Львів – Історія села Верин, що у Миколаївському районі Львівщини, сягає ХV століття. За однією з легенд, тисячолітній дуб пам’ятає Богдана Хмельницького. Селяни зазнали багато бід упродовж віків, але найбільш трагічним було минуле століття. Зараз «родзинками» села є церква з унікальними настінними розписами і стародавня печера.
При самому в’їзді у Верин зустрічає стара церква на пагорбі. Саме їй і завдячують селяни у неочікуваній популярності свого села. Кілька років тому священик Василь Говгера вирішив втілити у храмі давню практику українського іконопису. Для цього у настінних розписах, з дотриманням церковних канонів, в окремих образах євангелістів художник Микола Гаврилів зобразив реальних людей, окремих «одягнув» у вишиванки і просто доповнив сюжети сучасниками.
Відтак, можна впізнати відомих митців, музикантів, вірян, духовних осіб, зокрема, митрополита Андрея Шептицького, папу Івана Павла ІІ і Бенедикта XVI, а ще впізнаваною є родина президента Віктора Ющенка. Саме довкола цього зображення і здійнявся галас, наслідком якого все ж є користь, оскільки село стало популярним і сюди зазирають мандрівники, подивляючи сучасні розписи.
«Ніхто про це не думав, бо малювання церкви пройшло природньо, храм потрібно було рятувати. Теж потрібно було перейти через те, щоб люди зрозуміли, що так можна малювати, що може бути зображення у вишиванках. Все це було пережито і пройдено, ми самі збирали гроші, дуже допомогли наші люди, які за кордоном працюють. Тепер люди з того тішаться, що мають такий храм. У ньому на розписах є пейзажі села, багато осіб можна впізнати в образах», – зауважив сільський священник.
Настінні розписи – історія нинішнього Верина
Колись ці настінні розписи будуть історією села нинішнього часу. Як має свою історію старезний дуб, стовбур якого сягає восьми метрів. За легендою, біля нього зупинявся Богдан Хмельницький, про що охоче оповідають дорослі і дітлахи, а ще малеча пояснила походження назви рідного села.
«Верин означає, що колись на нас напали, люди втікали в ліс, а потім вернулись, тому так і називається», – говорили навперебій діти.
Кілька десятків років тому археологи відкрили у Верині давню печеру, назвавши її Прийма, натрапили на дуже давні артефакти, знайшли навіть кістяк палеолітичної людини, а ще речі більш недавнього часу, періоду Другої світової війни. До слова, у 1917 році у Верині був Вишкіл українських січових стрільців, багато селян були в ОУН, а 30 веринців служили в УПА.
Десятки селян були арештовані
Старожил, колишній політичний в’язень радянських таборів Іван Береза, народжений у 1925 році, майже 9 років провів в Сибіру у концтаборі. Літній чоловік пам’ятає і польську, і радянську влади, які принесли, за його словами, багато горя у Верин.
«Панська польська влада не визнавала українців, казали на нас «кабані». Коли у 1939 році прийшли москалі, я так на них кажу, наших вісім хлопців сиділи у концтаборі Березі-Картузькій, хлопці пішли у партизани, у ліс. Коли прийшли ті перші москалі, то вони цілі родини вивозили з села, тут всі були українськими патріотами. Моя мама в Кемерові померла, була репресована, досі не знаю, де її могила, я тоді сидів. Наша хата у селі була конфіскована», – пригадує важкі часи чоловік, утираючи сльози.
Репресовані веринчани повертались у рідне село, як Іван Береза, якому 5 років радянська влада після ув’язнення не дозволила оселитись у рідному селі.
Гроші заробітчан виручають село
Нині у Верині мешкає понад 1600 осіб і більшість з них – корінні мешканці. Останні десять років село розвивається, каже священик Василь Говгера, який вже 32 роки служить на парафії у Верині, завдяки географічному розташуванню, бо поруч дорога, районний центр – Миколаїв, де селяни мають роботу, а за 44 кілометри від села – Львів. А ще селяни дають собі раду завдяки своїм рідним, які виїхали на заробітки в Іспанію, Італію.
«Гроші заробітчан повертаються сюди, родинам. Але люди не повиїжджали назавжди, тримаються родин, якщо хтось і виїхав, то цілою сім’єю. Найстрашніша біда у селі – пияцтво, і це біда для всієї нації. Причина в тому, що стала легко доступна горілка, а ще багато людей не зайняті, а тому проводять час за чаркою», – говорить священик Василь Говгера.
Діти у Верині поділились своїми мріями – невдовзі хотіли б плавати у сільській річці Старе корито, і так воно й буде, бо їхні батьки розчищають ріку. А ось інша мрія – навчатись у відремонтованій школі, де була б спортивна зала і світлі класи, – наразі більше мрія. Велике приміщення школи роками руйнується через відсутність коштів і нерозуміння чиновників. У той час учні навчаються у дві зміни у старому будинку колишнього дитячого садочка, який змушені були закрити і в якому теж є велика потреба у селі.
