У Лондоні цього тижня привселюдно з’їли котлету з м’яса, вирощеного зі стовбурових клітин корови. Проект втілювала нідерландська лабораторія на кошти, як з’ясувалося, співзасновника корпорації Google Сергія Бріна. Коштувало це досягнення понад 330 тисяч доларів. Наука цього тижня обговорює також річницю марсоходу Curiosity та хорошу пам’ять у дельфінів.
Наукове шоу із поїданням гамбургера «з пробірки» спричинило у наукових виданнях справжній ажіотаж: хтось намагався якомога детальніше описати процес створення у чаші Петрі смужок м’яса, а хтось – як, наприклад, редакція Scientific American – спробував відповісти на запитання «Навіщо?» – навіщо у світі, де чимало країн борються з економічними негараздами, витрачати сотні тисяч доларів на лабораторну котлету.
Помічник редактора Scientific American Дейвід Б’єло у своєму блозі пише про те, що котлета «з пробірки» викликає багато запитань: наприклад, чи не завеликий буде у ній вміст заліза і чи не зашкодить це здоров’ю людини? «Зрештою, лабораторне м’ясо треба зафарбовувати буряковим соком: воно ж виготовлене з 20 тисяч тоненьких смужок м’язів, а не зі складної комбінації м’язів, жиру, кров’яних судин та кістки, як справжнє м’ясо», – пише Б’єло.
У телеефірі, під час якого куштували незвичайний гамбургер, виступив і керівник дослідження, професор Марк Фрост із Маастрихтського університету. Пояснюючи значущість досягнення своєї команди, вчений зазначив: «Більшість людей навряд чи усвідомлює, що нині виробництво м’яса у світі наближається до свого максимуму. Ця галузь неспроможна буде забезпечити потреби людства у м’ясі вже в найближчі 40 років. Потрібно шукати альтернативу. Запропонований нами спосіб підходить і з позиції етики, і з позиції захисту навколишнього середовища».
На підтвердження цих слів Дейвід Б’єло з Scientific American наводить дані ФАО (Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН), згідно з якими, до 2050 року потреба людства у м’ясі зросте на 70%.
Розглядаючи аспект впливу на навколишнє середовище, Б’єло пише, що вже зараз третина суходолу зайнята під вирощування культур, які згодовують худобі. Ще один важливий момент – викиди парникових газів (переважно метану) внаслідок процесів життєдіяльності свиней, корів та іншої худоби, вирощуваної на м’ясо. За підрахунками ФАО, частка таких викидів з вини худоби перевищує навіть шкоду від усіх автомобілів, вантажівок, кораблів та літаків разом узятих!
«Звісно, для того, щоб скоротити ці викиди, лабораторне м’ясо повинні вирощувати з водоростей, однак поки що цього не досягнули. Якщо (саме «якщо») це буде можливо у великому масштабі, завдяки м’ясу з лабораторії викиди метану вдасться скоротити на 95%», – зазначає Дейвід Б’єло з посиланням на результати дослідження Оксфордського університету.
Ще один аспект – етичний – полягає в тому, що альтернативний метод виробництва м’яса дозволяє врятувати від вбивства цілі поголів’я худоби. Для вирощування м’яса у лабораторії достатньо – без шкоди для худоби – взяти в неї м’язові клітини.
Можливо, м’ясо, яке куштували у лондонській телестудії, і не зовсім м’ясо (у нашому традиційному розумінні). Однак так само можливо, що мова йде про смак, який стане звичним для нас у майбутньому. Згадуючи дані, наведені ФАО, виходить, що ми або звикнемо до м’яса, вирощуваного у лабораторіях, або куштуватимемо справжнє лише у дорогих ресторанах.
Справжнє свято для Curiosity
На Марсі цього тижня зазвучала, ймовірно, перша в історії цієї планети мелодія: марсохід Curiosity заспівав Happy Birthday із нагоди свого першого дня народження.
Для того, щоб віддячити Curiosity за його непросту наукову працю, у NASA вдалися до спеціальної технології. Оскільки марсохід не обладнаний динаміками, для цієї мети переобладнали двигун хімічної лабораторії: він є найгучнішою частиною Curiosity, і змінюючи частоту і гучність його роботи, можна змусити двигун «заспівати».
«Це перший такий досвід – і для NASA, і для всього світу. Цей рік на Марсі був неймовірним: ми зробили стільки відкриттів, дізналися стільки всього нового. Ще більше нам належить з’ясувати у майбутньому», – каже Флоренс Тан із NASA.
З нагоди першого дня народження марсоходу видання New Scientist виділило 5 його ключових досягнень.
По-перше, як пояснює видання, Curiosity – попри весь ризик узагалі не висадитися на Марс – робив дослідження ще у процесі польоту, фіксуючи дані про космічні промені. Ці заряджені частинки високих енергій з космічного простору, якими насичена Сонячна система, не є безпечними для біологічних тканин. Із огляду на амбітні плани землян рано чи пізно висадитися на Марс, знання про активність космічних променів дуже важлива.
