Жовква – Місту Жовква, що на Львівщині, пощастило. І не лише тому, що його будував архітектор Павло Щасливий, а тому, що його феномен у людях, котрі творили ренесансне місто Галичини. За кількістю архітектурних пам’яток воно поступається хіба що Львову. Втім, архітектура руйнується, а жовківчани за роки незалежності не відродили характер і дух міста.
Двадцять років тому в церкві Святого Лазаря у Жовкві знайшли оригінальну грамоту 1865 року з посланням для нащадків. Понад 150 років цей документ зберігався під куполом храму, при якому на початку XVII століття донька засновника Жовкви – польського шляхтича Станіслава Жолкевського – зробила притулок для вбогих людей. На старому пергаменті, з гербом Жовкви з австрійських часів, влада зобов’язалася відродити притулок, який перебував тоді у занедбаному стані.
«Тоді влада опікувалась, офірувала, а сьогодні всі розводять руками, що немає грошей», – каже настоятель храму отець Петро.
Загалом проблемами міста переймаються сьогодні одиниці жовківчан, справжніх диваків рідного міста. А переважна більшість мешканців, зі споживацькою ментальністю, не відчуває відповідальності за рідне місто.
Радянська влада зруйнувала дух міста, перейменувала його на честь свого героя-льотчика Нестерова. Після радянсько-німецької війни повністю змінилось середовище міста, корінних жителів майже не залишились – одних знищили, інших вислали, комусь вдалося втекти. Відтак Жовкву населили селяни і приїжджі, у містечку були дві військові частини, було втрачено дух міста. Жовківчани не поспішають відвідати виставки у музеї, байдуже проходять повз купи сміття у старому замковому парку (саме за кресленнями жовківського збудовано парк біля Вілянівського палацу у Варшаві), зрештою, самі ж і смітять, не знають історію королівського міста.
Жовква переживає ренесанс?
Науковець, завідувач музею «Жовківський замок» Софія Каськун найбільшою проблемою Жовкви називає людську свідомість. Бо феноменом міста є люди, які його творили.
«Зараз Жовква переживає ренесанс, потрібно відроджувати свідомість людей. У Жовкві був дух місця. Жовква була перлиночкою цілий час і завжди вирізнялась, притягувала людей, які могли щось зробити і сказати», – каже науковець.
Станіслав Жолкевський у 1594 заклав місто, яке у 1603-му отримало Маґдебурзьке право. На місці села Винники збудували так зване «ідеальне місто», це коли ідеально поєднані архітектура, оборонні споруди, забезпечено комфортне проживання людей. І ця автентика збереглась.
Наприкінці ХVІІ століття Жовква належала правнукові Жолкевського – королеві Яну ІІІ Собеському, це була його приватна улюблена резиденція. Саме у той період місто розквітало. Окраса Жовкви – замок, зведений у XVI столітті, зазнавав суттєвих змін у всі наступні сторіччя. Його власниками, як і Жовкви, були Жолкевські, Давидовичі, Собєські й Радзивілли.
«Жовку можемо прираховути до імовірного міста, де народився Богдан Хмельницький, – каже науковець Софія Каськун. – Збереглись документи, в яких мовиться, що дослідник-монах бачив листи Регіни Жолкевської до чоловіка Станіслава, який був постійно на полі битви, де вона повідомляє, що прийняла на проживання у 1594 родину Михайла Хмельницького (тоді збіднілого шляхтича). А у 1605 році донька Софія одружується з Яном Даниловичем, і з нею переїжджає Михайло Хмельницький з родиною. Ймовірно, якщо не у Жовкві, то довкола неї і народився Богдан Хмельницький».
Архітектура вабить туристів
До ХІХ століття Жовква славилась різьбярською школою і малярством, саме з Жовкви пішло мистецтво бароко в Україні, зазначає Софія Каськун. Замок, вежі, оборонні мури, монастирі,костели, церкви, синагога – архітектура робить місто неповторним. Таких, як Жовківська синагога, у Європі лише три. Втім, і ця пам’ятка архітектури, і замок, і старі розкішні вілли – у занедбаному стані, на місці пам’яток виростають нові будівлі. Хоча з 1994 року історична частина має статус Державного історико-архітектурного заповідника, підпорядкованого Мінкультові.