При самому в’їзді у Верин зустрічає стара церква на пагорбі. Саме їй і завдячують селяни у неочікуваній популярності свого села. Кілька років тому священик Василь Говгера вирішив втілити у храмі давню практику українського іконопису. Для цього у настінних розписах, з дотриманням церковних канонів, в окремих образах євангелістів художник Микола Гаврилів зобразив реальних людей, окремих «одягнув» у вишиванки і просто доповнив сюжети сучасниками.
Відтак, можна впізнати відомих митців, музикантів, вірян, духовних осіб, зокрема, митрополита Андрея Шептицького, папу Івана Павла ІІ і Бенедикта XVI, а ще впізнаваною є родина президента Віктора Ющенка. Саме довкола цього зображення і здійнявся галас, наслідком якого все ж є користь, оскільки село стало популярним і сюди зазирають мандрівники, подивляючи сучасні розписи.
«Ніхто про це не думав, бо малювання церкви пройшло природньо, храм потрібно було рятувати. Теж потрібно було перейти через те, щоб люди зрозуміли, що так можна малювати, що може бути зображення у вишиванках. Все це було пережито і пройдено, ми самі збирали гроші, дуже допомогли наші люди, які за кордоном працюють. Тепер люди з того тішаться, що мають такий храм. У ньому на розписах є пейзажі села, багато осіб можна впізнати в образах», – зауважив сільський священник.
Настінні розписи – історія нинішнього Верина
Колись ці настінні розписи будуть історією села нинішнього часу. Як має свою історію старезний дуб, стовбур якого сягає восьми метрів. За легендою, біля нього зупинявся Богдан Хмельницький, про що охоче оповідають дорослі і дітлахи, а ще малеча пояснила походження назви рідного села.
«Верин означає, що колись на нас напали, люди втікали в ліс, а потім вернулись, тому так і називається», – говорили навперебій діти.
Кілька десятків років тому археологи відкрили у Верині давню печеру, назвавши її Прийма, натрапили на дуже давні артефакти, знайшли навіть кістяк палеолітичної людини, а ще речі більш недавнього часу, періоду Другої світової війни. До слова, у 1917 році у Верині був Вишкіл українських січових стрільців, багато селян були в ОУН, а 30 веринців служили в УПА.
Десятки селян були арештовані
Старожил, колишній політичний в’язень радянських таборів Іван Береза, народжений у 1925 році, майже 9 років провів в Сибіру у концтаборі. Літній чоловік пам’ятає і польську, і радянську влади, які принесли, за його словами, багато горя у Верин.
«Панська польська влада не визнавала українців, казали на нас «кабані». Коли у 1939 році прийшли москалі, я так на них кажу, наших вісім хлопців сиділи у концтаборі Березі-Картузькій, хлопці пішли у партизани, у ліс. Коли прийшли ті перші москалі, то вони цілі родини вивозили з села, тут всі були українськими патріотами. Моя мама в Кемерові померла, була репресована, досі не знаю, де її могила, я тоді сидів. Наша хата у селі була конфіскована», – пригадує важкі часи чоловік, утираючи сльози.
Репресовані веринчани повертались у рідне село, як Іван Береза, якому 5 років радянська влада після ув’язнення не дозволила оселитись у рідному селі.
Гроші заробітчан виручають село
Нині у Верині мешкає понад 1600 осіб і більшість з них – корінні мешканці. Останні десять років село розвивається, каже священик Василь Говгера, який вже 32 роки служить на парафії у Верині, завдяки географічному розташуванню, бо поруч дорога, районний центр – Миколаїв, де селяни мають роботу, а за 44 кілометри від села – Львів. А ще селяни дають собі раду завдяки своїм рідним, які виїхали на заробітки в Іспанію, Італію.
«Гроші заробітчан повертаються сюди, родинам. Але люди не повиїжджали назавжди, тримаються родин, якщо хтось і виїхав, то цілою сім’єю. Найстрашніша біда у селі – пияцтво, і це біда для всієї нації. Причина в тому, що стала легко доступна горілка, а ще багато людей не зайняті, а тому проводять час за чаркою», – говорить священик Василь Говгера.
Діти у Верині поділились своїми мріями – невдовзі хотіли б плавати у сільській річці Старе корито, і так воно й буде, бо їхні батьки розчищають ріку. А ось інша мрія – навчатись у відремонтованій школі, де була б спортивна зала і світлі класи, – наразі більше мрія. Велике приміщення школи роками руйнується через відсутність коштів і нерозуміння чиновників. У той час учні навчаються у дві зміни у старому будинку колишнього дитячого садочка, який змушені були закрити і в якому теж є велика потреба у селі.
