У кіно треба підняти дух українців – Катерина Копилова

Київ – Кіно донині вважають «найголовнішим із мистецтв», адже воно створює коли правдиву, а коли й міфічну картину життя тієї чи іншої країни. Митці і продюсери охоче використовують у процесі зйомок фільмів пам’ятки культури і сучасні краєвиди, а при написанні сценаріїв – історичні події та легенди того чи іншого народу. І глядач, переглянувши стрічку, створює для себе образ країни, а іноді вирушає й подивитись цю країну.

Квітучі сади й неозорі поля України у легендарній уже стрічці Олександра Довженка «Земля» зачаровували глядачів, а до Карпат досі вабить фільм Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Ці стрічки увійшли до скарбниці світового кіно, надали поштовх до створення і розвитку української школи кіномистецтва, вважає відомий кінокритик і публіцист Володимир Войтенко.

Подружжя з Канади цими днями приїхали в Україну, подивившись художньо-документальну стрічку режисера Івана Канівця «Українська революція».




«Я випадково зустрів цю сімейну пару з Канади, вони мають українське коріння, але вже віддалене. Вони давно планували поїхати в Україну – побачити, що тут відбувається. Остаточно вирішили приїхати, переглянувши мій фільм «Українська революція». Вони його знайшли в інтернеті, а оскільки не володіють на належному рівні українською мовою, попросили свого знайомого їм перекладати. Особливих краєвидів Києва у фільмі не було, але ідея стрічки – показати боротьбу українців, їхнє прагнення створити національну державу – зацікавила канадське подружжя. Тож вони вирішили, що мандрівка в Україну якраз на часі», – розповів Радіо Свобода Іван Канівець.

Своєрідну «картинку» історії України створено у стрічках режисера Олеся Саніна – «Мамай» і «Поводир», презентація якого відбулась у травні.




Сам автор фільмів вважає, що сучасне кіно повинно давати глядачеві нові емоції і знання, тим більше. Адже українська історія не може не викликати емоцій і переживань. Тож, за словами митця, він завжди прагне створити такий кінофільм, на який би охоче пішли глядачі.

«Я хочу зробити ефективний фільм у належній якості, щоб на нього пішли глядачі. Мені недостатньо мати нагороди на фестивалях – я хочу любові глядачів, хочу, щоб в актрис, яких я знімаю, глядачі упізнавали на вулицях і закохувались», – наголосив Санін у розмові з журналістами агенції ZaUa.

Українське кіно між минулим і завтрашнім

Тим часом, режисер, лауреат міжнародних кінофестивалів Мирослав Слабошпицький зазначає, що сучасне українське кіно має відтворювати не історію, а сьогодення, щоб глядач бачив сучасну Україну. На його думку, проблеми сучасної людини і сучасного суспільства значно більше цікавлять глядача, ніж історичні кіно-епоси. Свідчення цього – перемоги на міжнародних фестивалях кінофільмів, які показують картини сучасного життя.

«Пострадянська Україна не дуже відрізняється від Росії у тому контексті, що і українцям, і росіянам страшно дивитись на своє сьогодення. Росіяни знімають фільми про «велику національну ідею», про перемогу у Великій вітчизняній війні. Українці ж – навіть не митці, а люди від кіно – вважають, що кіно мусить бути про козацтво тощо. І це входить у трагічне протиріччя з фокусом загального світового культурного контексту. А глядачам цікаво бачити, що відбувається зараз у будь-якій точці світу:Норвегії, Буркіна-Фасо чи Україні», – зауважив митець у розмові з Радіо Свобода.

Слабошпицький і Канівець зазначають, що держава має приділяти розвиткові кіномистецтва більше уваги, насамперед це стосується фінансування проектів, які відображають українські реалії. З ними погоджується голова Державного агентства з питань кіно Катерина Копилова. Напередодні одного з фестивалів вона роз’яснила журналістам своє бачення розвитку кіно в Україні.

«Україна має блискучу історію кінематографа. Тому я вважаю, що треба піднімати теми любові, любові до Батьківщини, теми віри і надії. Треба підняти дух українців. І треба, щоб кіно врешті-решт сформувало свою специфіку. Щоб можна було глянути на екран і зрозуміти, що іде українське кіно, навіть якщо немає звуку. Треба, щоб ми мали свою естетику, свою стилістику, щоб нас у світі ідентифікували, знали – ось українське кіно», – наголошує Катерина Копилова.

Водночас, не можна бачити перспективи українського кіномистецтва у темних фарбах, стверджує Копилова. Адже держава почала фінансувати кіногалузь через держзамовлення і надавати підтримку виробництву і розповсюдженню національних фільмів. Так, другий етап конкурсного відбору кінопроектів для формування «Програми виробництва та розповсюдження національних фільмів на 2013–2014 роки» відбудеться у Києві 12–13 червня, повідомила прес-служба Держагентства.