Рік тому – 3 липня 2012 року – Верховна Рада ухвалила ініційований Партією регіонів закон «Про засади державної мовної політики», який неофіційно називають «законом Ківалова-Колесніченка». Після ухвалення цього документа Україною прокотилася хвиля протестів. В одному із них – найболючішому, якщо так можна сказати, бо це коштувало здоров’я його учасникам, які голодували під Українським домом, а потім навіть потрапили до лікарень – брала участь і Оксана Неживенко, аспірантка Києво-Могилянської академії. Сьогодні – через рік після тих подій – Оксана розповіла Радіо Свобода, чи так само вона вчинила б, як тоді, чи варто це було робити і чи допомогло це ситуації з українською мовою, адже законопроекту тоді не скасували, закон згодом підписав президент, і вже майже рік мовний закон діє.
– Добре, що це питання далі обговорюється, педалюється і розвивається. Стосовно моєї оцінки цих подій, звичайно, я б зробила так само і не змінювала б жодного свого кроку. Мої 11 днів голодування – так, вони коштували мені здоров’я, але вони коштували деяким людям, можливо, переоцінки певних базових речей, і для мене це все було головним уроком, головною ціллю.
– Чи, на Вашу думку, цей закон, окрім негативних наслідків, має і позитивні – скажімо, ставлення до української мови?
– Щодо змін, які потім сталися, я оцінюю ці зміни з двох боків. Перший – негативний бік, це те, що закон ухвалили, і ми вже бачили це і з осінніх подій, коли місцеві ради одна за одною проголошували регіональні мови як регіональні, що суперечить, в принципі, Конституції України, тобто ми бачили, що влада абсолютно не пішла на логічні позиції громадськості і мої, в тому числі. Але, все ж таки, мені здається, позитивні сторони переважають. Тому що в суспільстві питання мови стало більш важливим, і українці почали оцінювати мову як невід’ємну складову державності України. З іншого боку – я це бачу на практиці – більше людей говорить українською мовою. Навіть ті українці, які є російськомовними, але українцями, і для них це важливо, вони переходять на українську мову. І це якраз те, заради чого ми голодували, і те, заради чого ми там стояли.
– Отже, Ви бачите і позитивні наслідки тих подій?
– Звичайно, для мене позитивні наслідки переважають. Тому що негативні наслідки – це ті, які зараз впроваджує влада. Для мене влада, і Партія регіонів у тому числі, – в меншості. Тому що зараз, як я оцінюю зі свого оточення і з оточення українців, влада користується підтримкою менше, ніж опозиційні сили. Тому це питання, як мені здається, тимчасове. Коли зміниться влада, всі ці елементи, які були впроваджені протягом цього року, можуть бути легко замінені. Позитивні елементи, які були впроваджені після цих славнозвісних кроків, для мене є головними. Це оцінка суспільства в питанні мови, що воно є головним. І наскільки великий став суспільний резонанс! Навіть в соціальних мережах ми зараз бачимо, скільки є рухів, які утворені і борються за українську мову в побуті, у сфері обслуговування, в ресторанах, у кафе. Я сама беру участь у цих рухах, і мої друзі їх ініціюють, і створюють. І ми бачимо, що йде хвиля по Україні, і це не хвиля активістів, це хвиля звичайних українських громадян, які розуміють, що в Україні повинна бути єдина державна мова. Завдяки цим подіям я так само бачу, що люди починають замислюватися над цим не за допомогою впливу влади, як це відбувалося в країнах Балтики, як це відбувалося свого часу в Чехії. Це відбувається зсередини – з серця, з розуму людини ми усвідомлюємо, що українська мова повинна бути панівною тут, в Україні. І для мене саме це є величезним плюсом тих подій.
– Рік тому тодішні політики-опозиціонери не підтримали вас так, як ви цього хотіли, тобто вони не голодували разом з вами, а робили рекламу своїм політичним силам. Чи, на Вашу думку, від нинішньої опозиції ви б мали більше підтримки, якби події відбувались зараз?
– Через те, що «Свобода» є присутня зараз в парламенті, можливо. Можливо, і через те, що тема мови в них є так само ключовою. Але тут в мене більший песимізм, ніж оптимізм. Тому що події у Верховній Раді, які зараз відбуваються, – переважно це економічні інтереси, а не інтереси культурні і мовні, в тому числі. Якби «Свобода», можливо, в питаннях мови була більш радикальною, а в інших більш лояльною, щоб просувати ці питання політично коректно і правильно, можливо, вони були б більш успішними в мовній політиці. Тобто єдина надія, звичайно, була тільки на «Свободу», говорячи про мову. Стосовно інших партій, хоча їхніми лозунгами в передвиборчій кампанії були українська мова як єдина державна, але реальних кроків чомусь ми не бачимо, і я, в тому числі, не бачу.
– Добре, що це питання далі обговорюється, педалюється і розвивається. Стосовно моєї оцінки цих подій, звичайно, я б зробила так само і не змінювала б жодного свого кроку. Мої 11 днів голодування – так, вони коштували мені здоров’я, але вони коштували деяким людям, можливо, переоцінки певних базових речей, і для мене це все було головним уроком, головною ціллю.
– Чи, на Вашу думку, цей закон, окрім негативних наслідків, має і позитивні – скажімо, ставлення до української мови?
Позитивні сторони переважають. Українці почали оцінювати мову як невід’ємну складову державності
– Отже, Ви бачите і позитивні наслідки тих подій?
Навіть в соціальних мережах ми зараз бачимо, скільки є рухів, які утворені і борються за українську мову
– Рік тому тодішні політики-опозиціонери не підтримали вас так, як ви цього хотіли, тобто вони не голодували разом з вами, а робили рекламу своїм політичним силам. Чи, на Вашу думку, від нинішньої опозиції ви б мали більше підтримки, якби події відбувались зараз?
– Через те, що «Свобода» є присутня зараз в парламенті, можливо. Можливо, і через те, що тема мови в них є так само ключовою. Але тут в мене більший песимізм, ніж оптимізм. Тому що події у Верховній Раді, які зараз відбуваються, – переважно це економічні інтереси, а не інтереси культурні і мовні, в тому числі. Якби «Свобода», можливо, в питаннях мови була більш радикальною, а в інших більш лояльною, щоб просувати ці питання політично коректно і правильно, можливо, вони були б більш успішними в мовній політиці. Тобто єдина надія, звичайно, була тільки на «Свободу», говорячи про мову. Стосовно інших партій, хоча їхніми лозунгами в передвиборчій кампанії були українська мова як єдина державна, але реальних кроків чомусь ми не бачимо, і я, в тому числі, не бачу.
