Брюссель – Із 1 липня управління Радою Євросоюзу перейде до Литви. Головною подією піврічного перебування цієї держави біля керма європейської співдружності буде Вільнюський саміт «Східного партнерства». Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічус в інтерв’ю Радіо Свобода сказав, що великою перемогою саміту може стати підписання угоди про асоціацію з Україною. Щоправда, для цього з Києва ще мають надійти деякі переконливі сигнали. А загалом, вільнюська зустріч має визначити перспективу подальшого розвитку всього «Східного партнерства».
– Україна та Молдова – ці, так би мовити, передовики «Східного партнерства» поперемінно грузнуть то в одній, то в іншій політичній кризі. Чи можна, з огляду на це, очікувати, що Вільнюський саміт буде успішним?
– Кожна з цих країн має свої особливості, свої очікування, мотиви й амбіції. Це дійсно так. Але коли мене питають про успіх саміту, то гадаю, що спочатку слід сформулювати й очікування. Будьмо реалістами. Цей регіон ми обговорюємо не так часто, як, скажімо, Північну Африку чи Сирію. Тим часом, нам слід пам’ятати, що становлення єдиної і вільної Європи на сьогодні ще не завершене. Якщо з’являться лідери держав, які візьмуть участь у саміті, то це вже частина успіху. Після саміту ми зможемо заявити, що у нас є стратегія щодо «Східного партнерства», що ми маємо бачення подальшої перспективи, що це не кінець гри, а тільки початок. Ми матимемо змогу втілити дуже важливі принципи, один із яких – «більше за більше». Тобто, коли країни (на шляху реформ) просуваються більше, нам теж треба застосовувати механізми більшої віддачі. А це, погодьтеся, не завжди так. Можна багато говорити про ці речі, але якщо конкретно, то це також успіх.
– І все ж у Києві та деяких інших столицях держав «Східного партнерства» сподіваються на саміті отримати конкретні результати. Чи є для цього підстави?
– Додатковою перемогою саміту може стати підписана угода про асоціацію з Україною. Це, можливо, й реально. Хоча існує багато згаданих Вами перешкод, але ми все ж рухаємося у цьому напрямку. Щодо України існують три сектори, де ми хотіли б бачити прогрес. Це виборчий сегмент. Це реформа судочинства, зокрема, Генеральної прокуратури, і те, що ми називаємо «вибірковим судочинством». Там знають, що треба робити, ми зі свого боку їм підказуємо, де докладати зусиль. Тобто, у цьому сенсі все зрозуміло.
Крім того, є ще й інші три держави: Молдова, Вірменія та Грузія. Ми сподіваємося, що завершимо з ними переговори (щодо асоціації). До речі, Молдова нещодавно це вже здійснила, тобто, має істотне досягнення (завершивши переговори щодо поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі, як частини угоди про асоціацію). Причому, попри всі ті потрясіння в уряді та досить заплутану історію, вони не змарнували часу та досягли результатів, тож ми Молдову за це вітаємо. Чесно кажучи, ми можемо завершити переговори з усіма згаданими державами. Можливим є й парафування угод, а це також могло б стати додатковим успіхом (саміту).
– А чи буде Литва відстоювати підписання угоди про асоціацію з Україною, навіть якщо Юлія Тимошенко залишається у в’язниці?
– Ми говоримо українцям, що вони повинні розвіяти всі сумніви щодо вибіркового правосуддя. Як саме це зробити – вирішувати їм. Хоча, найпереконливішим у цьому сенсі було б рішення звільнити колишнього прем’єр-міністра. Ув’язнення людини, особливо жінки з проблемами зі здоров’ям, не може бути способом боротьби за (політичну) позицію. До речі, (стан здоров’я) – це теж одна з причин для обговорення умов, у яких утримують (Юлію Тимошенко). Це довга історія, яка, загалом, означає: розвійте всі сумніви, а особливо дієвим був би сигнал про її звільнення. І ми українцям це заявляємо прямо.
– А чи не боїтеся Ви, що після підписання угоди з Україною та Молдовою тільки заради успіху саміту зрештою виявиться, що ці держави цього не заслуговували й надалі можуть створювати проблеми для ЄС?
– Все це тільки процес. Навіть якщо Україна підпише (угоду), то залишиться багато можливостей контролювати цей процес протягом її ратифікації. Це повинні зробити 29 держав: до того часу в ЄС буде 28 країн-членів і плюс ратифікація в Україні. Що ж до інших країн, то на цей процес впливатиме багато різних ситуацій. Будьмо реалістами. Я розумію держави, які, відверто кажучи, дуже насторожено ставляться до перспективи членства, розширення та, як вони кажуть, «помилкових очікувань». Я згоден, що не повинно бути помилкових очікувань. Однак, з іншого боку, коли знищуються ці очікування, вбивається надія, то стає заздалегідь зрозуміло, що відсутня будь-яка перспектива. А це я вважаю найбільш шкідливим, тож нам треба знайти рівновагу, і я вірю в сам процес, а не лише в результат.
– Про те, що Україна на роздоріжжі, продовжує вагатися, свідчить ще й її зацікавленість іншою зоною торгівлі – Митним союзом…
– Так, і це пункт, який я забув згадати. Україна повинна зробити вибір щодо трьох умов, про які ми вже говорили. Але їм ще треба ухвалити чітке рішення щодо поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі з Євросоюзом. Говорячи відверто, вони мають вибрати правила гри: або це Митний союз (з Росією, Білоруссю та Казахстаном), або це Європейський союз.
