Як свідчить і сьогоднішнє звернення турецького прем’єр-міністра до своїх прихильників у Стамбулі, учасники масових протестів по всій Туреччині налаштовані рішуче проти нього. Турецький лідер Реджеп Тайїп Ердоган, який, на думку багатьох експертів, закономірно заслужив свою репутацію «турецького Путіна», тепер стоїть перед значно більш катастрофічними викликами, аніж глава Кремля. Загальнонаціональні протести, котрі тривають і сьогодні по всій Туреччині, доводять, однак, що Туреччина – це не Росія і російський стиль «керованої демократії» може бути зручною моделлю для турецької демократії.
Намагання Реджепа Тайїпа Ердогана через звернення у п’ятницю в Стамбулі до своїх прихильників якось вплинути на зменшення масових протестів проти його влади, як виглядає, не дали позитивних результатів. Загальнонаціональна хвиля протестів проти чинної влади в Туреччині триває і стає більшою. Так, учасники вже багатоденного протистояння з владою на площі Таксім сповнені рішучості стояти далі, до відставки уряду, котрий, як вони заявляють сьогодні, «намагається відібрати у них залишки свободи».
Експерти вважають, що сьогодні Реджеп Ердоган переживає щось подібне до того, що зазнав у Росії Володимир Путін впродовж кінця 2011 і початку 2012 року, коли десятки тисяч москвичів виходили на вулиці із закликами відставки глави Кремля. Політична криза в Росії зовсім не завершена. Але, як виглядає, Путін витримує шторм і намагається комбінованими методами, залякуванням учасників протестів та переслідуваннями інакодумців, придушити опір опозиції. Але Ердоганові, як кажуть чимало аналітиків, доводиться нині набагато важче, бо Туреччина як європейська країна пішла по шляху демократії набагато далі.
Коментуючи нинішні демонстрації в Туреччині, Майкл Вайс із нью-йоркського Інституту сучасної Росії сказав Радіо Свобода: «Це – безумовно, найбільш серйозна загроза пануванню Ердогана та створеній ним за 10 років політичній системі. І йому буде чимдалі більш катастрофічно тримати це в руках».
Апеляції Ердогана до прихильників лише збільшують кількість його супротивників
Арієль Коен, експерт із російських та євразійських проблем Heritage Foundation, згоден з тим, що сучасна криза в Туреччині викликає серйозні сумніви у політичному майбутньому Ердогана. Із цього приводу він сказав Радіо Свобода: «Я думаю, що це серйозний удар. Питання у тому, чи оговтається він від цього? Якщо так, то він буде ослаблений. Або ж він не втримається. Можуть бути виклики всередині його політичної сили. Може бути політичний виклик на наступних виборах. Питання навіть у тому, які у нього зараз шанси виграти президентські вибори?»
У Ердогана з Путіним багато спільного: вони провели десятиріччя при владі і докладали при цьому нових зусиль, щоб продовжити своє правління на подальше майбутнє. Обидва вибудували централізовану систему влади, суворий контроль над ЗМІ та громадянським суспільством, вважаючи, що в умовах поліпшення матеріальних умов можна обмежувати політичні свободи. Спільні у них навіть індивідуальні риси: надмірність, нетерпимість до критики, показова повага до консервативних традицій, релігії, схильність до авторитаризму.
Але, як кажуть аналітики, Туреччина – це не Росія, і турки й цієї п’ятниці знову наголошують Ердоганові з лав демонстрантів: «Він каже, що 50 відсотків суспільства його підтримали. Сімдесят відсотків громадян тут, це люди, які не голосували, Ердогане! Прокинься і припини ці ігри. Нація прокинулася, люди прокинулися». Такі голоси лунають на вулицях Анкари.
Вже згаданий Майкл Вайс зауважив з цього приводу Радіо Свобода: «Туреччина, я б сказав, певною мірою більш європейська країна, аніж Росія. Люди їдуть сюди – це величезний туристичний регіон. Турки їздять світом. Вони бачать, як живуть інші люди. Це все непрямі способи сказати, що лише те, що такого ще не ставалося в Росії, зовсім не означає, що цього й не станеться в Росії врешті-решт».
Експерти також згодні, що в Туреччині більш децентралізована політична система, і невдоволення громадян тут ширше. Тому аналітики вважають, що влада Ердогана стоїть нині перед значно складнішим політичним іспитом, аніж його колега в Кремлі. Недарма надходять повідомлення про те, що протестувальники будують дедалі більше барикад у центрі Стамбула й інших містах країни.
Над матеріалом працювали Василь Зілгалов і Robert Coalson
Намагання Реджепа Тайїпа Ердогана через звернення у п’ятницю в Стамбулі до своїх прихильників якось вплинути на зменшення масових протестів проти його влади, як виглядає, не дали позитивних результатів. Загальнонаціональна хвиля протестів проти чинної влади в Туреччині триває і стає більшою. Так, учасники вже багатоденного протистояння з владою на площі Таксім сповнені рішучості стояти далі, до відставки уряду, котрий, як вони заявляють сьогодні, «намагається відібрати у них залишки свободи».
Експерти вважають, що сьогодні Реджеп Ердоган переживає щось подібне до того, що зазнав у Росії Володимир Путін впродовж кінця 2011 і початку 2012 року, коли десятки тисяч москвичів виходили на вулиці із закликами відставки глави Кремля. Політична криза в Росії зовсім не завершена. Але, як виглядає, Путін витримує шторм і намагається комбінованими методами, залякуванням учасників протестів та переслідуваннями інакодумців, придушити опір опозиції. Але Ердоганові, як кажуть чимало аналітиків, доводиться нині набагато важче, бо Туреччина як європейська країна пішла по шляху демократії набагато далі.
Коментуючи нинішні демонстрації в Туреччині, Майкл Вайс із нью-йоркського Інституту сучасної Росії сказав Радіо Свобода: «Це – безумовно, найбільш серйозна загроза пануванню Ердогана та створеній ним за 10 років політичній системі. І йому буде чимдалі більш катастрофічно тримати це в руках».
Апеляції Ердогана до прихильників лише збільшують кількість його супротивників
Питання у тому, чи оговтається він від цього? Якщо так, то він буде ослабленийАрієль Коен
У Ердогана з Путіним багато спільного: вони провели десятиріччя при владі і докладали при цьому нових зусиль, щоб продовжити своє правління на подальше майбутнє. Обидва вибудували централізовану систему влади, суворий контроль над ЗМІ та громадянським суспільством, вважаючи, що в умовах поліпшення матеріальних умов можна обмежувати політичні свободи. Спільні у них навіть індивідуальні риси: надмірність, нетерпимість до критики, показова повага до консервативних традицій, релігії, схильність до авторитаризму.
Але, як кажуть аналітики, Туреччина – це не Росія, і турки й цієї п’ятниці знову наголошують Ердоганові з лав демонстрантів: «Він каже, що 50 відсотків суспільства його підтримали. Сімдесят відсотків громадян тут, це люди, які не голосували, Ердогане! Прокинься і припини ці ігри. Нація прокинулася, люди прокинулися». Такі голоси лунають на вулицях Анкари.
Туреччина більш європейська країна, аніж РосіяМайкл Вайс
Експерти також згодні, що в Туреччині більш децентралізована політична система, і невдоволення громадян тут ширше. Тому аналітики вважають, що влада Ердогана стоїть нині перед значно складнішим політичним іспитом, аніж його колега в Кремлі. Недарма надходять повідомлення про те, що протестувальники будують дедалі більше барикад у центрі Стамбула й інших містах країни.
Над матеріалом працювали Василь Зілгалов і Robert Coalson
