Київ – Так званий «жлоб-арт» в українській культурі виник кілька років тому. На картинах художників почали з’являтися «гопники» – агресивні персонажі у спортивних костюмах, що мешкають у спальних районах, слухають шансон і лузають насіння. Ці роботи, здебільшого, сприймають як карикатуру. Однак сьогодні «жлоб-арт» перетворився на ціле дослідження хвороб українського суспільства, в якому беруть участь не лише митці, а й культурологи та письменники.
«Кожен з нас апріорі є жлобом», – переконаний ведучий та музикант Антін Мухарський. Свого часу він заснував Союз вольних художників, який об’єднав митців-«жлобістів», і вже понад п’ять років працює над проектом «Жлобологія». Він організовував виставки і читав лекції, дослідивши навіть походження слова «жлоб» і його значення на різних етапах історії. А за останній рік Антін Мухарський зібрав роздуми на тему жлобства українських письменників, видавців, журналістів та музикантів.
Феномен жлобства у кожному з нас Мухарський пояснює просто: будь-яка людина має тіло – тобто тваринне, «жлобське» начало. Інша річ, що про духовне начало усі дбають по-різному, пояснює він. Антін Мухарський каже, що жлоб – це набагато ширше поняття, ніж «бидло на районі». Більше того, це інтернаціональне явище.
«Ми виводимо це слово зі стереотипу сприйняття. Жлобство існує у більш глобальному масштабі. Це придушення, винищення індивідуальності державою, певними інституціями. Імперія – це теж жлобство. Є американське імперіалістичне жлобство, є російське шовіністичне або китайське економічне. А те, що ми бачимо назовні, – «гопники», Троєщина, насіння – це лише наслідки. Жлобство – це масова культура, масове споживання», – розповідає він.
Антін Мухарський каже, що «Жлобологія» – це наче щеплення від самого жлобства. Одна із вад українського суспільства, і інтелігенції зокрема, це небажання поглянути на очевидні речі. Навіть у розвинутих країнах частка інтелектуалів становить 20 відсотків населення, в Україні ж, за приблизними підрахунками, таких людей набереться трохи більше відсотка. Тож люди, що потрапляють під визначення жлоба, становлять абсолютну більшість в Україні, зазначає Мухарський.
Це зріз часу, в якому ми живемо – художник
Ставитись до цього потрібно з гумором, вважає художник-«жлобіст» Олекса Манн. Він каже, що Україну і світ від жлобства здатна врятувати виключно самоіронія.
«На початку 19-го століття в Мілані існувала організація при міській раді, що займалася архітектурною розбудовою міста. У них тоді теж були проблеми з людьми, які не відчували загальний стиль міста, і могли, умовно кажучи, втулити в центрі Мілана величезний ларьок із вагонки. Так от, художники і архітектори створили організацію, яка усіляко висміювала чиновників, що будували щось недоречне. Це був такий соціальний остракізм. Вони іронізували. Для влади це була ганьба, тож згодом хаотична забудова припинилася», – розповідає Манн.
Олекса Манн каже, що «жлоб-арт» – це те, що в інших країнах називається соціально-критичним мистецтвом. Його останній проект Zombieland розповідає про «ментів, які нас грабують, жлобів, з якими ми працюємо, та лікарів, що нас потрошать». Це зріз часу, в якому ми живемо переконаний художник.
Жлобство: від політики до таксистів
Що ж до есеїв, які зібрав Антін Мухарський, то серед них опинилися тексти Юрія Андруховича, Юрія Винничука, Сергія Жадана, Івана Малковича та інших. Вони, разом з роботами художників та фотографів, увійдуть в альманах «Жлобологія», який восени презентують на Форумі видавців у Львові.
Тема жлобства для кожного з авторів проявилася по-різному: хтось писав про політику, а хтось про таксистів, як-от Юрій Андрухович. А от музичний продюсер Володимир Бебешко угледів в цьому явищі позитив. Це уривок його тексту, який Антін Мухарський озвучив на одній зі своїх лекцій. У ньому йдеться про те, як продюсер вирішив переписати гімн України і звернувся за допомогою до Віктора Ющенка, коли той ще був президентом.
«І ось мене ведуть на аудієнцію до самого президента. В конюшню. Віктор Андрійович стоїть зажурений, гладить коня. Я намагаюсь йому розказати, що можна було б гімн України переписати, зібрати оркестр – а чоловік на мене не дивиться, мовчить. Нарешті, коли я розумію, що я даремно туди приїхав, долинають його мудрі слова: «Робіть, хлопці. Робіть». Тепер я ловлю себе на думці, що якби я це сказав донецьким хлопцям, то усе було б по-іншому: «Так, братаны. Надо гимн переписать. Скинемся на оркестровку. Без проблем», – каже Мухарський.
«Таких людей мільйони»
Соціальний психолог Олег Покальчук переконаний: вилікувати суспільство «Жлобологією», як того хотіли б учасники проекту, неможливо. Адже це дискусія про маси, яка не виходить на межі кола інтелектуалів.
«Це те, що називається народною масою. Таких людей мільйони. І ми наче аристократично відсторонюємося від неї. Але тут є оксюморон: з одного боку ми критикуємо цю темну масу, а з іншого боку, ми намагаємося її просвітити», – розповідає психолог.
