Чому у Польщі, на відміну від України, немає «народних артистів»?

Варшава – Коли у Польщі виступають українці митці чи виконавці зі званнями «заслужений» або «народний» і про це оголошують зі сцени, можна зауважити зніяковіння місцевої публіки. Чому звання, почесні й вигідні в Україні, за її межами сприймаються як анахронізм і ознака цивілізаційної відсталості? Радіо Свобода розмовляло з цього приводу із польськими діячами, які популяризують у Польщі культуру України.

У шістдесяті роки комуністична влада Польської Народної Республіки копіювала радянську схему нагородження діячів культури. Звання «заслужений діяч культури» офіційна Варшава впровадила у 1962-му. «Заслуженого» присвоював міністр культури, а відзначеного нагороджували спеціальним значком.

У демократичній Польщі звання родом із комунізму скасували, а натомість впровадили медаль «заслужений для польської культури». Ця медаль – це почесна нагорода, яка не дає відзначеному ніяких привілеїв.

Державна нагорода як спосіб «спокусити» митця

Своїми міркуваннями про еволюцію нагород для діячів культури в посткомуністичних країнах поділився Ян Пекло, директор польсько-української фундації ПАУСІ. «Система, яка колись була й у нас у Польщі, ставила собі за мету спокусити митця, – зазначає він. – Інакше кажучи, митець, отримавши державну нагороду, не міг критикувати владу. В принципі, саме таким було завдання тогочасної системи нагород. Справжній незалежний митець не міг розраховуати на те, що він отримає таке звання, яке гарантувало низку привілеїв, тобто путівки у будинки творчої праці, помешкання, пільги і таке інше».

За словами Яна Пекла, систему відзначень діячів культури у Польщі децентралізували, завдяки чому вона стала прозорішою й об’єктивнішою. Сьогодні в країні є багато почесних нагород, які вручаються різноманітними неурядовими та приватними установами, наприклад, банками чи видавництвами.

Саме в надмірній централізованості управлінського апарату в Україні Ян Пекло вбачає причини закостенілості системи українських нагород. Він говорить, що в централізованих за радянським зразком країнах митців на постаменти «народних» фактично ставить влада, і ці рішення є політичними.

«Це нагадує старі часи, це нагадує про комунізм. У нас нема «народних артистів», сьогодні не надають таких звань. Як на мене, митець або добрий, або поганий, але не народний. Або творчість митця має велику цінність і є універсальною, або просто він не є добрим митцем. Можна бути народним артистом у своїй країні, та не обов’язково просто добрим артистом за її межами», – сказав польський експерт.

Ян Пекло говорить, що децентралізація системи управління та адміністративна реформа, так би мовити, «переорали» Польщу. Тим самим, наголошує експерт, влада й політики втратили можливість маніпулювати діячами культури, надаючи їм почесні державні звання.

Невиправдані нагороди можуть перевернути систему цінностей

Павел Ляуфер, співредактор люблінського щомісячника Kultura Enter, ініціював видання довідника з питань української культури для поляків. Він говорить, що ситуацію з відзначенням діячів культури оздоровлюють престижні нагороди, які функціонують у регіонах. Система, де є важливі відзнаки на місцях, а не лише на столичному рівні, адекватніша й транспарентніша. Інакше, наголошує експерт, нагороди стають знаряддям у руках влади і політиків.

Ляуфер знає про курйозні ситуації з відзначенням деяких митців в Україні. «Я собі не уявляю, як почувається виконавець в’язничної лірики, якому влада дає звання заслуженого артиста, – каже він. – Сподіваюся, він виконує свої твори на доброму рівні. Але якщо влада дає такі нагороди, то вона натякає усім іншим: «Робіть так, як той нагороджений, бо це добре». Що ж, якщо ми нагороджуємо те, що повинно б каратися, то ризикуємо поставити догори дном систему цінностей».

Звання вросли в українське суспільство, потрібні докорінні зміни в законодавстві

Українську та польську систему відзначень діячів культури порівнює і Михайло Бокотей, директор Інституту дизайну в польському місті Кельце. Цей український митець і викладач Національної академії мистецтв у Львові підтверджує, що для польського вуха українське звання «народний артист» звучить курйозно і анахронічно.

«З європейської точки зору, почесні звання державного рівня є своєрідним пережитком радянської епохи і не повинні існувати в сучасній культурно-мистецькій сфері. Народний художник чи народний артист – це смішно звучить іншими мовами. Натомість це дуже серйозно пов’язано з поважними змінами законодавства в Україні», – зауважує Михайло Бокотей.

За його словами, з точки зору українського науково-педагогічного працівника навчального закладу мистецького спрямування такі звання необхідні. Це виникає, каже він, зі специфіки української освітньої системи, адже почесне звання заслуженого чи народного допомагає отримати науковий ступінь.

«В Польщі, так як і в цілому світі, котуються в першу чергу наукові ступені, тобто вчені ступені – доктор наук, професор, доцент і так далі. Причому якщо у нас для отримання наукового ступеня необхідна наукова робота, то за кордоном враховуються творчі досягнення – конкретні або з усього життя. Тому тут просто нема потреби в існуванні таких почесних звань», – зазначає Михайло Бокотей.

Він також наголошує, що для впровадження європейських стандартів у сфері почесних звань необхідні ґрунтовні зміни в українському законодавстві. «Ці звання, – розмірковує Бокотей, – надто сильно пов’язані з кар’єрним зростанням, вони вросли в інфраструктуру, в кон’юнктуру, тож недостатньо назвати їх лише званнями, це вершина айсберга цілої пострадянської системи, яка функціонує в культурі та освіті».