Художник #Sociopath: Мистецтво має бути як постріл

Київ – Стріт-арт художник #Sociopath розповів, що таке вуличне мистецтво. Митець пояснює, чому малює на політичну та соціальну тематику і розповідає, чому малює вночі. Гість «Молодь Плюс» не демонструє публічно обличчя та не відкриває власного імені. До ефіру приєдналась і агент художника Вікторія.

– Як давно ви малюєте?

#Sociopath: Малюю вже років 20, мабуть. У 1998 році я купив свій найперший диск (це «Золотий диск дизайнера» був), от з того року і малюю.

– Як прийшли до вуличного живопису?

#Sociopath: Вулиця сама по собі – спосіб комунікації з аудиторією. Вулиця є більш доступною для художника, який не дуже популярний, не в мейнстрімі, ніж доступною є галерея. Коли ти малюєш вночі на вулиці і під ранок лягаєш спати, то розумієш, що люди йдуть на роботу, бачать твої малюнки, і кожен їх якось по-своєму розуміє.

– Виходить, це живий простір, і ви відразу може відчувати зв’язок з аудиторією. Ви розумієте, що це в будь-якому випадку хтось побачить…

#Sociopath: Саме так. Ми створили малюнок з відомою у нашій країні особою. Його не чіпають, але обличчя вже все розмальоване. Люди взаємодіють із мистецтвом, виливають на наші малюнки свою злість, якісь емоції. Тому, мабуть, вулиця – найкраща локація для художника.
– Стріт-арт – це мистецтво чи хулігансто, на Вашу думку?

#Sociopath: Стріт-арт не можна весь оцінювати. Є мистецтво, а є хуліганство.

Я, наприклад, не розумію цей спорт, коли люди (команди по 5 – 10 осіб) беруть маркери і розмальовують якусь локацію – незрозуміло, про що, і незрозуміло, навіщо.

Видно, де мистецтво, а де ні. А якщо це повноцінний малюнок, то зрозуміло, що це мистецтво. А якщо він ще й «соціальний» і висловлює якусь позицію...

Стріт-арт різним буває. Не можна все називати стріт-артом: є мистецтво, а є простий вандалізм. Вандалізмом найчастіше займаються молоді люди. Хоча я схвалюю і навіть такий спосіб передачі. Але найчастіше київські графіки називають це спортом.

Мистецтво – це малюнок, це коли є малюнок, коли є зміст у малюнку, коли він якісно виконаний.

– Те, що робите ви, – мистецтво?

#Sociopath: Так, звичайно. Це важка робота насправді.

Вікторія: Наша позиція така, що соціальний напрямок стріт-арту, в якому ми працюємо, має соціальну ідею, він соціально кричущий. Він виявляє ті явища, події, які очима стріт-артиста доносяться до широкої маси.

Коли ми зображаємо щось на вулицях, люди бачать це і мусять замислитися. Така наша мета: донести певний соціальний «меседж».

– Тобто, на Вашу думку, ця соціальна складова виправдовує форму, яку можна розглядати частково як правопорушення?

Вікторія: Безперечно.

#Sociopath: У соціальних художників немає можливості десь малювати. Немає іншого засобу комунікації з аудиторією – хіба на стінах.

– Місцева влада заявляє, що пропонує стріт-артистам співпрацю, сприяти їхньому розвитку. Керівництво столиці запевняє, що неабияк зацікавлене у таких ініціативах і всіляко допомагає їм. Влада пропонує співпрацю? Чи не хотіли б Ви припинити ризикувати і малювати легально?

Вікторія: Я розповім про конкретний приклад. Нещодавно ми вийшли на владу міста N. і просили офіційного дозволю помалювати. Коли ми запропонували їм кілька малюнків, то нас назвали «андеграундом» і сказали, що нам місце малювати лише у нічних клубах. А місця, які можуть бути доступні широкому загалу, – абсолютний мінус.

– Може, якби ви малювали якісь квіточки, вам би дозволили?

Вікторія: Справа в тому, що є різні напрямки стріт-арту. Соціальне мистецтво, яке вражає, яке має якісь «меседжі», щось глобальне в собі, не дуже сприймається. Люди бояться голої правди.

#Sociopath: Ми не пропонувати малювати якихось відомих політиків. Ми пропонували добрі малюнки. Але після цього ми вирішили, що зі владою краще не спілкуватись.

Ми вирішили: якщо влада не дозволяє нам малювати нам добрі красиві соціальні малюнки, то ми будемо ночами малювати жорстку «соціалку» на них.

Я, звичайно, хотів би малювати офіційно. Це спокійно. Можна спокійно все робити.

Ми – андеграунд для них. Ми для них щось незрозуміле. Ми, просто, трохи випереджаємо час. Нас не всі розуміють, судячи з останніх малюнків, які зроблені, але не опубліковані. Люди їх не розуміють, бо навіть не знають, що на них зображено. Та ж сама маска Анонімуса – багато хто не знає, що це, люди змісту цього всього не розуміють.

Якби я малював офіційно, то, можливо, і перестав би малювати злий соціал. Хоча… Все одно малював би.

– Були вже проблеми з правоохоронцями?

#Sociopath: Я доросла людина. Я не дуже переймаюсь через правоохоронні органи. Я ніколи не попадався, бо я продумую такі ситуації. Ми складаємо план: обираємо локацію, проглядаємо її.

