Луценко: Хочу працювати посередником між лідерами опозиції і народом

Київ – Юрій Луценко найближчим часом планує повернутися в Україну і організувати круглий стіл для написання плану «третьої української республіки». Про це він заявив в інтерв’ю Радіо Свобода. Луценко запевняє, що не планує створювати нової політичної сили чи громадської організації і хоче стати посередником між народом та лідерами опозиції.

– Зараз в Україні перебуває місія Квасневського-Кокса. Багато хто в ЄС та Україні пов’язує Ваше звільнення із діяльністю цієї місії. Чи насправді це так?

– Місія Квасневського-Кокса зробила величезну річ, оскільки вони були прямими комунікаторами з українською владою, яка є дуже дивною з точки зору цивілізованого світу. Тут дуже важко працювати людям, які звикли до правил та норм, до дотримання слова, до певних високих стандартів цивілізованого життя. Але потрібно пам’ятати і те, що за місією Квасневського-Кокса стоїть величезна потуга західної цивілізації, західного політикуму, які також доклали величезних зусиль для нормалізації ситуації в Україні, зокрема, і з питаннями політв’язнів. Величезну роль відігравали і керівник Єврокомсії, і Європарламенту, і канцлер Німеччини, і президент Польщі, і керівництво США. Але Кокс і Квасневський були тими людьми, які акумулювали в собі всі ті зусилля західного світу щодо повернення України на цивілізований, демократичний шлях розвитку. Мій перший дзвінок на волі був саме цим двом достойним людям. Я їм подякував за їхні зусилля, які увінчалися тактичним успіхом у моєму питанні.

– Чи допоможе ця місія звільнити Тимошенко?

– Можу сказати лише, що дуже на це сподіваюся і роблю зі свого боку все необхідне, щоб прецедент Луценка був використаний як вирішення проблеми Тимошенко.

– 4–6 червня комітет міністрів Ради Європи розгляне виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини у справах Луценка та Гонгадзе. Наскільки Україна виконала це рішення щодо Вашої справи?

– Формально вони його виконали, заплатили мені належний штраф, якого я не просив в України, але який був присуджений Європейським судом (із прав людини). І вони вважають, що це все. Я ж вважаю, що питання незаконного арешту Луценка, як і тисяч інших громадян, має потягнути за собою активні дії держави для недопущення таких випадків у майбутньому. А для цього потрібно покарати тих, хто порушив український закон, незаконно арештовуючи Луценка. Під постановою про мій арешт стоять підписи керівника слідчої групи Генпрокуратури Вовченка і підпис, який затверджує таке рішення першого заступника Генпрокурора Рената Кузьміна. Саме вони вважали і досі публічно стверджують, що було правильно арештувати Луценка за трьома позиціями: за те, що він не визнає своєї вини, за те, що він не дає свідчень слідству до суду, і за те, що він дає інтерв’ю ЗМІ. Думаю, що кожен пам’ятає, що це мої конституційні права. Отож два достойники арештували громадянина України за те, що він дотримується своїх конституційних прав. Європейський суд (із прав людини) абсолютно однозначно визнав це незаконним. Тож є питання, чи не варто було б їх хоча б відсторонити від займаних посад, щоб продемонструвати неможливість повторення таких брутальних дій у подальшому щодо інших громадян? Мені здається, що саме це мало б означати виконання рішення Європейського суду (з прав людини). Мова йде не тільки про Луценка. Я судився, щоб цього більше не було в Україні. Я особисто вважаю, що Україна не виконала рішення Європейського суду (з прав людини), оскільки організатори цього беззаконня займають високі посади у Генпрокуратурі і судах, а такі прецеденти продовжують мати місце у сучасній Україні.

– Пане Луценко, Ви зараз на лікуванні за кордоном?

– Я зараз у Берліні, оскільки маю запрошення офісу канцлера Німеччини щодо зустрічі для політичних консультацій. Зустріч планується цього тижня.

– Які Ваші плани на майбутнє?

