(Рубрика «Точка зору»)
Чому з України від’їжджає талановита молодь? Відповідь на це запитання, здавалось би, лежить на поверхні. Юнаки та дівчата їдуть на Захід (і не тільки), тому що там, на відміну від України, їм гарантована зарплата, адекватна їхнім знанням та здібностям.
Але якби тільки це було причиною від’їзду нашого інтелектуального потенціалу – тоді, дійсно, з тих, хто вчився на бюджетній формі, як вважає багато хто з наших співвітчизників, треба було б перед виїздом на проживання за кордон брати гроші за освіту, які на них витратила українська держава.
Якщо ж пильніше придивитися до цієї проблеми, то можна побачити, що не тільки матеріальні блага «там» змушують нашу молодь покинути «тут» своїх рідних та близьких, батьківський дім, улюблені міста та місця відпочинку – все те, чого в них «там» уже ніколи не буде.
Для того, щоб переконатися в цьому, я пропоную два приклади виштовхування (саме так, а не інакше) луганською владою талановитих дітей за кордон.
У Луганську юні таланти не мають жодних пільг
Чиновниця Марина Горностаєва, яка очолює відділ Луганської міськради у справах сім’ї та молоді, в газеті «Експресс-новости» (№22 за цей рік) у статті «Островки счастья и дружбы», між іншим, зауважує, що середня вартість путівки для дитини в заміський табір відпочинку складає близько 3 тисяч гривень (запам’ятаймо цю цифру!).
Інші чиновниці в тій самій статті наводять дані про те, що в на Луганщині в тих таборах щороку відпочиває 152 тисяч дітей, що складає 88,3% від усіх дітей шкільного віку в регіоні. Уже в цьому році пільговими путівками забезпечено 61% відмінників навчання та 65,3% талановитих дітей області. І тільки в «Артеці» цьогоріч уже відпочили 187 школярів із Луганщини. Ці цифри нам теж знадобляться.
Луганська дівчинка Жана Кравченко (ім’я та прізвище змінені) давно мріяла про «Артек». Вона у свої 14 років ще взагалі жодного разу не бачила Чорного моря. Яке там море, коли Жана разом з мамою живе на дві з половиною тисячі гривень на місяць – це мамина зарплата та батькові аліменти.
Але й бідні діти бувають в Україні, на свою біду, талановитими. Уже починаючи з молодших класів, Жана стала перемагати в шкільних олімпіадах майже з усіх предметів і ставати призеркою міських та обласних олімпіад.
У 2008-2009 навчальному році вона посіла перше місце в Луганську в конкурсі «Найрозумніший», який передбачав запитання з різних сфер знань та життя. Уже тільки цього, погодьтеся, було б достатньо для того, щоби мрія про море цієї дівчинки здійснилася. Але це в державі, яка опікується своїм майбутнім, до яких Україна, на превеликий жаль, не належить.
Нагороджували Жану пенопластовою совою високопоставлені дядечки та тітоньки тоді в тому самому Луганському міськвиконкомі, і серед них, імовірно, була й наша знайома пані Горностаєва з її програмою відпочинку «Обдаровані діти».
Так чи інакше, але факт залишається фактом: тоді ті луганські чиновники вирішили, що тієї сови більш ніж достатньо для відзначення талановитої дитини.
Ішли роки, Жана кожного з них ставала призеркою міських та обласних олімпіад, але від пані Горностаєвої з компанією до неї не надходило жодних пропозицій стосовно літнього відпочинку на пільгових засадах. Ті луганські чиновники та талановита дівчинка жили ніби в паралельних світах.
Цього року, вже у восьмому класі, Жана виграла міську олімпіаду з історії та посіла друге місце з української мови. Та випадково її мати дізналася від своєї знайомої (!) про те, що її дочка має право на пільгову путівку до того самого «Артеку», і побігла в березні писати заяву до підлеглих Горностаєвої. Разом з усіма олімпійськими грамотами та дипломами своєї дитини. А ті підлеглі їй популярно пояснили, що перше місце в міській олімпіаді адекватне… 582-му в черзі на пільгові (20% від повної вартості) путівки до «Артеку». І що в цьому році потрапити туди їй не світить. А значить, не світить уже ніколи, бо Жані наступного року буде 15, а це вже забагато для відпочинку в «Артеці».
Корупція! – скажете ви. Можливо, але не тільки – відповім я і буду ближча до істини. Бо після тієї відмови батько Жани звернувся по допомогу через своїх вельми впливових знайомих до тієї ж Горностаєвої та до одного з заступників голови Луганської облради. І якби справа тут була тільки в корупції, то погодьтеся, що мрія дівчини про море стала б реальністю вже цього року.
