Луцьк – На Волині тривають заходи, приурочені 70-м роковинам Волинської трагедії. Під час Академії пам’яті Волинських подій 1943 року «Через порозуміння – до майбутнього», яка відбулася 10 липня у Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театрі, голова Волинської обласної держадміністрації Борис Клімчук зізнався, що болісно сприйняв сумнозвісну резолюцію польських парламентарів. В інтерв’ю Радіо Свобода очільник області зазначив, що волиняни вшановували пам’ять загиблих поляків і українців, не чекаючи сумного ювілею.
– Про це треба якщо не згадувати кожного дня, то й не прив’язувати тільки до роковин. Цим треба займатися постійно. Ми останні три з половиною роки, як на мій погляд, виконували гуманну і, я б сказав, європейську місію, підкреслюючи українську європейськість. Все дуже просто. Пасхальні свята й різдвяні свята у католиків відбуваються, як правило, раніше. Тому влада, громади, де є поховання поляків всіх часів – і часів Пілсудського, і до 39 року, і поховання, які стосуються 43–44-х років, пізнішого періоду – ми їх впорядковуємо, в першу чергу тут, на Волині. Впорядковуємо гарно, достойно, а потім ідемо на могили своїх предків і їх впорядковуємо. В нас вистачає на це сил, грошей, розуміння.
– А як бути з українськими могилами по той бік Бугу?
– За останні три роки ми відновили на тій стороні Бугу сім поховань у селах, які були понищені, поруйновані в цей, як правило, період часу, і де вбиті, замордовані наші земляки-українці – до тих кладовищ часто-густо доріг уже не було. Тепер вони з’являються – стежки-доріжки, паркани, хрести, молитви… Паломники їдуть, пілігрими українські, як кажуть, забужани – ті, які були вигнані з Польщі у свій час.
– Якби була така можливість – як би Ви скоригували хід подій навколо трагічних дат міжетнічних конфліктів?
– Для мене більший сенс має пошук відповіді на питання – чому так трапилося. Бо до 39-го року тут, на землі волинській, мирно жили і важко працювали і українські селяни, і польські, і євреї, яких було багато в містах і містечках, важко заробляли хліб в полі чола свого. Тато розповідав про те, що коли відбувалася служба пасхальна у римо-католиків, то православні не працювали – вони чекали, а потім ішли разом обідали. Так само відбувалося в той час, коли у православних храмах ішли служби на великі свята – поляки не працювали, теж чекали, і тоді йшли разом, розговлялися. Так було до 39-го року. А через чотири роки – війна без фронту – всі проти всіх. Але не забудьмо – спочатку були євреї, у 41-му році. І виявилося, що кров людська – водиця, до крові звикають, звикають до могил, до похоронів. Плюс зубожіння всіх. 43-й рік, коробка сірників – на вагу золота. Такий був час. Люди були готові вбивати один одного.
– Часто можна почути: нехай мовчать політики й говорять науковці. Ви погоджуєтеся з цим твердженням? І чи варто шукати початок клубка?
– Ніхто не скаже мені, хто впав першим – українець чи поляк, чиє село запалало першим. Немає прямих відповідей, і історики не надають. Різні дати, різні села називаються. Вони просто запалали. Я думаю, відкриються ті архіви, які поки що закриті, які є в Москві, Санкт-Петербурзі, інших столицях. Вони колись відкриються, і ми дізнаємося більше про це – я впевнений, що комусь було вигідно стравити українців і поляків. Коли на політичній шахівниці великі світу цього рухають фігури – то що тоді 50 тисяч жертв, сто тисяч – боже мій, хіба вони рахують жертви?..
– Рішення польського Сейму Вам болить через честолюбство чи український патріотизм?
– Через усі волинські родини це пройшло, це пройшло через мою родину. Мого діда Івана у віці 46 років, у розквіті сил, 7 січня 44-го року… Поляки оточили село Гончий Брід, де він був у своєї дочки старшої на Різдво – і просто знищили 107 людей – великих-малих, старих, дітей. Дід-то при чому? Він був чистий гречкосій – ні ОУН, ні УПА... Він працював важко, маючи 17 гектарів землі, дві пари коней... Батько біля нього працював, і чотири сестри. Він-то до чого? Але на ті питання, як і з боку поляків – «А наших за що?» – немає відповіді. Та ні за що, просто це вибухнуло – і… всі проти всіх.
– Що робить влада на Волині для того, щоб результатом відзначення роковин Волинської трагедії стало умиротворення і взаємопрощення, а не роздмухування міжнаціональних суперечок?
– Я звіряю свої дії з президентом, доповідаю йому. Тому що питання чутливі і для Польщі, і для України, про примирення. І хочу сказати, що в 1993 році ваш покірний слуга, наймолодший тоді в Україні голова обласної ради, виступав на мітингу в селі Засмики Ковельського району. Там недалеко був штаб 27-ї дивізії АК (Армії крайової). На тому кладовищі лежать німці, українці, поляки. І ми його реставрували тоді, в 93-му році. Була служба Божа, молилися біскупи римо-католицькі, православні. Найцікавіше – були комбатанти 27-ї дивізії Армії крайової (багато живих тоді ще було). Це було 12 років тому. І лідер наших організацій – ОУН-УПА, пан Мелетій Семенюк, нині покійний. Так от, ці поважні люди, і ті й інші, обіймалися, плакали й просили прощення один в одного. Вони це вже зробили – за всіх нас. Цьому є документальні свідчення. Це зробили президенти України й Польщі Леонід Кучма й Александр Квасневський 10 років назад тут, в Павлівці на Волині. Були заяви відповідні і з польського, і українського боку. Всі ці заяви направлені на примирення. Я собі так розумію, що ті речі треба пам’ятати і нам, українцям, і полякам, бо цього вимагають християнські заповіді. І тільки для того, щоб не повторити, спаси Господи.
