Львів – Україна має повчитись у Польщі шануванню рідної мови, культури, вихованню патріотизму серед молоді, наголосила Радіо Свобода кандидат філологічних наук, доцент Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, громадський діяч Ірина Магрицька. Про мовну ситуацію на Луганщині науковець розповіла на Міжнародній конференції у Кракові, організованій кафедрою українознавства Ягеллонського університету.
– Пані Магрицька, оскільки Ви вперше побували у Польщі, що найбільше вразило і як Ви порівняєте мовну ситуацію у сусідній державі і, зокрема, на Луганщині?
– Я вперше була у Польщі і була просто приємно вражена, що це справжня держава, національна. Моє око приємно милувала велика кількість дітей, яких привозять з різних куточків країни у Краків, яка там архітектура, висока культура. Діти – від найменшого віку, їм розповідають про різні пам’ятки, історію країни. Виховується змалку патріотизм. Я ввімкнула телебачення – більше двадцяти польських каналів, а там теж чути лише польську мову. Відтак читаючи лекцію, могла порівняти з тим, що відбувається на Луганщині. А це цілком протилежна ситуація. Тема міжнародної конференції була «Поляки, українці, росіяни. Дороги пізнання і порозуміння». Я розповіла, що тепер у Луганську регіональна російська мова замінила державну. У жодній сфері культури,офіційно-діловій немає української мови. У нас назви вулиць написані російською і англійською, ул. Советская» – «Sovetskaya Str., було «Міліція», а стало «Милиция». Обласні телеканали мовлять російською, навіть коли розповідають про рідний наш фольклор. Усупереч волі батьків, які хочуть, щоб діти вчились українською, класи перевели на «регіональну» мову. За статистикою, кількість дітей, що здобувають освіту в українськомовних класах Луганська, за роки незалежності держави становить лише 13%, по області цей відсоток утричі більший. Так ніби ми живемо не в Україні, а невідомо де…
90% сіл Луганщини – українські
– Сегмент української мови в офіційній сфері Луганщини дорівнює «нулю», Ви на цьому досить часто наголошуєте. А що втрачають люди від того, що не спілкуються українською, коли їм нав’язують російську мову і культуру? Чи українська мова ще збережена у селах Луганщини?
– Ці люди не є патріотами України. Якщо місцева влада намагається з них виховати патріотів, то патріотів містечкових – Луганська, Донбасу, Молодої гвардії. Так патріотів не виховують. Передусім людина має бути патріотом України, а вже потім тієї місцевості, де вона мешкає. 90% сіл Луганщини – українські етнічні села. Навіть на Донбасі, де є шахти, підприємства, навколо українські села. А якщо Північ Луганщини, а це велика територія, це українські села і мовні особливості там ті, які принесли люди, переселені сюди у XVI-XVII століттях з Полтавщини, Чернігівщини і навіть Волині. Але зараз спостерігаю таку тенденцію, що у нас українські села вимирають, діти там не народжуються. Молодь виїжджає у міста, йде вчитись, а у місті тотальна русифікація, бо середньо-спеціальна і вища ланка навчання ведеться лише російською. І ці молоді люди розповідають, що півроку плачуть, бо їм дуже важко перебудувати свідомість на російську мову. Але хто взагалі зважає на права та інтереси тих молодих людей, вихідців з українських сіл? Вимирає саме село.
У Польщі були здивовані мовою луганських селян
– Ви побували у 300 селах Луганщини, записували свідків Голодомору, і результатом став фільм «Закляття безпам'ятства. Голодомор 1932–33 років на Луганщині». Мешканці Західної України цей фільм бачили, він є і в інтернеті. Як сприйняли документальну стрічку студенти й викладачі у Кракові?
– Прем’єра цього документального фільму була у 2008 році на місцевому луганському телеканалі. Телефон у тодішнього директора каналу розривався від дзвінків керівництва Луганщини і представників Партії регіонів, які вимагали припинити показ. Цю стрічку побачили українські громади за кордоном. І я дуже зворушена, що у рамках міжнародної конференції у Кракові його змогли побачити у Польщі. Я щаслива, що у Польщі є люди, які переймаються трагічною подією в історії українського народу. Коли вони подивились цей фільм, то студенти і викладача аплодували. Вони говорили про те, що не знали, що на Луганщині така прекрасна українська мова. Адже сільські свідки, яких я записувала, говорили лише українською мовою, це літні люди, які пережили голод, зберегли свою мову. Поляки говорили про те, що навіть не уявляли, що ця мова краща навіть, ніж на Львівщині чи Київщині. Були цим дуже здивовані. А це розбиває оцю сепаратистську політику, яку провадить влада Луганщини, яка хоче показати наш край як суцільно російськомовний. Але це неправда, тому що у нас ще збереглась прекрасна українська мова і про її особливості розповідають люди, які досліджують мовні аспекти.
