Варшава – Чому через сім десятиліть після Волинської різанини поляки й українці по-різному інтерпретують криваві події 1943-го? Чи у сусідніх народів, які ділить трагічне минуле, можлива спільна пам’ять про ці події? Відповіді на ці запитання шукали учасники польсько-німецько-української конференції «Спільна пам’ять», яка відбулася в понеділок у Варшаві. Висновки учасників конференції не дуже втішні. Вони констатували факт, що сьогодні полякам та українцям дуже складно розмовляти про криваве минуле польсько-українського пограниччя. На конференції звучали думки про те, що до дискусії про Волинську трагедію треба підключити західноєвропейських істориків.
Варшавська дискусія про криваві події на Волині у 1943 році була досить складною, а місцями емоційною. У дебатах взяли участь не лише історики та громадські діячі, а й літні поляки, у яких своя власна пам’ять про те, що відбувалося 70 років тому.
Інженер Здзіслав Журавський у 1943-му жив у волинському селі Янова Долина. На його очах, тоді 8-річного хлопця, загинули рідні й односельці.
Журавський говорив про дотепер не загоєні рани минулого. У своїх судженнях літній чоловік категоричний. Він вважає, що українська сторона не хоче визнати того, що трапилося в 43-му, й попросити у поляків пробачення. Колишній волинянин зауважив: «На мою думку, можливо, я погано оцінюю, та українці бояться зізнатися, бо це, насправді, була велика різня».
Головна проблема – злочин, а не сучасні радикали?
Польський історик Ґжеґож Мотика наголошує на тому, що сьогодні серед його колег – польських істориків, причому найрізноманітніших поглядів – панує згода у принциповому питанні про Волинську різанину. За його словами, всі польські історики переконані, що не можна ставити знаку рівності між антипольською акцією УПА та збройними акціями поляків, спрямованими проти українців. Мовляв, вони були відповіддю на діяльність УПА.
Мотика вважає хибною думку про те, що розмов про Волинську трагедію треба уникати, бо цю тему можуть використати крайні середовища в Польщі та в Україні.
«Це правда, що є крайні сили і в Польщі і в Україні, це правда, що вони представляють крайні версії подій. Було б погано, а навіть складно собі уявити польсько-українські стосунки, якби ці крайні версії подій перемогли. Та сьогодні ми говоримо про Волинську різанину не тому, що є ці крайні середовища, а тому, що є проблема злочину, великого злочину», – зазначає польський історик.
Про трагедію потрібно говорити в ширшому контексті
Петро Тима, голова Об’єднання українців Польщі, історик за освітою, вважає, що польська пам’ять про події на Волині без ширшого історичного контексту є неповною. У своєму виступі він, зокрема, зупинився на політиці міжвоєнної Польщі щодо українського населення країни, а також нагадав про те, що жертви в українсько-польському конфлікті були з обидвох сторін.
«Фундаментальна істина: кожне вбивство мусить бути засуджене. Натомість жонглювання, ставлення виконавців злочинів на різних рівнях тільки тому, що одні вбивали з ідеологічних причин, а інші тому, що були деморалізовані, як на мене, це нечіткий критерій. Якщо будемо плутати ці критерії, то порозуміння не буде», – вважає Петро Тима.
Андрій Портнов, історик з України, пропонує дискусію про Волинську різанину виводити з двосторонього польсько-українського формату. Він твердить, що ці дебати стануть змістовнішими, якщо до них вдасться залучити європейських істориків, які займаються схожими темами – наприклад, етнічними чистками на Балканах.
Вольфанґ Темплін, директор варшавського представництва німецького фонду імені Генріха Белля, вислухавши українську й польську сторони, зазначив, що про Волинську різанину не можна говорити поза контекстом Другої світової війни. За його словами, задовго до подій на Волині механізми масового знищення цілих етнічних груп були створені у гітлерівській Німеччині. Українці й поляки, каже Темплін, були втягнуті у кривавий конфлікт воєнними подіями.