Олег Покальчук каже, що до проекту треба ставитися, як до цікавого художнього твору. За його словами, «Жлобологія» об’єднала людей, що критикують масу, і це нормальний процес, який є ознакою розвитку суспільства.
«Кожен з нас апріорі є жлобом», – переконаний ведучий та музикант Антін Мухарський. Свого часу він заснував Союз вольних художників, який об’єднав митців-«жлобістів», і вже понад п’ять років працює над проектом «Жлобологія». Він організовував виставки і читав лекції, дослідивши навіть походження слова «жлоб» і його значення на різних етапах історії. А за останній рік Антін Мухарський зібрав роздуми на тему жлобства українських письменників, видавців, журналістів та музикантів.
Феномен жлобства у кожному з нас Мухарський пояснює просто: будь-яка людина має тіло – тобто тваринне, «жлобське» начало. Інша річ, що про духовне начало усі дбають по-різному, пояснює він. Антін Мухарський каже, що жлоб – це набагато ширше поняття, ніж «бидло на районі». Більше того, це інтернаціональне явище.
«Ми виводимо це слово зі стереотипу сприйняття. Жлобство існує у більш глобальному масштабі. Це придушення, винищення індивідуальності державою, певними інституціями. Імперія – це теж жлобство. Є американське імперіалістичне жлобство, є російське шовіністичне або китайське економічне. А те, що ми бачимо назовні, – «гопники», Троєщина, насіння – це лише наслідки. Жлобство – це масова культура, масове споживання», – розповідає він.
Антін Мухарський каже, що «Жлобологія» – це наче щеплення від самого жлобства. Одна із вад українського суспільства, і інтелігенції зокрема, це небажання поглянути на очевидні речі. Навіть у розвинутих країнах частка інтелектуалів становить 20 відсотків населення, в Україні ж, за приблизними підрахунками, таких людей набереться трохи більше відсотка. Тож люди, що потрапляють під визначення жлоба, становлять абсолютну більшість в Україні, зазначає Мухарський.
Це зріз часу, в якому ми живемо – художник
Ставитись до цього потрібно з гумором, вважає художник-«жлобіст» Олекса Манн. Він каже, що Україну і світ від жлобства здатна врятувати виключно самоіронія.
«На початку 19-го століття в Мілані існувала організація при міській раді, що займалася архітектурною розбудовою міста. У них тоді теж були проблеми з людьми, які не відчували загальний стиль міста, і могли, умовно кажучи, втулити в центрі Мілана величезний ларьок із вагонки. Так от, художники і архітектори створили організацію, яка усіляко висміювала чиновників, що будували щось недоречне. Це був такий соціальний остракізм. Вони іронізували. Для влади це була ганьба, тож згодом хаотична забудова припинилася», – розповідає Манн.
Олекса Манн каже, що «жлоб-арт» – це те, що в інших країнах називається соціально-критичним мистецтвом. Його останній проект Zombieland розповідає про «ментів, які нас грабують, жлобів, з якими ми працюємо, та лікарів, що нас потрошать». Це зріз часу, в якому ми живемо переконаний художник.
Жлобство: від політики до таксистів
Що ж до есеїв, які зібрав Антін Мухарський, то серед них опинилися тексти Юрія Андруховича, Юрія Винничука, Сергія Жадана, Івана Малковича та інших. Вони, разом з роботами художників та фотографів, увійдуть в альманах «Жлобологія», який восени презентують на Форумі видавців у Львові.
Тема жлобства для кожного з авторів проявилася по-різному: хтось писав про політику, а хтось про таксистів, як-от Юрій Андрухович. А от музичний продюсер Володимир Бебешко угледів в цьому явищі позитив. Це уривок його тексту, який Антін Мухарський озвучив на одній зі своїх лекцій. У ньому йдеться про те, як продюсер вирішив переписати гімн України і звернувся за допомогою до Віктора Ющенка, коли той ще був президентом.
«І ось мене ведуть на аудієнцію до самого президента. В конюшню. Віктор Андрійович стоїть зажурений, гладить коня. Я намагаюсь йому розказати, що можна було б гімн України переписати, зібрати оркестр – а чоловік на мене не дивиться, мовчить. Нарешті, коли я розумію, що я даремно туди приїхав, долинають його мудрі слова: «Робіть, хлопці. Робіть». Тепер я ловлю себе на думці, що якби я це сказав донецьким хлопцям, то усе було б по-іншому: «Так, братаны. Надо гимн переписать. Скинемся на оркестровку. Без проблем», – каже Мухарський.
«Таких людей мільйони»
Соціальний психолог Олег Покальчук переконаний: вилікувати суспільство «Жлобологією», як того хотіли б учасники проекту, неможливо. Адже це дискусія про маси, яка не виходить на межі кола інтелектуалів.
«Це те, що називається народною масою. Таких людей мільйони. І ми наче аристократично відсторонюємося від неї. Але тут є оксюморон: з одного боку ми критикуємо цю темну масу, а з іншого боку, ми намагаємося її просвітити», – розповідає психолог.
Олег Покальчук каже, що до проекту треба ставитися, як до цікавого художнього твору. За його словами, «Жлобологія» об’єднала людей, що критикують масу, і це нормальний процес, який є ознакою розвитку суспільства.