– Пані Магрицька, оскільки Ви вперше побували у Польщі, що найбільше вразило і як Ви порівняєте мовну ситуацію у сусідній державі і, зокрема, на Луганщині?
– Я вперше була у Польщі і була просто приємно вражена, що це справжня держава, національна. Моє око приємно милувала велика кількість дітей, яких привозять з різних куточків країни у Краків, яка там архітектура, висока культура. Діти – від найменшого віку, їм розповідають про різні пам’ятки, історію країни. Виховується змалку патріотизм. Я ввімкнула телебачення – більше двадцяти польських каналів, а там теж чути лише польську мову. Відтак читаючи лекцію, могла порівняти з тим, що відбувається на Луганщині. А це цілком протилежна ситуація. Тема міжнародної конференції була «Поляки, українці, росіяни. Дороги пізнання і порозуміння». Я розповіла, що тепер у Луганську регіональна російська мова замінила державну. У жодній сфері культури,офіційно-діловій немає української мови. У нас назви вулиць написані російською і англійською, ул. Советская» – «Sovetskaya Str., було «Міліція», а стало «Милиция». Обласні телеканали мовлять російською, навіть коли розповідають про рідний наш фольклор. Усупереч волі батьків, які хочуть, щоб діти вчились українською, класи перевели на «регіональну» мову. За статистикою, кількість дітей, що здобувають освіту в українськомовних класах Луганська, за роки незалежності держави становить лише 13%, по області цей відсоток утричі більший. Так ніби ми живемо не в Україні, а невідомо де…
У Луганську регіональна російська мова замінила державну. У жодній сфері культури,офіційно-діловій немає української мови. У нас назви вулиць написані російською і англійською, ул. Советская» – «Sovetskaya Str., було «Міліція», а стало «Милиция»
– Сегмент української мови в офіційній сфері Луганщини дорівнює «нулю», Ви на цьому досить часто наголошуєте. А що втрачають люди від того, що не спілкуються українською, коли їм нав’язують російську мову і культуру? Чи українська мова ще збережена у селах Луганщини?
– Ці люди не є патріотами України. Якщо місцева влада намагається з них виховати патріотів, то патріотів містечкових – Луганська, Донбасу, Молодої гвардії. Так патріотів не виховують. Передусім людина має бути патріотом України, а вже потім тієї місцевості, де вона мешкає. 90% сіл Луганщини – українські етнічні села. Навіть на Донбасі, де є шахти, підприємства, навколо українські села. А якщо Північ Луганщини, а це велика територія, це українські села і мовні особливості там ті, які принесли люди, переселені сюди у XVI-XVII століттях з Полтавщини, Чернігівщини і навіть Волині. Але зараз спостерігаю таку тенденцію, що у нас українські села вимирають, діти там не народжуються. Молодь виїжджає у міста, йде вчитись, а у місті тотальна русифікація, бо середньо-спеціальна і вища ланка навчання ведеться лише російською. І ці молоді люди розповідають, що півроку плачуть, бо їм дуже важко перебудувати свідомість на російську мову. Але хто взагалі зважає на права та інтереси тих молодих людей, вихідців з українських сіл? Вимирає саме село.
Українські села вимирають, діти там не народжуються. Молодь виїжджає у міста, йде вчитись, а у місті тотальна русифікація, бо середньо-спеціальна і вища ланка навчання веде лише російською
– Ви побували у 300 селах Луганщини, записували свідків Голодомору, і результатом став фільм «Закляття безпам'ятства. Голодомор 1932–33 років на Луганщині». Мешканці Західної України цей фільм бачили, він є і в інтернеті. Як сприйняли документальну стрічку студенти й викладачі у Кракові?
– Прем’єра цього документального фільму була у 2008 році на місцевому луганському телеканалі. Телефон у тодішнього директора каналу розривався від дзвінків керівництва Луганщини і представників Партії регіонів, які вимагали припинити показ. Цю стрічку побачили українські громади за кордоном. І я дуже зворушена, що у рамках міжнародної конференції у Кракові його змогли побачити у Польщі. Я щаслива, що у Польщі є люди, які переймаються трагічною подією в історії українського народу. Коли вони подивились цей фільм, то студенти і викладача аплодували. Вони говорили про те, що не знали, що на Луганщині така прекрасна українська мова. Адже сільські свідки, яких я записувала, говорили лише українською мовою, це літні люди, які пережили голод, зберегли свою мову. Поляки говорили про те, що навіть не уявляли, що ця мова краща навіть, ніж на Львівщині чи Київщині. Були цим дуже здивовані. А це розбиває оцю сепаратистську політику, яку провадить влада Луганщини, яка хоче показати наш край як суцільно російськомовний. Але це неправда, тому що у нас ще збереглась прекрасна українська мова і про її особливості розповідають люди, які досліджують мовні аспекти.