Друге досягнення – успішне приземлення Curiosity. Аллен Чен із NASA зізнається, що до останнього моменту багато учасників проекту мали сумніви щодо того, чи вдасться Curiosity безпечно приземлитися. Навіть крихітна невдача могла б поставити під сумнів подальшу дослідницьку роботу марсоходу.
По-третє, незабаром після початку роботи Curiosity з’ясував, що на Марсі була вода.
По-четверте, з’ясувалося, що ця вода була, як формулює New Scientist, «life-friendly», тобто могла підтримувати життєдіяльність якихось організмів на Червоній планеті.
І, зрештою, п’ята, найсвіжіша знахідка Curiosity – на початку свого існування Марс мав «хорошу» атмосферу, з киснем і водою, яка зникла чи то внаслідок потужної вулканічної активності, чи то через зіткнення з якимось космічним тілом.
«Що буде далі?» – запитує New Scientist. Видання поки лише нагадує, що NASA має намір у 2020 році відрядити на Червону планету удосконаленого клона Curiosity, який зосередиться на пошуку конкретних доказів існування життя на Марсі.
Дельфіни друзів не забувають
Дельфіни пам’ятають своїх товаришів щонайменше протягом 20 років, йдеться у свіжому дослідженні. Таким чином, «соціальна пам’ять» цих істот – найдовша порівняно з усіма іншими тваринами. Позмагатися з дельфіном може хіба що людина.
Співавтор дослідження Джейсон Брук із Університету Чикаго спостерігав за життям у зоопарку старих дельфінів, які мали чималий досвід спілкування зі своїми родичами (більшість із яких, однак, уже не було поруч). Нещодавно оприлюднені результати наукової розвідки вчених із шотландського Університету святого Ендрю, згідно з якими, дельфіни фактично кличуть одне одного по імені, наштовхнули Брука на намір з’ясувати, як довго дельфіни пам’ятають ці імена.
З архіву зоопарку вчений взяв записи унікальних свистів дельфінів, які раніше мешкали з нинішніми піддослідними в одному акваріумі. Після того, як він по черзі почав програвати їх на підводних динаміках, дельфіни починали шукати джерело свисту і поводилися так, ніби чують знайомий звук. Реакція була аналогічно навіть щодо записів, яким було вже по 20 років. «Вони крутилися довкола динаміків, посилаючи сигнали у відповідь і сподіваючись, що до них хтось відгукнеться», – розповів Брук.
Водночас, як пояснює у своїй статті журнал Smithsonian, було помітно, що дельфіни реагують на свист саме тих родичів, із якими дійсно жили в одному акваріумі, майже ігноруючи при цьому незнайомі сигнали.
Джеймс Брук вважає, що його відкриття вкотре доводить винятковість дельфінів. Вчений наголошує: пам’ять цих істот працює на рівні з людською.
Наукове шоу із поїданням гамбургера «з пробірки» спричинило у наукових виданнях справжній ажіотаж: хтось намагався якомога детальніше описати процес створення у чаші Петрі смужок м’яса, а хтось – як, наприклад, редакція Scientific American – спробував відповісти на запитання «Навіщо?» – навіщо у світі, де чимало країн борються з економічними негараздами, витрачати сотні тисяч доларів на лабораторну котлету.
Помічник редактора Scientific American Дейвід Б’єло у своєму блозі пише про те, що котлета «з пробірки» викликає багато запитань: наприклад, чи не завеликий буде у ній вміст заліза і чи не зашкодить це здоров’ю людини? «Зрештою, лабораторне м’ясо треба зафарбовувати буряковим соком: воно ж виготовлене з 20 тисяч тоненьких смужок м’язів, а не зі складної комбінації м’язів, жиру, кров’яних судин та кістки, як справжнє м’ясо», – пише Б’єло.
У телеефірі, під час якого куштували незвичайний гамбургер, виступив і керівник дослідження, професор Марк Фрост із Маастрихтського університету. Пояснюючи значущість досягнення своєї команди, вчений зазначив: «Більшість людей навряд чи усвідомлює, що нині виробництво м’яса у світі наближається до свого максимуму. Ця галузь неспроможна буде забезпечити потреби людства у м’ясі вже в найближчі 40 років. Потрібно шукати альтернативу. Запропонований нами спосіб підходить і з позиції етики, і з позиції захисту навколишнього середовища».
На підтвердження цих слів Дейвід Б’єло з Scientific American наводить дані ФАО (Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН), згідно з якими, до 2050 року потреба людства у м’ясі зросте на 70%.
Розглядаючи аспект впливу на навколишнє середовище, Б’єло пише, що вже зараз третина суходолу зайнята під вирощування культур, які згодовують худобі. Ще один важливий момент – викиди парникових газів (переважно метану) внаслідок процесів життєдіяльності свиней, корів та іншої худоби, вирощуваної на м’ясо. За підрахунками ФАО, частка таких викидів з вини худоби перевищує навіть шкоду від усіх автомобілів, вантажівок, кораблів та літаків разом узятих!
