Сімферополь – Радянський період історії Криму з боротьбою влади проти церкви, депортацією мусульманського населення і жорстким ідеологічним тиском, зумовив нинішній стан релігійності кримчан. Зараз Крим – особливий регіон України, де процес відродження духовності і релігійності проходить досить складно і, часом, в умовах конфліктів та протистояння.
Крим – особливий регіон України і його унікальність, серед іншого, полягає в тому, що тут співіснують дві великі релігійні групи – мусульмани-суніти і православні християни, а також відчутно представлені й інші релігійні конфесії – іудеї, християни (протестанти, католики та вірмени), а ще – питомо кримська релігійно-етнічна група караїмів.
І всім їм доводиться, як кажуть, «на ходу» вчитися співіснувати разом, адже ще 20 років тому ситуація на півострові була радикально іншою. І це є ще одна особливість Криму – його радянська історія. У цей період із Криму було насильницьки вислане населення, яке складало кілька великих релігійних громад.
Після Другої світової війни влада організувала на півострові великі міграційні процеси, поєднуючи їх із потужною антирелігійною та ідеологічною політикою. В результаті, в Криму були закриті всі мечеті, кенаси і синагоги, більшість їх було знищено. Знищувалися і християнські храми, влада залишила діючими лише кілька десятків православних церков, підпорядкованих Московській патріархії.
Переповнені культові споруди на свята – не ознака високої духовності?
Наприкінці 1980-х років у Криму існували тисячі населених пунктів, де не було жодної культової споруди. І ось, за 20-25 років кількість релігійних громад зросла у сотні разів. Втім, переповнені церкві на Великдень чи мечеті на Ораза-байрам, – ще не свідчення релігійності людей.
У будні до храмів ходить не так багато кримчан, меншість дотримується усіх обрядів і важко сказати, скільки з них виконує всі заповіді, релігійні канони та обмеження.
Наприклад, колишній начальник міліції в Криму Геннадій Москаль заявляв якось, що рівень злочинності в автономії значно вищий, аніж у тих регіонах Західної України, де він теж служив і де вищий рівень релігійності місцевого населення. Генерал Москаль пов’язує ці два фактори.
Ще один показник – це конфлікти, які можна назвати релігійними. Конфлікти між мусульманами і православними, конфлікти всередині мусульманської умми (громади), тертя між православними Московського і Київського патріархатів, тиск православних Московської патріархії на римо-католиків і греко-католиків, зіткнення між караїмами та іудеями – все це теж показує, як важко в Криму проходить відродження релігійності і духовності.
Криму потрібен міжконфесійний діалог?
Міжконфесійний діалог в регіоні ведеться, але спорадично, не постійно. В автономії відсутній майданчик для цього діалогу, як, наприклад, Рада церков у Києві, де центральна влада уже багато років сприяє тому, щоб глави релігійних організацій мали змогу там хоча б зустрітися.
В Криму існує громадська організація «Мир – дар Божий», але після виходу 2000 року з неї її співголови, муфтія мусульман Криму аджі Еміралі Аблаєва, вона втратила можливість бути таким майданчиком для міжконфесійного діалогу. Крім того, інший співголова цієї організації, митрополит Сімферопольський і Кримський УПЦ Московської патріархії владика Лазар не погоджується на те, щоб включити до її складу духовних керівників громад греко-католиків і православних Київського патріархату.
Тим не менш, існують випадки, коли духовним лідерам усе ж вдається домовлятися і показувати своїм вірним приклад толерантного співіснування і шанобливого ставлення один до одного.
Найвідоміший з них – це клопотання лідерів різних релігійних громад перед владою, щоб вона не відбирала у мусульман землю, раніше виділену під будівництво Великої соборної мечеті у Сімферополі. І коли влада дослухалася, то на урочисте відкриття закладного каменю на місці будівництва мечеті прийшли всі глави релігійних організацій автономії.
Великого резонансу набула відмова владики Лазаря від будівництва православного храму на місці старого мусульманського кладовища у селі Доброму неподалік Сімферополя. Не так відомий, але це не применшує його важливості, факт звільнення самовільно зайнятої під будівництво житла кримськими татарами земельної ділянки, де сімферопольські греко-католики збиралися зводити свій храм. І таких випадків багато.
Певною мірою в їхньому переліку також лежить учорашня подія – перше Великоднє богослужіння біля хреста, встановленого на земельній ділянці, де будуватиметься Кафедральний собор Христа Спасителя Української православної церкви Київського патріархату, що на околиці Сімферополя. Там, у полі пройшла перша Великодня літургія, яку провів архієпископ Сімферопольський і Кримський УПЦ Київського патріархату владика Климент. Кілька десятків віруючих пройшли також хресним ходом по периметрі території, де буде збудовано храм. Землю для його спорудження після багатьох відмов і протистояння з віруючими якраз напередодні Великодня – 26 квітня – зрештою виділила Сімферопольська міськрада.
