Івано-Франківськ – Активний відпочинок в Карпатах – це не лише підйом на гірську вершину чи стрімкий спуск гірською річкою: на Прикарпатті розробили новий туристичний маршрут – до народних майстрів. Можна побачити, як вони створюють свої унікальні витвори, а можна навіть спробувати щось зробити власноруч. Водночас для майстрів це – можливість самозайнятості та додаткового заробітку.
Понад тридцять років Богдан Ходан із Косова займається різьбленням на дереві. Виготовляє тарелі, булави, писанки. Найбільше любить працювати з горіхом: робить різьбу і прикрашає її бісером та залізними цвяшками. За такою роботою з цікавістю спостерігають туристи, каже Богдан Ходан.
«До мене приїжджають додому, я маю свій невеличкий музей, даю там майстер-клас. Показую, як це робити. Їм дуже цікаво. Маю заготовки, долота для них спеціальні. Вони хочуть і швайсіки покрутити, і на токарний станок подивитись, навіть цікавить, як дошки сохнуть. Я так розклав трикутником, а вони дивляться з різних сторін», – розповідає Богдан Ходан.
Любов Лаврук із Пістиня Косівського району займається ткацтвом: робить килими, верети, доріжки. Навчилася від батьків, від них має і верстат, на якому тче. Колись працювала на художньому комбінаті, тепер на пенсії. Зізнається, що діти та онуки не дуже охоче це ремесло переймають.
«Одну доріжку треба добрих три дні робити, від ранку до вечора. Це тяжка робота. В мене ноги все уже... Руки би робили – ноги треба другі». «А якщо продавати, це великий бізнес?» – «Ні, це дуже дешево ціниться», – константує Любов Лаврук.
Творчість як бізнес?
Косівський базар відомий далеко за межами Прикарпаття: тут можна придбати все, що забажаєш. Колись вважалося, що саме на Косівщині багато мільйонерів, якраз завдяки сувенірам. За радянських часів тут працювали художні комбінати, фабрики, цехи, навіть при колгоспах були художні майстерні. Зараз ринки переповнені китайським та турецьким ширпотребом, а народним майстрам значно складніше реалізовувати свою продукцію, – каже голова обласного осередку Спілки народних майстрів України Василь Корпанюк.
«Я родом з Яворова. Яворів – це столиця ліжникарства. Цей промисел живе дотепер. Майже кожна жінка, ґаздиня тче ліжники, виживають із цього. І дуже часто так буває: везуть до Косова і повертають назад, потому ще раз, коли не вдасться продати – там просто мінімальний заробіток. Бізнесом це абсолютно назвати не можна. Ситуація скрутна, майстрам дуже сутужно», – розповідає пан Корпанюк.
Василь Корпанюк вважає, що коли туристи приїдуть до народних майстрів, для останніх буде додаткова можливість заробити, продаючи свої вироби. А водночас вони популяризуватимуть гуцульські ремесла.
Туристичний маршрут: від майстра до майстра
Це і є основною ідеєю проекту «Мистецька палітра Прикарпаття». Втілював його регіональний інформаційно-туристичний центр за підтримки посольства Фінляндії в Україні та Івано-Франківської обласної держадміністрації. Проводилося опитування майстрів і навчання тих, хто готовий приймати туристів.
Розроблений спеціальний туристичний маршрут, що пролягає так званим «Прикарпатським кільцем»: Івано-Франківськ – Коломийщина – Косівщина – Верховинщина – Яремче – Надвірнянщина – Богородчанщина. Випущено каталог, де вміщені дані про 70 майстрів. До участі ж в проекті зголосилося більше 120. А ремесла найрізноманітніші: ткацтво, кераміка, писанкарство, вишивання, соломкоплетіння, ліжникарство, виготовлення сирних коників, випікання короваїв. Точну кількість майстрів на Прикарпатті важко назвати, не менше 800, каже начальник управління туризму обласної держадміністрації Наталія Гасюк.
«У нас цілі села майстрів. П’ядики, де бісероплетіння, Яворів, де кожна друга хата тче ліжники, Чорний Потік, де своя техніка писання чорнопотіцької писанки. Ми концентрували свої зусилля на пошуку талановитих людей в сільських територіях для того, щоб наші люди залишалися жити на своїй землі і свою любов доносили через майстер-класи до тих, хто приїжджає на Івано-Франківщину», – говорить Наталія Гасюк.
