(Рубрика «Точка зору»)
Літо – благодатний час відпусток. Туроператори відзначають значне зростання кількості українських туристів – їх уже близько двох мільйонів. Хоч у чомусь, а таки є покращення.
При цьому значна кількість туристів їде відпочивати в країни Євросоюзу. І це не дивно. Адже туристичний сервіс у країнах ЄС значно кращий, ніж, приміром, на нашому чорноморському узбережжі, ціни там не вищі, а то й нижчі, ніж на українських курортах.
Звісно, це недобре – принаймні для нашої економіки. Зате є в цьому й позитиви.
Українець, опинившись у «справжній Європі», має що порівняти. На жаль, між тим, що в нас, і між тим, що в них, відчувається різниця – і не на нашу користь.
Ех, дороги
Не буду чіпати «високих матерій» – культури, політики. Поговорbмо про «низьке». Перетнувши євросоюзівський кордон і опинившись у нашій Неньці, відразу відчуваєш: щось не те з дорогами. На них починає трясти, а численні вибоїни, які в нас лишилися після важкої зими, часто змушують водіїв рухатися зі швидкістю 20-30 кілометрів. Певно, в Євросоюзі інші кліматичні умови, ніж у нас, і там важкої зими не було. Правда, мудрі китайці вважають, що добра погода детермінується добрими діяннями добрих правителів, а погана – поганими.
Та Бог з ними, тими дорогами. Вони і раніше не були ідеальні. Один мій знайомий ще в період «глибокого застою» опинився в ФРН як радянський турист. Там йому закинули: мовляв, у вас, в СРСР, погані дороги. А він їм у відповідь: так, дороги в нас не дуже, зате у вас жінки негарні – ніяк з нашими красунями не порівняєш. А щоб остаточно доконати клятих німецьких імперіалістів, закинув їм таке: може, колись ми зі своїми проблеми якось розберемося, але ви зі своїми – ніколи.
З того часу, вважайте, минула третина століття – а з дорожньою проблемою ми так і не розібралися. Зате наші жіночки почали активно виїздити на Захід і покращувати там, по європах, їхній генофонд. А після резонансного інциденту у Врадіївці, певно, не одна українська жінка замислиться: що краще – бути європеїзованою чи зґвалтованою нашими доблесними правоохоронцями. Тому, схоже, перед Євросоюзом відкриваються непогані перспективи щодо покращення генофонду. Словом, у нас своє покращення, у них – своє.
А ще коли6 вертаючись додому, перетинаєш євросоюзівський кордон у нічну пору, то видається, що потрапляєш з країни світла, де щедро освітлюються міста, села, дороги, в якусь країну темряви. Зрідка в нас зустрінеш увімкнені ліхтарі на автошляхах. Навіть міста нормально не освітлюються, не кажучи про села. Зате маємо купу ГЕС, ТЕС і АЕС. Останні, як відомо, виробляють найбільш екологічно чисту енергію. Тому розбудовуємо атомні електростанції – на відміну від країн ЄС, які чомусь із цим не поспішають. А ще ми допомагаємо Європі, експортуємо туди нашу електроенергію за ціною нижчою, ніж для свого населення. Хай освітлюють європейці свої дороги, міста, села. Ми ж почекаємо. Ми – невибагливі.
Про туалети, які в нас і які в них, говорити – це лише себе дратувати. Для мене так і лишається загадкою, чому в їхніх платних і навіть безкоштовних вбиральнях чисто, не смердить і навіть немає сороміцьких написів. А якщо є, то це, радше, виняток, ніж правило.
Брати наші менші
Та досить про людей та їхні побутові проблеми. Давайте поговоримо про тварин. У країнах ЄС ви рідко зустрінете бездомних собачок і котиків. Хіба що в євросоюзівських юніорах на кшталт Румунії чи Болгарії. Та й то в них ці собачки й котики якісь неагресивні – не є настирливими у випрошуванні їжі, як наші.
Ось недавно перетинав румунсько-український кордон. Тільки в’їхали на нашу митницю, як нас тут же відразу чекав бездомний собачка. А коли автобус зупинився і з нього вийшли пасажири, то прибігло ще троє таких собачок, чекаючи, що хтось їм кине їстоньки.
У Румунії такого я принаймні не зустрічав. Якщо й бачив бездомних собак, то переважно біля кафешок на заправках. Та й поводилися вони занадто мирно – не випрошували кусень хліба. Чи то на них так теплий клімат впливає, чи то їх добре підгодовують добрі румуни?
У євросоюзівців ставлення до тварин, у тому числі до домашніх, якесь інше, ніж у нас. Недавно дивився телепередачу, в якій англійці обговорювали актуальну для них проблему: у зв’язку з економічною кризою окремі жителі туманного Альбіону, не маючи належних заробітків, відмовляються від домашніх тварин і викидають їх на вулицю. Правда, в Англії, як і в інших країнах ЄС, існують спеціальні притулки для бездомних тварин. У нас же подібні проблеми не обговорюються, ніби їх немає. Це й зрозуміло: у нас – покращення, а в них – криза.
До речі, кілька років тому довелося мені співпрацювати з одним колегою з Польщі, проректором Гуманітарної академії в місті Пултуську. Якось він запросив мене до себе додому. У його квартирі я застав кілька простих дворняжок. Колега пояснив, що узяв їх, як то кажуть, з вулиці. І говорив про це з гордістю – бо вчинив добру справу. Водночас треба було бачити, як собачки тулилися до свого господаря!
Загалом не дивина, коли в парку якоїсь євросоюзівської країни до тебе, не боячись, підскочить білочка. Або на якомусь озерці на кшталт Балатону, знову ж таки не боячись, підпливе лебідь.
Іноді складається враження, що в ЄС тварини не бояться людей. Бо євросоюзівці про них піклуються. Навіть свої автостради, заради безпеки тварин, відгороджують сіткою. Більше того, на цих самих автострадах будують спеціальні місточки, щоб тваринки з одного боку могли перебігати на інший. Ви щось подібне бачили в Україні? Я, чесно кажучи, ні.
Не раз доводилося їздити дорогою (ну майже автострадою) Київ-Чоп, яка була чи не найголовнішою нашою транспортною артерією під час Євро-12. Але я не бачив, щоб біля неї були огорожі для тварин… Не кажучи про місточки.
Хтось скаже: але ж ми бідні, у нас на таке немає грошей. Тільки чомусь, як гриби після дощу, ростуть фешенебельні хатки в околицях нашої столички, обласних центрів і навіть райцентрів. А на вулицях українських міст гасають круті джипи, які в «нормальній» Європі не часто побачиш.
Не подивуюсь, коли мені закинуть: теж знайшов проблему, у нас про людей не дуже піклуються, а про тварин – і поготів. Воно ніби так. Але річ у тім, що ставлення суспільства до братів наших менших – це своєрідний індикатор його гуманності. У соціумі, де не турбуються про тварин, так само не турбуються і про людей. Чи не звідси наші роздовбані автодороги, погано освітлені міста й практично неосвітлені села, брудні туалети…
І якщо в нас легко скривдити, побити чи навіть убити бездомну тварину, то чого б цього не зробити із беззахисною жінкою? Як це, приміром, робили у Врадіївці.
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