– Бути вільним громадянином вільної країни. Для цього найближчим часом я планую повернутися в Україну. Активна фаза мого «ремонту» завершилася. Хочу повернутися для того, щоб організувати круглий стіл інтелектуалів для написання плану «третьої української республіки». Україну потрібно повернути у стратегічність, а не тактичність.

– Що мається на увазі під «третьою республікою»?

– Перша республіка – це УНР, яка, на жаль, зазнала поразки на початку минулого століття. Друга – це радянська республіка, на фундаменті якої двадцять з лишком років ми намагаємося ліпити незалежну нібито європейську державу, але з цього нічого не виходить. Сидячи у тюрмі, я постійно розмірковував над тим, чому не вийшов «помаранчевий» здвиг, чому у мене не вийшло великого успіху в МВС… Якось я попросив відвідати камеру, де раніше розстрілювали людей, там до цього часу масна підлога. Бути у тому приміщенні, де тисячами стріляли людей, справляє велике враження. Коли я повернувся до камери, під цим впливом я зрозумів, що навіть якщо всю Лук’янівську в’язницю знести, як Бастилію, і побудувати зверху над нею офісний центр, то він не встоїть, він провалиться. Оскільки вся Лук’янівська в’язниця знизу прокопана різними підземними переходами. Я зрозумів, що Україна, яка хоче бути європейською державою, не має шансу бути збудованою на радянському фундаменті. Тому зараз ми потребуємо плану нової держави, я це називаю «третя українська республіка». Маю на увазі державу, у якій ми маємо категорично відмовитися від радянського минулого і маємо припинити кримінальне сучасне України. Цей план, власне, вже давно описаний у багатьох документах, і я хотів би звести його у єдиний документ, який може стати планом української демократичної опозиції. Тоді можна буде сподіватися не тільки на більшу підтримку громадян, але і на нову демократичну хвилю суспільства у 2015 році, які голосуватимуть не стільки проти Януковича, не тільки за нового лідера опозиції, а за нову програму нової команди нової країни. Ця робота зараз є найважливішою, і саме цим я хочу займатися в Україні.

– Чи бачите себе у якійсь з нинішніх політичних сил, чи, можливо, створюватиме щось інше?

– Я не маю наміру створювати ні нову партію, ні навіть громадський рух. Зараз я хочу створити умови для роботи інтелектуалів, для розробки цього плану нової країни. З цим планом я хочу об’їхати всю країну, щоб відновити віру українців у свої сили. Сьогодні, на жаль, її бракує. Країна у песимізмі і розчаруванні. Я хочу зробити величезну ін’єкцію оптимізму, щоб люди знову, як у 2004-му, 1991-му чи у 1918-му, повірили у свої сили і необхідність боротися за свої права. Оскільки альтернативи немає. Тому своє місце я бачу саме у роботі з людьми. Паралельно я хотів би допомагати опозиції, оскільки маю серйозний досвід і, сподіваюся, непогані знання, здобуті, зокрема, і у тюрмі. Я хочу, щоб мені світив успіх у двох речах: переконати опозицію, що нам потрібний єдиний кандидат на президента від опозиції, та переконати суспільство, що голосувати потрібно не тільки за особистість, але за план з командою виконавців, щоб не повторити помилок 2004 року. Якщо мені це вдасться, я почуватимуся щасливою людиною. Я зовсім не претендую на будь-які посади, оскільки просто хотілося б побути простим громадянином без зайвих державних повноважень.

– Тобто ви не плануєте приєднуватися до будь-якої політичної сили, а хочете працювати як громадський діяч?

– Я хочу працювати посередником між людьми та лідерами опозиційних партій. Для того, щоб вони краще їх чули і щоб їхній союз виявився успішним у 2015 році.

– Яке значення у нинішній Україні мають «листи з-за ґрат» від представників опозиції та інших людей?

– У тюрмі, говорячи словами ще одного «сідєльца» Йосипа Бродського, є великий дефіцит місця проживання, компенсований великою кількістю часу проживання у тому місці. Тому є час і натхнення. Для політика, для мене, зокрема, було дуже важливо ділитися своїми думками, планами, ідеями, намірами. Тому я і писав. Мені здається, що на це був певний попит. Але чи має це якесь велике значення? Очевидно, судити не мені.