Київ – 1 серпня минає 100 років із дня смерті української письменниці і перекладача Лесі Українки. Ларису Косач-Квітку (справжнє ім’я письменниці) літературознавці ставлять в один ряд із такими діячами початку 20-го століття, як Генрік Ібсен чи Моріс Метерлінк. Науковці наголошують: Леся Українка – це культурний діяч, значущість якого виходить за українські кордони. Водночас, попри всю грандіозність постаті Лесі Українки, донині немає повного зібрання її творів. Для видання, кажуть дослідники, все готове, однак на такий масштабний проект у держави немає коштів.
«Я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись... А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе», – це уривок із листа Лесі Українки Сергію Мержинському, коханому чоловікові, який помирав у неї на руках.
Ця історія кохання, як і багато інших, не менш драматичних і захоплюючих фактів із життя письменниці, школярам якщо і відома, то побіжно. Українці, які саме у школі починають знайомство із Лесею Українкою, знають про її тяжку хворобу, про цілу літературну династію (її дядько – сам Михайло Драгоманов), можливо, про дружбу письменниці з іншими, не менш хрестоматійними постатями – Іваном Франком, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником.
Однак багато досягнень Лесі Українки донині залишаються невідомими широкому загалу, погоджується літературознавець Тамара Гундорова. У розмові з Радіо Свобода вона каже: теми, які у своїх творах піднімала Леся Українка, визначали не лише українську культуру початку 20-го століття – мова йде про глобальний контекст.
«Леся Українка – передовсім письменниця для дорослих. Особливо у своїх драмах вона надзвичайно серйозна. У своїх драмах вона піднеслася до такого рівня трагізму, античного звучання – і в своїй «Касандрі», і в «Одержимій»», – зазначає Тамара Гундорова.
«Навіть «Лісова пісня», про яку ми так багато говоримо, яку вивчають у школі, – там же мова не тільки про Волинь, про Перелесника, Мавку і Лукаша. Це передовсім її драма про свободу і про душу, про те, що людина має в собі справді те, до чого треба дорівнятися», – наголошує літературознавець.
На повне зібрання творів грошей немає
У 2010 році у своїй постанові Верховна Рада рекомендувала Кабінету Міністрів «сприяти перевиданню повного зібрання творів Лесі Українки» – тоді якраз готувалися відзначати 140 років від дня народження письменниці. Підготовка й видання 16-томного зібрання творів Лесі Українки – стратегічне завдання науково-дослідного інституту її імені, що діє у структурі Східноєвропейського національного університету.
Вчений секретар інституту Сергій Романов розповідає Радіо Свобода, що – попри рекомендації парламенту – коштів на цей проект держава поки не виділила.
«Багато вже підготовлено. Є план-проспект видання, яке матиме 16 томів, розписано приблизно редакторський колектив кожного з томів, редколегія видання загалом, є певні напрацювання текстологічні, джерелознавчі, є певна база», – каже Сергій Романов.
«Східноєвропейський національний університет забезпечує матеріально-технічну базу, але, на жаль, він як навчальна установа не може фінансово підтримати наукові пошуки», – додає він.
Аналогічна ситуація, розповідає Сергій Романов, і з виданням персональної енциклопедії «Леся Українка». Цей проект потребує залучення дослідників із різних академічних установ, які, каже він, навряд чи погодяться працювати безкоштовно.
Тим часом Тамара Гундорова радить освіжити у своїй пам’яті творчість Лесі Українки і прочитати щось із її драматичних творів. Наприклад, уже згадані «Одержиму» чи «Касандру», або ж «На полі крові» – драматичну поему про життя Іуди після зради Ісуса Христа. Каже: про деякі з драм Лесі Українки її чоловік, Климент Квітка, згадував так: писала їх, майже помираючи, і не могла померти, не дописавши.
«Я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись... А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе», – це уривок із листа Лесі Українки Сергію Мержинському, коханому чоловікові, який помирав у неї на руках.
Ця історія кохання, як і багато інших, не менш драматичних і захоплюючих фактів із життя письменниці, школярам якщо і відома, то побіжно. Українці, які саме у школі починають знайомство із Лесею Українкою, знають про її тяжку хворобу, про цілу літературну династію (її дядько – сам Михайло Драгоманов), можливо, про дружбу письменниці з іншими, не менш хрестоматійними постатями – Іваном Франком, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником.
Однак багато досягнень Лесі Українки донині залишаються невідомими широкому загалу, погоджується літературознавець Тамара Гундорова. У розмові з Радіо Свобода вона каже: теми, які у своїх творах піднімала Леся Українка, визначали не лише українську культуру початку 20-го століття – мова йде про глобальний контекст.
«Леся Українка – передовсім письменниця для дорослих. Особливо у своїх драмах вона надзвичайно серйозна. У своїх драмах вона піднеслася до такого рівня трагізму, античного звучання – і в своїй «Касандрі», і в «Одержимій»», – зазначає Тамара Гундорова.
«Навіть «Лісова пісня», про яку ми так багато говоримо, яку вивчають у школі, – там же мова не тільки про Волинь, про Перелесника, Мавку і Лукаша. Це передовсім її драма про свободу і про душу, про те, що людина має в собі справді те, до чого треба дорівнятися», – наголошує літературознавець.
На повне зібрання творів грошей немає
У 2010 році у своїй постанові Верховна Рада рекомендувала Кабінету Міністрів «сприяти перевиданню повного зібрання творів Лесі Українки» – тоді якраз готувалися відзначати 140 років від дня народження письменниці. Підготовка й видання 16-томного зібрання творів Лесі Українки – стратегічне завдання науково-дослідного інституту її імені, що діє у структурі Східноєвропейського національного університету.
Вчений секретар інституту Сергій Романов розповідає Радіо Свобода, що – попри рекомендації парламенту – коштів на цей проект держава поки не виділила.
«Багато вже підготовлено. Є план-проспект видання, яке матиме 16 томів, розписано приблизно редакторський колектив кожного з томів, редколегія видання загалом, є певні напрацювання текстологічні, джерелознавчі, є певна база», – каже Сергій Романов.
«Східноєвропейський національний університет забезпечує матеріально-технічну базу, але, на жаль, він як навчальна установа не може фінансово підтримати наукові пошуки», – додає він.
Аналогічна ситуація, розповідає Сергій Романов, і з виданням персональної енциклопедії «Леся Українка». Цей проект потребує залучення дослідників із різних академічних установ, які, каже він, навряд чи погодяться працювати безкоштовно.
Тим часом Тамара Гундорова радить освіжити у своїй пам’яті творчість Лесі Українки і прочитати щось із її драматичних творів. Наприклад, уже згадані «Одержиму» чи «Касандру», або ж «На полі крові» – драматичну поему про життя Іуди після зради Ісуса Христа. Каже: про деякі з драм Лесі Українки її чоловік, Климент Квітка, згадував так: писала їх, майже помираючи, і не могла померти, не дописавши.