Я знаю, що ніхто не боїться. Країна корумпована згори донизу. Завдяки корупції ми можемо не боятись.

Вікторія: На жаль, це гірко слухати, але так і є.

#Sociopath: Але ми в жодних злочинних корумпованих схемах участі не беремо.

– Чи може стріт арт-бути ідеологічною зброєю?

#Sociopath: Ми на Західній Україні малювати «FamilyOK» – він протримався всього три дні. Перший день простояв, до вечора його обмалювали і додали червону крапку, а на третій день місцева влада його зафарбувала.

Значить, я роблю висновок, що це суспільно небезпечне мистецтво, якщо воно якось може впливати і пробуджувати в голові людей якісь думки: про власний розвиток, про те, як ми живемо.

Вікторія: Справа ще в тім, що, оскільки стріт-арт нелегальний сьогодні, він малюється в таких місцях, які не кожному доступні. Якби він малювався десь офіційно, то такі соціальні меседжі доходили набагато швидше.

#Sociopath: Офіційно дозволять намалювати лише зайчиків, Поночку і Міккі Мауса. Іншого не дозволять – я на 99% впевнений.

– Як ви оцінюєте якість таких громадських вуличних арт-проектів («Свободу Павличенкам», наприклад…)?

#Sociopath: Це добре, що хтось щось робить такі акції. Але це нічого не дає. У тоталітарній державі рішення ухвалюються не в судах. Але люди намагаються, борються за свої права, за інших… Це добре. І якийсь резонанс має. Але це нічого не дасть. Все буде, як є.

– Ви малюєте політизовані антивладні малюнки. Не боїтеся, що можуть бути неприємні для Вас наслідки?

#Sociopath: Не страшно, тільки… Хоча страшно, звичайно. Але боятися насправді нема чого. Я майже не боюсь.

Віктора Федоровича я зобразив досить толерантно. Настільки толерантно, що люди іноді не розуміють. Вони дивляться і думають: це за чи проти?

Я не займаюсь екстремізмом. Я вважаю, що у трафареті з діркою в голові якісь нотки екстремізму таки є. Я вважаю, що мистецтво повинно бути мистецтвом, воно не повинно бути екстремізмом.

Вікторія: Політична робота мала на меті показати виключно те, що ми сприймаємо: в країні одна сім’я себе почуває себе в порядку.

#Sociopath: Я не ображаю Віктора Федоровича і його родину. Я констатую факт, що одна родина нормально живе в цій країні. А іншим погано, скоріш за все.

– Чи є якісь теми для Вас, яких Ви принципово не торкаєтесь? Теми-табу?

#Sociopath: Я не чіпаю тему релігії у жодному разі. Хоча у мене багато ідей. Країна християнська. Я поважаю людей, конфесію, яку вони обрали. Я не хочу їх чіпати і когось ображати.

Вікторія: Кожен має право у щось вірити. Глумитися над цим неправильно. Але дуже важко відчути грань такої толерантності.

#Sociopath: Я один малюнок на цю тему зроблю обов’язково. Є у мене такий задум, і я його незабаром реалізую. Не хочу нікого ображати, але хороший малюнок таки буде.

– Стріт-арт комерціалізується. Чи не боїтеся ви, що цей напрямок перетвориться просто на бізнес? От Ви заробляєте на своєму мистецтві?

Вікторія: Безперечно, ми розвиваємо проект таким чином, щоб мати змогу тим мистецтвом, яким ми займаємося, заробляти собі на життя.

Мені здається, що художник мусить виставлятися в галереях, тому що туди приходить публіка, яка шукає нових вражень від мистецтва, якісь нові канали для сприйняття. Стріт-арт це дає, так само як і просто живопис.

#Sociopath: Подивіться на сучасне мистецтво, яке виставляється в провідних галереях нашої країни – це насилля і порно. Чим більше насилля і порно, тим це сучасніше. Це нав’язують так само як попсових артистів на телебаченні. Я думаю, що багато того, що виставляється в галереях, не має нічого спільно з сучасним мистецтвом.

– Ось ви кажете, що хотіли б виставлятись у галереях. Чи не означає це, що художник буде підлаштовуватися під смаки галериста?

#Sociopath: Ми маємо таку можливість, але ще не горимо бажанням, бо це треба мати певний обсяг робіт готових, якусь загальну ідею виставки…

– Але ви розглядаєте таку можливість?

#Sociopath: О, так, звичайно. Нам потрібно доносити своє мистецтво до якомога ширшої аудиторії. А щодо комерціалізації… Кожна людина має на щось жити. Це неправильний підхід, що прийшовши у галереї, стріт-арт піде із вулиць. Я малював на вулицях і буду малювати незалежно від того, наскільки комерційно успішною буде моя творчість.
– Чого більше у Ваші роботі – мистецтва чи громадянської позиції?

Вікторія: Я думаю, воно десь балансує п’ятдесят на п’ятдесят.

#Sociopath: Я намагаюсь робити так, щоб моє мистецтво мало різні складники. Це як борщ: можна із квасолею зварити, а можна – без. Тут і соціальна складова, і естетична, і гра кольорами, і вплив на глядача, щоб це йому запам’яталось, як двадцять п’ятий кадр у голові. Я намагаюсь, щоб це виходило як постріл, щоб до людини одразу «дійшло». Будь-яке мистецтво має бути як постріл.