– Ви згадали Білорусь… Чи буде запрошений на саміт президент Олександр Лукашенко?
– Про цей вид запрошень говорити ще зарано. Мають відбутися обговорення між країнами («Східного партнерства»), між державами ЄС, і це, зрештою, залежатиме від ситуації в тій країні. Всім відомо, чого ми очікуємо від Білорусі. Давайте для початку розглянемо можливість обговорення цього питання різними представниками. (У липні в Брюсселі) має відбутися зустріч міністрів на тему «Східного партнерства». Побачимо, що там вирішать. Я, як представник держави-господаря саміту, можу сказати, що нам хотілося б за столом зібрати всіх. Я не називаю нікого особисто, а говорю тільки про держави, що входять до програми («Східного партнерства»). Говорити про персоналії ще не час.
Із Лінасом Лінкявічусом спілкувався Rikard Jozwiak
– Україна та Молдова – ці, так би мовити, передовики «Східного партнерства» поперемінно грузнуть то в одній, то в іншій політичній кризі. Чи можна, з огляду на це, очікувати, що Вільнюський саміт буде успішним?
– Кожна з цих країн має свої особливості, свої очікування, мотиви й амбіції. Це дійсно так. Але коли мене питають про успіх саміту, то гадаю, що спочатку слід сформулювати й очікування. Будьмо реалістами. Цей регіон ми обговорюємо не так часто, як, скажімо, Північну Африку чи Сирію. Тим часом, нам слід пам’ятати, що становлення єдиної і вільної Європи на сьогодні ще не завершене. Якщо з’являться лідери держав, які візьмуть участь у саміті, то це вже частина успіху. Після саміту ми зможемо заявити, що у нас є стратегія щодо «Східного партнерства», що ми маємо бачення подальшої перспективи, що це не кінець гри, а тільки початок. Ми матимемо змогу втілити дуже важливі принципи, один із яких – «більше за більше». Тобто, коли країни (на шляху реформ) просуваються більше, нам теж треба застосовувати механізми більшої віддачі. А це, погодьтеся, не завжди так. Можна багато говорити про ці речі, але якщо конкретно, то це також успіх.
– І все ж у Києві та деяких інших столицях держав «Східного партнерства» сподіваються на саміті отримати конкретні результати. Чи є для цього підстави?
Щодо України існують три сектори, де ми хотіли би бачити прогрес
Крім того, є ще й інші три держави: Молдова, Вірменія та Грузія. Ми сподіваємося, що завершимо з ними переговори (щодо асоціації). До речі, Молдова нещодавно це вже здійснила, тобто, має істотне досягнення (завершивши переговори щодо поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі, як частини угоди про асоціацію). Причому, попри всі ті потрясіння в уряді та досить заплутану історію, вони не змарнували часу та досягли результатів, тож ми Молдову за це вітаємо. Чесно кажучи, ми можемо завершити переговори з усіма згаданими державами. Можливим є й парафування угод, а це також могло б стати додатковим успіхом (саміту).
– А чи буде Литва відстоювати підписання угоди про асоціацію з Україною, навіть якщо Юлія Тимошенко залишається у в’язниці?
Найпереконливішим було б рішення звільнити колишнього прем’єр-міністра
– А чи не боїтеся Ви, що після підписання угоди з Україною та Молдовою тільки заради успіху саміту зрештою виявиться, що ці держави цього не заслуговували й надалі можуть створювати проблеми для ЄС?
– Все це тільки процес. Навіть якщо Україна підпише (угоду), то залишиться багато можливостей контролювати цей процес протягом її ратифікації. Це повинні зробити 29 держав: до того часу в ЄС буде 28 країн-членів і плюс ратифікація в Україні. Що ж до інших країн, то на цей процес впливатиме багато різних ситуацій. Будьмо реалістами. Я розумію держави, які, відверто кажучи, дуже насторожено ставляться до перспективи членства, розширення та, як вони кажуть, «помилкових очікувань». Я згоден, що не повинно бути помилкових очікувань. Однак, з іншого боку, коли знищуються ці очікування, вбивається надія, то стає заздалегідь зрозуміло, що відсутня будь-яка перспектива. А це я вважаю найбільш шкідливим, тож нам треба знайти рівновагу, і я вірю в сам процес, а не лише в результат.
– Про те, що Україна на роздоріжжі, продовжує вагатися, свідчить ще й її зацікавленість іншою зоною торгівлі – Митним союзом…
Вони мають вибрати правила гри: або Митний союз, або Європейський союз
– Ви згадали Білорусь… Чи буде запрошений на саміт президент Олександр Лукашенко?
– Про цей вид запрошень говорити ще зарано. Мають відбутися обговорення між країнами («Східного партнерства»), між державами ЄС, і це, зрештою, залежатиме від ситуації в тій країні. Всім відомо, чого ми очікуємо від Білорусі. Давайте для початку розглянемо можливість обговорення цього питання різними представниками. (У липні в Брюсселі) має відбутися зустріч міністрів на тему «Східного партнерства». Побачимо, що там вирішать. Я, як представник держави-господаря саміту, можу сказати, що нам хотілося б за столом зібрати всіх. Я не називаю нікого особисто, а говорю тільки про держави, що входять до програми («Східного партнерства»). Говорити про персоналії ще не час.
Із Лінасом Лінкявічусом спілкувався Rikard Jozwiak