– Волиняни дуже тісно співпрацюють із сусідніми воєводствами Польщі. Чи віднайдуть і ті й інші в собі сили співпрацювати й надалі – без взаємних образ?
– Європа після 45-го року формувалась як сучасна Європа через примирення. Створювались єврорегіони між людьми, які ще вчора стріляли один в одного, і де теж було багато крові, взаємних образ. До речі, і поляки з німцями пройшли через це, через прощення і примирення. Я думаю, що ми теж вже пройшли через це. Ну, а пам’ять… Пам’ять має бути. Президент Броніслав Коморовський буде в Луцьку, буде екуменічна молитва, будуть екуменічні молитви одночасно в православних храмах Луцька і області. Ми будемо молитися за невинно убієнних. Будемо молитися, щоб Господь нам дав розум цього ніколи не повторити.
– Про це треба якщо не згадувати кожного дня, то й не прив’язувати тільки до роковин. Цим треба займатися постійно. Ми останні три з половиною роки, як на мій погляд, виконували гуманну і, я б сказав, європейську місію, підкреслюючи українську європейськість. Все дуже просто. Пасхальні свята й різдвяні свята у католиків відбуваються, як правило, раніше. Тому влада, громади, де є поховання поляків всіх часів – і часів Пілсудського, і до 39 року, і поховання, які стосуються 43–44-х років, пізнішого періоду – ми їх впорядковуємо, в першу чергу тут, на Волині. Впорядковуємо гарно, достойно, а потім ідемо на могили своїх предків і їх впорядковуємо. В нас вистачає на це сил, грошей, розуміння.
– А як бути з українськими могилами по той бік Бугу?
– За останні три роки ми відновили на тій стороні Бугу сім поховань у селах, які були понищені, поруйновані в цей, як правило, період часу, і де вбиті, замордовані наші земляки-українці – до тих кладовищ часто-густо доріг уже не було. Тепер вони з’являються – стежки-доріжки, паркани, хрести, молитви… Паломники їдуть, пілігрими українські, як кажуть, забужани – ті, які були вигнані з Польщі у свій час.
– Якби була така можливість – як би Ви скоригували хід подій навколо трагічних дат міжетнічних конфліктів?
Спочатку були євреї, у 41-му році. І виявилося, що кров людська – водиця, до крові звикають, звикають до могил, до похоронів
– Часто можна почути: нехай мовчать політики й говорять науковці. Ви погоджуєтеся з цим твердженням? І чи варто шукати початок клубка?
Ніхто не скаже мені, хто впав першим – українець чи поляк. Комусь було вигідно стравити українців і поляків
– Рішення польського Сейму Вам болить через честолюбство чи український патріотизм?
Поляки оточили село Гончий Брід і знищили 107 людей – великих-малих, старих, дітей
– Що робить влада на Волині для того, щоб результатом відзначення роковин Волинської трагедії стало умиротворення і взаємопрощення, а не роздмухування міжнаціональних суперечок?
– Я звіряю свої дії з президентом, доповідаю йому. Тому що питання чутливі і для Польщі, і для України, про примирення. І хочу сказати, що в 1993 році ваш покірний слуга, наймолодший тоді в Україні голова обласної ради, виступав на мітингу в селі Засмики Ковельського району. Там недалеко був штаб 27-ї дивізії АК (Армії крайової). На тому кладовищі лежать німці, українці, поляки. І ми його реставрували тоді, в 93-му році. Була служба Божа, молилися біскупи римо-католицькі, православні. Найцікавіше – були комбатанти 27-ї дивізії Армії крайової (багато живих тоді ще було). Це було 12 років тому. І лідер наших організацій – ОУН-УПА, пан Мелетій Семенюк, нині покійний. Так от, ці поважні люди, і ті й інші, обіймалися, плакали й просили прощення один в одного. Вони це вже зробили – за всіх нас. Цьому є документальні свідчення. Це зробили президенти України й Польщі Леонід Кучма й Александр Квасневський 10 років назад тут, в Павлівці на Волині. Були заяви відповідні і з польського, і українського боку. Всі ці заяви направлені на примирення. Я собі так розумію, що ті речі треба пам’ятати і нам, українцям, і полякам, бо цього вимагають християнські заповіді. І тільки для того, щоб не повторити, спаси Господи.
– Волиняни дуже тісно співпрацюють із сусідніми воєводствами Польщі. Чи віднайдуть і ті й інші в собі сили співпрацювати й надалі – без взаємних образ?
– Європа після 45-го року формувалась як сучасна Європа через примирення. Створювались єврорегіони між людьми, які ще вчора стріляли один в одного, і де теж було багато крові, взаємних образ. До речі, і поляки з німцями пройшли через це, через прощення і примирення. Я думаю, що ми теж вже пройшли через це. Ну, а пам’ять… Пам’ять має бути. Президент Броніслав Коморовський буде в Луцьку, буде екуменічна молитва, будуть екуменічні молитви одночасно в православних храмах Луцька і області. Ми будемо молитися за невинно убієнних. Будемо молитися, щоб Господь нам дав розум цього ніколи не повторити.