Раніше Регіональний туристично-інформаційний центр розробив маршрути «Музейне коло Прикарпаття», а також «Прикарпатське кільце». Останній пропонує відвідини найцікавіших прикарпатських поселень.
Понад тридцять років Богдан Ходан із Косова займається різьбленням на дереві. Виготовляє тарелі, булави, писанки. Найбільше любить працювати з горіхом: робить різьбу і прикрашає її бісером та залізними цвяшками. За такою роботою з цікавістю спостерігають туристи, каже Богдан Ходан.
«До мене приїжджають додому, я маю свій невеличкий музей, даю там майстер-клас. Показую, як це робити. Їм дуже цікаво. Маю заготовки, долота для них спеціальні. Вони хочуть і швайсіки покрутити, і на токарний станок подивитись, навіть цікавить, як дошки сохнуть. Я так розклав трикутником, а вони дивляться з різних сторін», – розповідає Богдан Ходан.
Любов Лаврук із Пістиня Косівського району займається ткацтвом: робить килими, верети, доріжки. Навчилася від батьків, від них має і верстат, на якому тче. Колись працювала на художньому комбінаті, тепер на пенсії. Зізнається, що діти та онуки не дуже охоче це ремесло переймають.
«Одну доріжку треба добрих три дні робити, від ранку до вечора. Це тяжка робота. В мене ноги все уже... Руки би робили – ноги треба другі». «А якщо продавати, це великий бізнес?» – «Ні, це дуже дешево ціниться», – константує Любов Лаврук.
Творчість як бізнес?
Косівський базар відомий далеко за межами Прикарпаття: тут можна придбати все, що забажаєш. Колись вважалося, що саме на Косівщині багато мільйонерів, якраз завдяки сувенірам. За радянських часів тут працювали художні комбінати, фабрики, цехи, навіть при колгоспах були художні майстерні. Зараз ринки переповнені китайським та турецьким ширпотребом, а народним майстрам значно складніше реалізовувати свою продукцію, – каже голова обласного осередку Спілки народних майстрів України Василь Корпанюк.
«Я родом з Яворова. Яворів – це столиця ліжникарства. Цей промисел живе дотепер. Майже кожна жінка, ґаздиня тче ліжники, виживають із цього. І дуже часто так буває: везуть до Косова і повертають назад, потому ще раз, коли не вдасться продати – там просто мінімальний заробіток. Бізнесом це абсолютно назвати не можна. Ситуація скрутна, майстрам дуже сутужно», – розповідає пан Корпанюк.
Василь Корпанюк вважає, що коли туристи приїдуть до народних майстрів, для останніх буде додаткова можливість заробити, продаючи свої вироби. А водночас вони популяризуватимуть гуцульські ремесла.
Туристичний маршрут: від майстра до майстра
Це і є основною ідеєю проекту «Мистецька палітра Прикарпаття». Втілював його регіональний інформаційно-туристичний центр за підтримки посольства Фінляндії в Україні та Івано-Франківської обласної держадміністрації. Проводилося опитування майстрів і навчання тих, хто готовий приймати туристів.
Розроблений спеціальний туристичний маршрут, що пролягає так званим «Прикарпатським кільцем»: Івано-Франківськ – Коломийщина – Косівщина – Верховинщина – Яремче – Надвірнянщина – Богородчанщина. Випущено каталог, де вміщені дані про 70 майстрів. До участі ж в проекті зголосилося більше 120. А ремесла найрізноманітніші: ткацтво, кераміка, писанкарство, вишивання, соломкоплетіння, ліжникарство, виготовлення сирних коників, випікання короваїв. Точну кількість майстрів на Прикарпатті важко назвати, не менше 800, каже начальник управління туризму обласної держадміністрації Наталія Гасюк.
«У нас цілі села майстрів. П’ядики, де бісероплетіння, Яворів, де кожна друга хата тче ліжники, Чорний Потік, де своя техніка писання чорнопотіцької писанки. Ми концентрували свої зусилля на пошуку талановитих людей в сільських територіях для того, щоб наші люди залишалися жити на своїй землі і свою любов доносили через майстер-класи до тих, хто приїжджає на Івано-Франківщину», – говорить Наталія Гасюк.
Раніше Регіональний туристично-інформаційний центр розробив маршрути «Музейне коло Прикарпаття», а також «Прикарпатське кільце». Останній пропонує відвідини найцікавіших прикарпатських поселень.
