Новий звіт всесвітньої неурядової правозахисної організації «Міжнародна амністія» стверджує, що спецслужби України, Росії і республік Середньої Азії «таємно співпрацюють у викраденні, незаконному утриманні та незаконній передачі втікачів та у тортурах над ними». Звіт так і називається «Повернення для тортур: видача, примусове повернення та переміщення до Центральної Азії». Речники Amnesty International кажуть, що цьому сприяють «старі університетські контакти, спільна ментальність та однакові погляди на гарантії безпеки від тероризму, що міцно пов’язують спецслужби цих країн як спадкоємців радянського КДБ».
Автори звіту Amnesty International наголошують, що країни Середньої Азії цинічно підривають основи справедливого правосуддя, керуючись мотивами національної безпеки, коли вдаються до викрадення та насильницького повернення втікачів і до тортур над ними. Характеризуючи спільну роботу у цьому напрямку спецслужб України, Росії та республік Середньої Азії, в Amnesty International наголошують, що «старі звички вмирають важко, і такі незаконні дії спецслужб були б неможливими без участі офіційних осіб у судовій владі та органах правопорядку».
«Amnesty International глибоко занепокоєна тим, що держави колишнього СРСР співпрацюють у незаконному, нелегальному поверненні втікачів через кордони держав колишнього СРСР, де ці люди постають перед реальною небезпекою тортур та ризиками для їхнього здоров’я», – заявив Радіо Свобода директор програм Amnesty International для Середньої Азії Джон Далг’юсен.
Автори звіту Amnesty International наводять на понад 70 сторінках цього документа низку фактів такого незаконного повернення втікачів, зокрема – з України до Узбекистану, Росії, Казахстану. Наприклад, у 2012 році за рішенням Вищого адмінсуду України, незважаючи на наявність у втікача з Узбекистану Руслана Сулейманова посвідчення біженця від ООН, його видали до Ташкента, де Сулейманова піддали тортурам і незаконно утримували під арештом донедавна. Подібна історія сталася раніше, у 2010 році, з узбецьким втікачем до України Хамідулло Турґуновим, якому міграційна служба у Києві відмовила у притулку та насильно передала його узбецьким силовикам ще на території України. Пізніше, коли стало відомо про незаконне ув’язнення Турґунова в Ташкенті, українська влада так і не змогла пояснити правових підстав для таких насильницьких дій щодо цього узбецького громадянина.
У випадку з також незаконною видачею Києвом спецслужбам Росії громадянина цієї країни, опозиціонера Леоніда Развозжаєва у жовтні 2012 року, як мовиться у звіті Amnesty International, речник Міністерства внутрішніх справ України Володимир Поліщук пояснив, що Развозжаєв був переданий «від працівників спецслужби України до працівників спецслужби іншої держави» унаслідок спецоперації спецслужб, і тут немає підстав для кримінальної справи.
Якщо втікачів не передають відкрито, то їх просто викрадають
Джон Далг’юсен також зауважує, що інколи видачу згаданими країнами втікачів, підозрюваних у тероризмі чи інших злочинах, ускладнюють, наприклад, рішеннями Європейського суду з прав людини. Але тоді, як каже прелставник Amnesty International, відбуваються «цинічні порушення міжнародного права», спецслужби викрадають втікачів.
«Це стосується особливо Росії та – у деяких випадках – України, коли вже були рішення Європейського суду з прав людини із забороною видачі людей. Тоді їх відразу ж після звільнення з-під варти викрадали сили безпеки, особливо з Таджикистану і Узбекистану, і ці люди за кілька тижнів вже опинялися в ув’язненні в цих країнах, де на них чекали цілком ймовірні тортури», – каже він.
Джон Далг’юсен також сказав Радіо Свобода, що звіт Amnesty International з цього приводу адресований міжнародній спільноті для розуміння того, як діє «пострадянська правова виконавча система, і це відбувається під носом у міжнародної спільноти, коли ніхто нічого не каже з приводу цього».
Amnesty International не виключає, що одна з причин такого мовчання міжнародної спільноти криється у співпраці спецслужб усього світу, у їхніх контртерористичних потугах, коли відбувається драматичне ігнорування всієї структури міжнародних прав людини та грубе порушення глобальних заборон на тортури.
Автори звіту Amnesty International наголошують, що країни Середньої Азії цинічно підривають основи справедливого правосуддя, керуючись мотивами національної безпеки, коли вдаються до викрадення та насильницького повернення втікачів і до тортур над ними. Характеризуючи спільну роботу у цьому напрямку спецслужб України, Росії та республік Середньої Азії, в Amnesty International наголошують, що «старі звички вмирають важко, і такі незаконні дії спецслужб були б неможливими без участі офіційних осіб у судовій владі та органах правопорядку».
Держави колишнього СРСР співпрацюють у незаконному, нелегальному поверненні втікачівДжон Далг’юсен
Автори звіту Amnesty International наводять на понад 70 сторінках цього документа низку фактів такого незаконного повернення втікачів, зокрема – з України до Узбекистану, Росії, Казахстану. Наприклад, у 2012 році за рішенням Вищого адмінсуду України, незважаючи на наявність у втікача з Узбекистану Руслана Сулейманова посвідчення біженця від ООН, його видали до Ташкента, де Сулейманова піддали тортурам і незаконно утримували під арештом донедавна. Подібна історія сталася раніше, у 2010 році, з узбецьким втікачем до України Хамідулло Турґуновим, якому міграційна служба у Києві відмовила у притулку та насильно передала його узбецьким силовикам ще на території України. Пізніше, коли стало відомо про незаконне ув’язнення Турґунова в Ташкенті, українська влада так і не змогла пояснити правових підстав для таких насильницьких дій щодо цього узбецького громадянина.
У випадку з також незаконною видачею Києвом спецслужбам Росії громадянина цієї країни, опозиціонера Леоніда Развозжаєва у жовтні 2012 року, як мовиться у звіті Amnesty International, речник Міністерства внутрішніх справ України Володимир Поліщук пояснив, що Развозжаєв був переданий «від працівників спецслужби України до працівників спецслужби іншої держави» унаслідок спецоперації спецслужб, і тут немає підстав для кримінальної справи.
Якщо втікачів не передають відкрито, то їх просто викрадають
Джон Далг’юсен також зауважує, що інколи видачу згаданими країнами втікачів, підозрюваних у тероризмі чи інших злочинах, ускладнюють, наприклад, рішеннями Європейського суду з прав людини. Але тоді, як каже прелставник Amnesty International, відбуваються «цинічні порушення міжнародного права», спецслужби викрадають втікачів.
«Це стосується особливо Росії та – у деяких випадках – України, коли вже були рішення Європейського суду з прав людини із забороною видачі людей. Тоді їх відразу ж після звільнення з-під варти викрадали сили безпеки, особливо з Таджикистану і Узбекистану, і ці люди за кілька тижнів вже опинялися в ув’язненні в цих країнах, де на них чекали цілком ймовірні тортури», – каже він.
Джон Далг’юсен також сказав Радіо Свобода, що звіт Amnesty International з цього приводу адресований міжнародній спільноті для розуміння того, як діє «пострадянська правова виконавча система, і це відбувається під носом у міжнародної спільноти, коли ніхто нічого не каже з приводу цього».
Amnesty International не виключає, що одна з причин такого мовчання міжнародної спільноти криється у співпраці спецслужб усього світу, у їхніх контртерористичних потугах, коли відбувається драматичне ігнорування всієї структури міжнародних прав людини та грубе порушення глобальних заборон на тортури.
