Упродовж цього тижня Волинь вшановує пам’ять в’язнів, розстріляних у місцевих тюрмах 23–25 червня 1941 року. У Луцьку, Володимирі-Волинському, Рівному, Дубні відбулися панахиди по невинно убієнних. Тим часом на Рівненщині триває дискусія з приводу неналежного вшанування пам’яті в’язнів Дубенської тюрми й оновлення пам’ятника чекістам і представникам радянсько-партійного активу, загиблим 26 червня 41-го року на Луцькому перехресті.
Саморобний знак пам’яті розстріляних у Дубенській в’язниці
Оновлений пам’ятник чекістам і радпартактиву на Луцькому перехресті під Дубном
Після нападу нацистів на Радянський Союз в’язнів західноукраїнських тюрем мали евакуювати, але через стрімкий наступ ворога більшість із них знищили. У Дубні ліквідація проводилася в два етапи: 24 червня добили не всіх, бо адміністрація й персонал тюрми у паніці кинулись утікати. Начальник Дубенського комісаріату держбезпеки Яків Винокур був змушений повернутися з Рівного. Це повернення збігається з датою другої розправи над в’язнями, розповідає завідувачка відділу історико-архітектурного заповідника Тамара Дмитренко.
Свідки, котрі вижили, стверджували, що розстрілювали не лише конвоїри, а й Винокур і його особистий секретар Льоля Бронштейн. Донедавна в Луцьку жила жінка, яка мала ямку на спині, на хребті, від каблука цієї Льолі, зазначає історик.
Твердження свідків про те, що Яків Винокур брав участь чи керував масовим розстрілом, нині заперечують ветерани обласних МВС та СБУ, каже голова спілки ветеранів СБУ Рівненської області Анатолій Патейчук. На його погляд, меморіал, встановлений на місці загибелі 25 комуністів та членів їхніх родин, які відступаюли з Дубна, у жодному разі не вшановує учасників розстрілів у Дубенській в’язниці у червні 41-го року. «Є документ архівний про те, що ті, хто признався винуватцями розстрілу (а це особовий склад і охорона в’язниці) – всі вийшли з оточення тоді неушкодженими», – пояснює ветеран СБУ.
Ветерани МВС і СБУ захищають честь дубенського чекіста
Заступник голови ради ветеранів УМВС Рівненської області Володимир Попов погоджується, що масовий розстріл засуджених був злочином, однак також наполягає, що його вчинили не ті представники влади, хто в останній момент полишав місто й потрапив під обстріл німецького загону.
«Ми не беремося давати оцінку тому Манилюку (начальнику дубенської в’язниці – авт.), який в Києві начальнику тюремного відомства доповів, що я силами тюрми, власними силами, знищив оцих 60 людей. І тут же, в цій доповідній, він пише: «Начальник міліції Черевко відмовився допомагати, начальник держбезпеки Винокур відмовився допомагати».
Ветеран МВС називає цифру страчених – 60. Але незабаром після входження нацистів до Дубна німецька команда дозволила провести упізнання загиблих, забрати впізнаних і перепоховати на подвір’ї тюрми безіменних в’язнів. Німці запросили сюди кореспондентів, тож знімки, зроблені у Дубенській в’язниці, у липні 41-го з’явилися у бельгійській пресі та «Краківських вістях». Тодішні газетярі назвали цифру вбитих – 527 осіб. Історик Тамар Борисенко схильна вважати її близькою до істини.
«З архіву Гімлера, який до нас потрапив, не можна сказати, що це було шістдесят чи сто людей, а таки людей було за п’ятсот, як і пишуть «Краківські вісті», – каже дослідниця.
«Відповідальність за виконання злочинного наказу – на органах держбезпеки» – історик
Редактор видання «Реабілітовані історією», історик Андрій Жив’юк підтверджує: документа, який би прямо вказував на участь у розстрілах або керівництво ними з боку Якова Винокура, і справді не існує. Але є спогади про це дивом вцілілих свідків, опубліковані у книгах «Вінок терновий», «Великдень у в’язниці», «Смертоносці». Зрештою, у всіх без винятку областях нарком держбезпеки покладав контроль за проведенням евакуації або ж розстрілів під час воєнних дій саме на свої органи. Зокрема, в Луцьку розстрілом не менше ніж тисячі ув’язнених керував безпосередньо начальник управління НКДБ Волинської області Білоцерківський. «Він сам особисто керував цим розстрілом, є документ», – підтверджує Андрій Жив’юк.
Чому волиняни досі сперечаються як про цифри закатованих, так і про персоналії катів? Пояснення просте: на Луцькому перехресті, де разом із 25 партійно-радянськими активістами та членами їхніх родин під автоматною чергою наступаючих німецьких мотоциклістів загинув Яків Винокур, нині височіє пам’ятник, який рекомендує вкотре оновити комісія обласної ради. Хоча прах цих людей перепохований на Дубенському військовому цвинтарі.
Члени комісії довго сперечалися щодо історичної правдивості напису про запеклий бій загиблих із нацистами, і вирішили змінити напис на більш нейтральний, пояснює член депутатської комісії, директор Рівненського обласного краєзнавчого музею Олександр Булига. Пропонується такий текст: «Тут 26 червня 1941 року війна забрала людські життя, які є найбільшою цінністю. Пам’ятаючи про душі загиблих, живемо в мирі. Повернення людиновбивства неприпустиме». Цей пам’ятник стоїть на європейській трасі, там з Європи їдуть автомобілі. Планується зробити цей напис трьома мовами, щоб кожен подорожній міг зупинитися, прочитати й вклонитися людям, які там загинули, і щоб там був голуб миру».
Над могилами розстріляних в’язнів триває наруга
Цей пам’ятник уже був оновлений з ініціативи ветеранів МВС-СБУ 3 роки тому під час реконструкції автотраси Київ-Чоп. Це викликало негативну реакцію не лише в Україні, а й у світі. Тим часом могила розстріляних в’язнів не просто безіменна – її… немає, зауважує дубенський краєзнавець, автор книги «Смертоносці» Микола Оттов. «На тому місці встановили туалет. І він зараз, між іншим, існує. Це наруга, якої ще світ не бачив» – констатує краєзнавець.
Через 72 роки після жахливої події в житті старовинного Дубна на місці в’язниці, збудованої владою «за Польщі» й експлуатованої радянською владою, функціонує вже українська пенітенціарна установа для неповнолітніх. Тож син закатованого тут в’язня Гната Поровчука – Олег Поровчук – нині може підійти хіба що до зімпровізованого дубенським майстром пам’ятного знаку за 300 метрів від виховної колонії, який і не планують оновити місцеві депутати.
«Я був дуже здивований, чому українські демократичні політичні партії в місті Дубно нічого не зробили, щоб там той пам’ятник змінити на щось солідніше, ніж те, що там стоїть» – каже син репресованого.
Біля пам’ятника на Луцькому перехресті, на місці загибелі чекіста Якова Винокура та його соратників, нині присягають молоді службовці СБУ. Своє негативне ставлення до такого розвитку подій висловили обласні організації Спілки письменників України та Національної спілки журналістів, просвітяни, а також Ольштинська організація Об’єднання українців Польщі, Кошалінське відділення Спілки українців політв’язнів і репресованих у Польщі, Товариство «Український народний дім» у Перемишлі тощо. Вони спрямували свої звернення до голови Рівненської обласної ради Юрія Кічатого, якого просять виправити це «жахливе непорозуміння».
Співпрацює з Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля». Журналіст Рівненської філії НТКУ.