Темплін нагадав, що українським підпіллям серйозно займалися радянські спецслужби, засилали у його лави своїх агентів, створювали псевдоупівські боївки. Історики, говорив Темплін, саме намагаються розібратися у складних подіях на польсько-українському пограниччі.
«Те, що трапилося на Волині, було польсько-українським конфліктом, та його потрібно розглядати в ширшому контексті», – резюмував німецький експерт.
Варшавська дискусія про криваві події на Волині у 1943 році була досить складною, а місцями емоційною. У дебатах взяли участь не лише історики та громадські діячі, а й літні поляки, у яких своя власна пам’ять про те, що відбувалося 70 років тому.
Інженер Здзіслав Журавський у 1943-му жив у волинському селі Янова Долина. На його очах, тоді 8-річного хлопця, загинули рідні й односельці.
Журавський говорив про дотепер не загоєні рани минулого. У своїх судженнях літній чоловік категоричний. Він вважає, що українська сторона не хоче визнати того, що трапилося в 43-му, й попросити у поляків пробачення. Колишній волинянин зауважив: «На мою думку, можливо, я погано оцінюю, та українці бояться зізнатися, бо це, насправді, була велика різня».
Головна проблема – злочин, а не сучасні радикали?
Польський історик Ґжеґож Мотика наголошує на тому, що сьогодні серед його колег – польських істориків, причому найрізноманітніших поглядів – панує згода у принциповому питанні про Волинську різанину. За його словами, всі польські історики переконані, що не можна ставити знаку рівності між антипольською акцією УПА та збройними акціями поляків, спрямованими проти українців. Мовляв, вони були відповіддю на діяльність УПА.
Мотика вважає хибною думку про те, що розмов про Волинську трагедію треба уникати, бо цю тему можуть використати крайні середовища в Польщі та в Україні.
«Це правда, що є крайні сили і в Польщі і в Україні, це правда, що вони представляють крайні версії подій. Було б погано, а навіть складно собі уявити польсько-українські стосунки, якби ці крайні версії подій перемогли. Та сьогодні ми говоримо про Волинську різанину не тому, що є ці крайні середовища, а тому, що є проблема злочину, великого злочину», – зазначає польський історик.
Про трагедію потрібно говорити в ширшому контексті
Петро Тима, голова Об’єднання українців Польщі, історик за освітою, вважає, що польська пам’ять про події на Волині без ширшого історичного контексту є неповною. У своєму виступі він, зокрема, зупинився на політиці міжвоєнної Польщі щодо українського населення країни, а також нагадав про те, що жертви в українсько-польському конфлікті були з обидвох сторін.
«Фундаментальна істина: кожне вбивство мусить бути засуджене. Натомість жонглювання, ставлення виконавців злочинів на різних рівнях тільки тому, що одні вбивали з ідеологічних причин, а інші тому, що були деморалізовані, як на мене, це нечіткий критерій. Якщо будемо плутати ці критерії, то порозуміння не буде», – вважає Петро Тима.
Андрій Портнов, історик з України, пропонує дискусію про Волинську різанину виводити з двосторонього польсько-українського формату. Він твердить, що ці дебати стануть змістовнішими, якщо до них вдасться залучити європейських істориків, які займаються схожими темами – наприклад, етнічними чистками на Балканах.
Вольфанґ Темплін, директор варшавського представництва німецького фонду імені Генріха Белля, вислухавши українську й польську сторони, зазначив, що про Волинську різанину не можна говорити поза контекстом Другої світової війни. За його словами, задовго до подій на Волині механізми масового знищення цілих етнічних груп були створені у гітлерівській Німеччині. Українці й поляки, каже Темплін, були втягнуті у кривавий конфлікт воєнними подіями.
Темплін нагадав, що українським підпіллям серйозно займалися радянські спецслужби, засилали у його лави своїх агентів, створювали псевдоупівські боївки. Історики, говорив Темплін, саме намагаються розібратися у складних подіях на польсько-українському пограниччі.
«Те, що трапилося на Волині, було польсько-українським конфліктом, та його потрібно розглядати в ширшому контексті», – резюмував німецький експерт.