Крим – особливий регіон України і його унікальність, серед іншого, полягає в тому, що тут співіснують дві великі релігійні групи – мусульмани-суніти і православні християни, а також відчутно представлені й інші релігійні конфесії – іудеї, християни (протестанти, католики та вірмени), а ще – питомо кримська релігійно-етнічна група караїмів.
І всім їм доводиться, як кажуть, «на ходу» вчитися співіснувати разом, адже ще 20 років тому ситуація на півострові була радикально іншою. І це є ще одна особливість Криму – його радянська історія. У цей період із Криму було насильницьки вислане населення, яке складало кілька великих релігійних громад.
Після Другої світової війни влада організувала на півострові великі міграційні процеси, поєднуючи їх із потужною антирелігійною та ідеологічною політикою. В результаті, в Криму були закриті всі мечеті, кенаси і синагоги, більшість їх було знищено. Знищувалися і християнські храми, влада залишила діючими лише кілька десятків православних церков, підпорядкованих Московській патріархії.
Переповнені культові споруди на свята – не ознака високої духовності?
Наприкінці 1980-х років у Криму існували тисячі населених пунктів, де не було жодної культової споруди. І ось, за 20-25 років кількість релігійних громад зросла у сотні разів. Втім, переповнені церкві на Великдень чи мечеті на Ораза-байрам, – ще не свідчення релігійності людей.
У будні до храмів ходить не так багато кримчан, меншість дотримується усіх обрядів і важко сказати, скільки з них виконує всі заповіді, релігійні канони та обмеження.
Наприклад, колишній начальник міліції в Криму Геннадій Москаль заявляв якось, що рівень злочинності в автономії значно вищий, аніж у тих регіонах Західної України, де він теж служив і де вищий рівень релігійності місцевого населення. Генерал Москаль пов’язує ці два фактори.
Ще один показник – це конфлікти, які можна назвати релігійними. Конфлікти між мусульманами і православними, конфлікти всередині мусульманської умми (громади), тертя між православними Московського і Київського патріархатів, тиск православних Московської патріархії на римо-католиків і греко-католиків, зіткнення між караїмами та іудеями – все це теж показує, як важко в Криму проходить відродження релігійності і духовності.
Криму потрібен міжконфесійний діалог?
Міжконфесійний діалог в регіоні ведеться, але спорадично, не постійно. В автономії відсутній майданчик для цього діалогу, як, наприклад, Рада церков у Києві, де центральна влада уже багато років сприяє тому, щоб глави релігійних організацій мали змогу там хоча б зустрітися.
В Криму існує громадська організація «Мир – дар Божий», але після виходу 2000 року з неї її співголови, муфтія мусульман Криму аджі Еміралі Аблаєва, вона втратила можливість бути таким майданчиком для міжконфесійного діалогу. Крім того, інший співголова цієї організації, митрополит Сімферопольський і Кримський УПЦ Московської патріархії владика Лазар не погоджується на те, щоб включити до її складу духовних керівників громад греко-католиків і православних Київського патріархату.
Тим не менш, існують випадки, коли духовним лідерам усе ж вдається домовлятися і показувати своїм вірним приклад толерантного співіснування і шанобливого ставлення один до одного.
Найвідоміший з них – це клопотання лідерів різних релігійних громад перед владою, щоб вона не відбирала у мусульман землю, раніше виділену під будівництво Великої соборної мечеті у Сімферополі. І коли влада дослухалася, то на урочисте відкриття закладного каменю на місці будівництва мечеті прийшли всі глави релігійних організацій автономії.
Великого резонансу набула відмова владики Лазаря від будівництва православного храму на місці старого мусульманського кладовища у селі Доброму неподалік Сімферополя. Не так відомий, але це не применшує його важливості, факт звільнення самовільно зайнятої під будівництво житла кримськими татарами земельної ділянки, де сімферопольські греко-католики збиралися зводити свій храм. І таких випадків багато.
Певною мірою в їхньому переліку також лежить учорашня подія – перше Великоднє богослужіння біля хреста, встановленого на земельній ділянці, де будуватиметься Кафедральний собор Христа Спасителя Української православної церкви Київського патріархату, що на околиці Сімферополя. Там, у полі пройшла перша Великодня літургія, яку провів архієпископ Сімферопольський і Кримський УПЦ Київського патріархату владика Климент. Кілька десятків віруючих пройшли також хресним ходом по периметрі території, де буде збудовано храм. Землю для його спорудження після багатьох відмов і протистояння з віруючими якраз напередодні Великодня – 26 квітня – зрештою виділила Сімферопольська міськрада.