Мер Жовкви Петро Вихопень розповів Радіо Свобода, що замок, який перебуває у державній власності, від 2008 року немає фінансування, але рятуватимуть пам’ятку завдяки коштам Європейського союзу. Він сподівається, що синагогу реставрують за кошти Німеччини.
«На 13 тисяч мешканців наш бюджет становить десять мільйонів гривень, це мізер. Ще й постійні труднощі з казначейством. Туризм є одним із пріоритетних для міста, хоча на ньому багато не заробиш, ще одна перспектива – це агропереробні підприємства. Є у місті невеликі підприємства, де працює по 30–50 людей, але не жовківчани, а з навколишніх сіл. Бо там низькі зарплати», – каже міський голова.
Окрім бюджетної сфери і торгівлі, роботи у місті немає. Іноземний інвестор боїться вкладати гроші у розвиток підприємництва через нестабільну ситуацію в Україні.
Більшість туристів з України та Польщі
Протягом року Жовкву відвідує 30–40 тисяч туристів, більшість з Польщі та України. У жовківських готелях зупиняються гості, щоб відвідати Львів, бо дешевше проживання і до міста Лева лише 27 кілометрів.
Підприємець Роман Онисько був першим, хто у Жовкві відкрив готель, починав з кількох номерів, бо розумів, що місто має туристичний потенціал.
«Шкода, що синагога не реставрується, бо це б дало поштовх. Якщо замок реставрують, то там можна проводити багато заходів. Сьогодні у Жовкві можна розмістити 200 людей у готелях», – каже підприємець.
Щоб розвивати туризм, потрібна не лише належна інфраструктура, але й власний туристичний продукт, який ще не з’явився у Жовкві. Чимало молодих людей працюють у Львові, і провінційне містечко для них як спальний район. Інша частина людей займається торгівлею, перепродуючи польські товари.
«Яке середовище творить молодь? Середовище хворе, і це проблема загальноукраїнська. Жовква могла б скористатися тим, що недалеко кордон із Польщею. Місто Замосць старалось налагодити контакти. Зорганізували джазовий концерт і прийшло кілька людей…» – зауважує Софія Каськун.
Замало перейменувати вулиці, на місці пам’ятника Леніну встановити фонтан із Богородицею. Важливо зробити вибір – творити чи руйнувати місто, яке залишили шляхтичі й королі, а тим паче будував архітектор Щасливий, кажуть у Жовкві.
Двадцять років тому в церкві Святого Лазаря у Жовкві знайшли оригінальну грамоту 1865 року з посланням для нащадків. Понад 150 років цей документ зберігався під куполом храму, при якому на початку XVII століття донька засновника Жовкви – польського шляхтича Станіслава Жолкевського – зробила притулок для вбогих людей. На старому пергаменті, з гербом Жовкви з австрійських часів, влада зобов’язалася відродити притулок, який перебував тоді у занедбаному стані.
«Тоді влада опікувалась, офірувала, а сьогодні всі розводять руками, що немає грошей», – каже настоятель храму отець Петро.
Загалом проблемами міста переймаються сьогодні одиниці жовківчан, справжніх диваків рідного міста. А переважна більшість мешканців, зі споживацькою ментальністю, не відчуває відповідальності за рідне місто.
Радянська влада зруйнувала дух міста, перейменувала його на честь свого героя-льотчика Нестерова. Після радянсько-німецької війни повністю змінилось середовище міста, корінних жителів майже не залишились – одних знищили, інших вислали, комусь вдалося втекти. Відтак Жовкву населили селяни і приїжджі, у містечку були дві військові частини, було втрачено дух міста. Жовківчани не поспішають відвідати виставки у музеї, байдуже проходять повз купи сміття у старому замковому парку (саме за кресленнями жовківського збудовано парк біля Вілянівського палацу у Варшаві), зрештою, самі ж і смітять, не знають історію королівського міста.
Жовква переживає ренесанс?
Науковець, завідувач музею «Жовківський замок» Софія Каськун найбільшою проблемою Жовкви називає людську свідомість. Бо феноменом міста є люди, які його творили.