У тому-то й справа, що чиновники, схоже, в цьому випадку виконують свої певні політичні зобов’язання і впевнені, що за ними стоїть якщо не закон, то найвище керівництво міста та області.
Висновок із цієї сумної історії випливає такий. Як відомо, сусідня держава (на відміну від нашої) вже давно опікується призерами загальноукраїнських шкільних олімпіад. Гадаю, не відмовиться та держава через кілька років і від такої абітурієнтки, як Жана Кравченко з Луганська. І залюбки надасть їй вищу безкоштовну освіту. З маленькою умовою – після закінчення вишу залишитися в тій державі назавжди.
Навряд чи й Жана відмовиться від такої пропозиції після ставлення луганської влади до себе як до Попелюшки. Тим більше, що тим шляхом пройшло вже чимало молодих луганців із небагатих сімей.
Але це ще не все. Не знаю, як у вас, шановний читачу, а особисто в мене після цієї сумної історії виникла підозра, що ставлення якщо не загальноукраїнської, то луганської влади, а також влади сусідньої держави до наших талановитих дітей та молоді з таких бідних сімей є цілком узгодженим...
Як луганська влада використовує талановитих дітей
А ця історія ще більш промовиста. І хоча події в ній відбувались у вже далекому 1999 році, якщо вірити голові фракції Партії регіонів Олександрові Єфремову, який тоді очолював Луганську ОДА, вона може трапитися з будь-якою дитиною, навіть із його власною.
А сталося тоді таке. До участі в міжнародному поетичному конкурсі «Наша земля – Україна», що відбувся в серпні 1999 року в тому ж таки «Артеці», була запрошена Люда Онисько (ім’я та прізвище змінені) зі слобожанського села, що в Біловодському районі Луганщини.
Дива почалися вже відтоді, коли Люду, на відміну від усіх інших конкурсантів, поселили в корпусі зовсім іншої дружини, яка не мала жодного стосунку до того конкурсу. І ніхто навіть не помітив, що дівчина не взяла участі в перших двох турах. Ніхто, крім покійного Анатолія Погрібного, який був членом журі того конкурсу і знав творчість восьмикласниці Онисько. Він особисто зателефонував тоді батькам Людмили. Спільними зусиллями його та батьків дівчини її вдалося розшукати в багатотисячному «Артеці» й залучити до третього туру під гарантії та відповідальність Погрібного.
І Люда виправдала всі його ризики, посівши третє місце на тому міжнародному конкурсі. Коли вона закінчила читати свій вірш, уся зала, включно з журі, піднялася зі своїх місць та аплодувала їй стоячи.
Те третє місце було непростим – воно давало право на певні пільги при вступі на філологічний факультет КНУ імені Шевченка. І той, хто стояв за ізоляцією Онисько від конкурсу в «Артеці», добре розумів, що скористатися цією пільгою вона не зможе ще як мінімум три роки, а тому – можливі варіанти.
Через це після третього туру Люду знов відсікли від учасників конкурсу, повернувши в ту саму віддалену від нього дружину. На нагородженні переможців її вже не було, тому приїхала вона додому, звісно, без диплома.
А її диплом зусиллями «педагогів» луганської делегації отримав хтось зовсім інший, для кого, вочевидь, і був розіграний увесь той цирк. Батькам Люди вдалося лише домогтися виписки з протоколу про нагородження дочки.
Вони, за порадою Анатолія Погрібного, звернулися тоді до голови журі конкурсу, професора КНУ Петра Кононенка. Той узяв ситуацію під свій особистий контроль, і коли наступного року мажор-абітурієнт із Луганська зробив спробу вступу до КНУ з переробленим на своє ім’я дипломом Онисько, то він був позбавлений її пільг.
На щастя, Люда – всебічно обдарована дівчина. І зараз вона, здобувши вищу технічну освіту, працює висококваліфікованим інженером у Дніпропетровську. Але погодьтеся, що 9 із 10 юнаків та дівчат на її місці не вибачили б нашій державі в особах луганських можновладців такого ставлення до себе.
А її історія з тим поетичним конкурсом в «Артеці» закінчилася ось як. Мати Людмили у прямому ефірі обласного радіо поставила з цього приводу запитання голові Луганської ОДА Олександру Єфремову. Той заспокоїв її і громадськість, сказавши, що з його власним сином трапилось так само, як і з її дочкою, і взагалі в «Артеці» панує такий безлад...
Ірина Магрицька – кандидат філологічних наук, доцент Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, журналіст, громадський діяч
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
