вирішувати.
Сьогодні «януковичі» і їхні опричники ставлять свої інтереси та бажання вище інтересів держави і суспільства. Однак головною ціллю функціонування держави мусить бути, щоб усім громадянам України було добре в ній жити, а не тільки Януковичу, його найближчому оточенню і реєстровим олігархам.
Сьогодні для українських псевдоеліт суспільство перетворилося на щось абсолютно абстрактне, звідки, при приналежності до режиму «януковичів» і певній вправності, можна черпати для себе будь-які блага. Але ж головна роль і мета суспільства – це захист індивіда, а не перерозподіл всього національного багатства України на користь «донецьких».
Українське суспільство перестало виконувати функцію захисту
Функція нормально функціонуючої держави – захист своїх громадян. В Україні це відчуття держави, як свого захисника, втрачено повністю. Його потрібно відроджувати. Бо суспільство перестало виконувати свою головну функцію – захисту. Це його природна функція, заради якої й існує держава.
З цілком прагматичних причин «донецьким» не вигідний дрейф у бік приєднання України до Росії. Проте фантастично може прозвучати сьогодні те, що за правління Януковича з числа номенклатурної бюрократії будуть спроможні виокремитися номенклатурні прогресивісти, котрі задля збереження своїх статків і соціальних позицій, наважаться на демонтаж системи, яка не тільки нещадно експлуатує українські демографічні і природні ресурси, а й знищує саму Українську державу.
Якщо ж говорити про відповідального президента, то ідеального кандидата не існує в природі взагалі. Але в нормально функціонуючих демократичних країнах виборці голосують не стільки за особистість, скільки за політичну організацію і її ідеологічну платформу.
І лише тоді, коли електорат віддаватиме перевагу не розпіареним телебаченням політикам, котрі обіцяють рай в Україні буквально після їхнього обрання, а політичним програмам кандидатів у президенти і їхнім ідеологічним платформам, і коли виборці навчаться контролювати виконання авансованих їм обіцянок, можна буде говорити, що в України може з’явитися шанс.
Шанс на те, що стане взагалі можливим прихід на вищий політичний владний Олімп особи, котра дійсно могла б відповідати тим надскладним історичним викликам, котрі нині постали перед Україною.
Для того, щоб змінити систему в Україні, достатньо однієї потужної партії, яка буде користуватися підтримкою населення, і лідера, якому український народ повірить. Ось так стоїть нині завдання перед українцями: спочатку зміна влади, а потім вже перетворення в країні.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