Жовква була перлиночкою цілий час і завжди вирізнялась, притягувала людей, які могли щось зробити і сказатиСофія Каськун
Станіслав Жолкевський у 1594 заклав місто, яке у 1603-му отримало Маґдебурзьке право. На місці села Винники збудували так зване «ідеальне місто», це коли ідеально поєднані архітектура, оборонні споруди, забезпечено комфортне проживання людей. І ця автентика збереглась.
Наприкінці ХVІІ століття Жовква належала правнукові Жолкевського – королеві Яну ІІІ Собеському, це була його приватна улюблена резиденція. Саме у той період місто розквітало. Окраса Жовкви – замок, зведений у XVI столітті, зазнавав суттєвих змін у всі наступні сторіччя. Його власниками, як і Жовкви, були Жолкевські, Давидовичі, Собєські й Радзивілли.
Жовку можемо прираховути до імовірного міста, де народився Богдан ХмельницькийСофія Каськун
Архітектура вабить туристів
До ХІХ століття Жовква славилась різьбярською школою і малярством, саме з Жовкви пішло мистецтво бароко в Україні, зазначає Софія Каськун. Замок, вежі, оборонні мури, монастирі,костели, церкви, синагога – архітектура робить місто неповторним. Таких, як Жовківська синагога, у Європі лише три. Втім, і ця пам’ятка архітектури, і замок, і старі розкішні вілли – у занедбаному стані, на місці пам’яток виростають нові будівлі. Хоча з 1994 року історична частина має статус Державного історико-архітектурного заповідника, підпорядкованого Мінкультові.
Мер Жовкви Петро Вихопень розповів Радіо Свобода, що замок, який перебуває у державній власності, від 2008 року немає фінансування, але рятуватимуть пам’ятку завдяки коштам Європейського союзу. Він сподівається, що синагогу реставрують за кошти Німеччини.
На 13 тисяч мешканців наш бюджет становить десять мільйонів гривень, це мізерПетро Вихопень
«На 13 тисяч мешканців наш бюджет становить десять мільйонів гривень, це мізер. Ще й постійні труднощі з казначейством. Туризм є одним із пріоритетних для міста, хоча на ньому багато не заробиш, ще одна перспектива – це агропереробні підприємства. Є у місті невеликі підприємства, де працює по 30–50 людей, але не жовківчани, а з навколишніх сіл. Бо там низькі зарплати», – каже міський голова.
Окрім бюджетної сфери і торгівлі, роботи у місті немає. Іноземний інвестор боїться вкладати гроші у розвиток підприємництва через нестабільну ситуацію в Україні.
Більшість туристів з України та Польщі
Протягом року Жовкву відвідує 30–40 тисяч туристів, більшість з Польщі та України. У жовківських готелях зупиняються гості, щоб відвідати Львів, бо дешевше проживання і до міста Лева лише 27 кілометрів.
Підприємець Роман Онисько був першим, хто у Жовкві відкрив готель, починав з кількох номерів, бо розумів, що місто має туристичний потенціал.
«Шкода, що синагога не реставрується, бо це б дало поштовх. Якщо замок реставрують, то там можна проводити багато заходів. Сьогодні у Жовкві можна розмістити 200 людей у готелях», – каже підприємець.
Щоб розвивати туризм, потрібна не лише належна інфраструктура, але й власний туристичний продукт, який ще не з’явився у Жовкві. Чимало молодих людей працюють у Львові, і провінційне містечко для них як спальний район. Інша частина людей займається торгівлею, перепродуючи польські товари.
«Яке середовище творить молодь? Середовище хворе, і це проблема загальноукраїнська. Жовква могла б скористатися тим, що недалеко кордон із Польщею. Місто Замосць старалось налагодити контакти. Зорганізували джазовий концерт і прийшло кілька людей…» – зауважує Софія Каськун.
Замало перейменувати вулиці, на місці пам’ятника Леніну встановити фонтан із Богородицею. Важливо зробити вибір – творити чи руйнувати місто, яке залишили шляхтичі й королі, а тим паче будував архітектор Щасливий, кажуть у Жовкві.