«Звісно, для того, щоб скоротити ці викиди, лабораторне м’ясо повинні вирощувати з водоростей, однак поки що цього не досягнули. Якщо (саме «якщо») це буде можливо у великому масштабі, завдяки м’ясу з лабораторії викиди метану вдасться скоротити на 95%», – зазначає Дейвід Б’єло з посиланням на результати дослідження Оксфордського університету.
Ще один аспект – етичний – полягає в тому, що альтернативний метод виробництва м’яса дозволяє врятувати від вбивства цілі поголів’я худоби. Для вирощування м’яса у лабораторії достатньо – без шкоди для худоби – взяти в неї м’язові клітини.
Можливо, м’ясо, яке куштували у лондонській телестудії, і не зовсім м’ясо (у нашому традиційному розумінні). Однак так само можливо, що мова йде про смак, який стане звичним для нас у майбутньому. Згадуючи дані, наведені ФАО, виходить, що ми або звикнемо до м’яса, вирощуваного у лабораторіях, або куштуватимемо справжнє лише у дорогих ресторанах.
Справжнє свято для Curiosity
На Марсі цього тижня зазвучала, ймовірно, перша в історії цієї планети мелодія: марсохід Curiosity заспівав Happy Birthday із нагоди свого першого дня народження.
Для того, щоб віддячити Curiosity за його непросту наукову працю, у NASA вдалися до спеціальної технології. Оскільки марсохід не обладнаний динаміками, для цієї мети переобладнали двигун хімічної лабораторії: він є найгучнішою частиною Curiosity, і змінюючи частоту і гучність його роботи, можна змусити двигун «заспівати».
«Це перший такий досвід – і для NASA, і для всього світу. Цей рік на Марсі був неймовірним: ми зробили стільки відкриттів, дізналися стільки всього нового. Ще більше нам належить з’ясувати у майбутньому», – каже Флоренс Тан із NASA.
З нагоди першого дня народження марсоходу видання New Scientist виділило 5 його ключових досягнень.
По-перше, як пояснює видання, Curiosity – попри весь ризик узагалі не висадитися на Марс – робив дослідження ще у процесі польоту, фіксуючи дані про космічні промені. Ці заряджені частинки високих енергій з космічного простору, якими насичена Сонячна система, не є безпечними для біологічних тканин. Із огляду на амбітні плани землян рано чи пізно висадитися на Марс, знання про активність космічних променів дуже важлива.
Друге досягнення – успішне приземлення Curiosity. Аллен Чен із NASA зізнається, що до останнього моменту багато учасників проекту мали сумніви щодо того, чи вдасться Curiosity безпечно приземлитися. Навіть крихітна невдача могла б поставити під сумнів подальшу дослідницьку роботу марсоходу.
По-третє, незабаром після початку роботи Curiosity з’ясував, що на Марсі була вода.
По-четверте, з’ясувалося, що ця вода була, як формулює New Scientist, «life-friendly», тобто могла підтримувати життєдіяльність якихось організмів на Червоній планеті.
І, зрештою, п’ята, найсвіжіша знахідка Curiosity – на початку свого існування Марс мав «хорошу» атмосферу, з киснем і водою, яка зникла чи то внаслідок потужної вулканічної активності, чи то через зіткнення з якимось космічним тілом.
«Що буде далі?» – запитує New Scientist. Видання поки лише нагадує, що NASA має намір у 2020 році відрядити на Червону планету удосконаленого клона Curiosity, який зосередиться на пошуку конкретних доказів існування життя на Марсі.
Дельфіни друзів не забувають
Дельфіни пам’ятають своїх товаришів щонайменше протягом 20 років, йдеться у свіжому дослідженні. Таким чином, «соціальна пам’ять» цих істот – найдовша порівняно з усіма іншими тваринами. Позмагатися з дельфіном може хіба що людина.
Співавтор дослідження Джейсон Брук із Університету Чикаго спостерігав за життям у зоопарку старих дельфінів, які мали чималий досвід спілкування зі своїми родичами (більшість із яких, однак, уже не було поруч). Нещодавно оприлюднені результати наукової розвідки вчених із шотландського Університету святого Ендрю, згідно з якими, дельфіни фактично кличуть одне одного по імені, наштовхнули Брука на намір з’ясувати, як довго дельфіни пам’ятають ці імена.
З архіву зоопарку вчений взяв записи унікальних свистів дельфінів, які раніше мешкали з нинішніми піддослідними в одному акваріумі. Після того, як він по черзі почав програвати їх на підводних динаміках, дельфіни починали шукати джерело свисту і поводилися так, ніби чують знайомий звук. Реакція була аналогічно навіть щодо записів, яким було вже по 20 років. «Вони крутилися довкола динаміків, посилаючи сигнали у відповідь і сподіваючись, що до них хтось відгукнеться», – розповів Брук.
Водночас, як пояснює у своїй статті журнал Smithsonian, було помітно, що дельфіни реагують на свист саме тих родичів, із якими дійсно жили в одному акваріумі, майже ігноруючи при цьому незнайомі сигнали.
Джеймс Брук вважає, що його відкриття вкотре доводить винятковість дельфінів. Вчений наголошує: пам’ять цих істот працює на рівні з людською.
