«Дорога до Європи – найкращий вибір України» – Микола Горбачов

Як свідчить досвід, виробництвом сільськогосподарської продукції у Європі керують асоціації, які не займаються політикою, а лише захищають і пропагують інтереси національного виробника. Майбутнє за галузевими асоціаціями в Україні бачить голова комітету зернових та олійних культур Європейської бізнес-асоціації Микола Горбачов. Про це, серед іншого, він сказав у інтерв’ю Радіо Свобода.

– Національний виробник – хто він сьогодні в Україні: олігарх, середній клас чи якийсь дрібний виробник-кустарник?

– На це питання дати однозначну відповідь неможливо. Тому що в Україні на сьогодні представлені як великі агрохолдинги, які володіють від 50 тисяч до 500 тисяч гектарів землі, так і малі сільгоспвиробники, які оперують лише 50-100 гектарами. Тому якщо подивитися, я б сказав, що на сьогодні це ціла ланка холдингів, маленьких сільгоспвиробників, фермерів, і середніх – яким належить 1000 або 2000 гектарів землі. Тому ідентифікувати їх дуже важко.

– А на кого, на Вашу думку, має більше покладатися національний виробник – на «дах» у владі, тобто його захистить влада, його захистить олігарх, закон чи справедливий суд?

– Я б дуже хотів, щоб національного товаровиробника захищала влада. Але кожного разу, коли ми дивимося, як наша влада оперує ресурсом, то можу сказати, що наша влада лише вчиться, як це робити. Скажімо, наш міністр аграрної політики Микола Присяжнюк (я радий, що він залишився у нас після того, як новий уряд приступив до роботи), але хочу сказати, що всі дії які робляться, вони не дають в повному обсязі того відгуку, яке село чекає на дії влади. Так, у моєму розумінні влада – це ті люди, які як батьки дивляться за цим сектором в економіці, і вони йому допомагають. На сьогодні складається таке враження, що батьки цей сектор економіки намагаються потроху якщо не грабувати (це буде якось дуже різко), то, можна сказати, доїти як корову. Так я хотів би сказати, що це ще зарано. Наша дитина ще навіть не закінчила університет, вона тільки пішла і отримала якусь першу стипендію, а ми вже хочемо її позбавити якихось пільг і придумати нові податки.

Не треба так ставитися до національного товаровиробника. Наші товаровиробники повинні об’єднуватися в асоціації.

Якщо ми подивимося на досвід Європи, то там усією галуззю сільськогосподарською керує Асоціація. Ця Асоціація поділяється на декілька: асоціацію виробників жита, асоціацію виробників пшениці, асоціацію виробників молока. І тому вони всі спеціалісти-професіонали свого діла, знають, як керувати тим чи іншим сектором виробництва. Вони не відірвані від виробництва, не займаються політикою. Вони лише протекціонують інтереси виробника. Із-за того у них все і вдається.

Якщо взяти нашу модель, то вона настільки недосконала, що наші сільгоспвиробники не вміють навіть об’єднатися в якісь асоціації. Тому я думаю, що за асоціаціями майбутнє. І професіоналізм робітників асоціації допоможе відстоювати свої інтереси національному товаровиробнику на селі.

– Пане Горбачов, якщо в листопаді цього року буде підписано угоду про асоціацію між Україною і ЄС, які Ви бачите перспективи розвитку сільського господарства? Які галузі, на Вашу думку, виглядають більш перспективними, а яким доведеться скрутно?

– Я дуже сподіваюся, що ми підпишемо договір про асоціацію з Європою. Вважаю, що вся Україна цього чекає, не лише село.

На селі це принесе додаткові робочі місця, тому що ми, як Україна, відкриємо до себе додатковий ринок збуту (як і Європа).

Ми для себе, для села українського, для сільськогосподарського сектора економіки відкриємо нового інвестора з новим обличчям, який уже не так буде ставитися до нас, а буде бачити нашу наполегливість у тому, що ми йдемо саме в Європу, і тому всіх законів по захисту прав інвесторів ми будемо планомірно дотримуватися. Я вважаю, що це призведе до більшого виробництва сільгосппродукції, більш ефективного виробництва, яке зменшить ціни, витрати, збільшить прибуток. І тому держава додатково зможе виробити зерна й м’яса, ще й отримає на торгівельний баланс додаткових грошей.

Минулої п’ятниці я був на зустрічі з міністром фінансів паном Колобовим, який сказав, що минулого року Україна вперше більше отримала доларів від експорту сільгосппродукції, ніж від металургії, як це було завжди.

Це дуже позитивний сигнал і я дуже сподіваюся, що Україна підпише угоду про асоціацію з Європою.


– На Вашу думку, яка перспектива для національних виробників краща з точки зору стабільності і розвитку – зона вільної торгівлі з ЄС чи Митний союз під егідою Росії? Чи так, між ними, посередині десь бути?

– Мені дуже приємно жити в незалежній державі. І я вважаю, по-перше, наша влада повинна забезпечити нам таку можливість, як діяти і розвиватися в незалежній державі. Якщо брати мене як людину, я не політик, я бізнесмен, то можу сказати, що я вибрав би Європу. Зрозуміло, що на першому етапі, який займе 2 роки, 5 років
(я вважаю, не більше), уніфікація стандартів з Європою буде набагато важчою, ніж із тією самою Росією, з якою ми були в одній державі СРСР. Тому, якщо брати, де буде важче на перші 5 років,– буде важче бізнесу з Європою, уніфікувати.

Якщо подивитися на перспективу 10 років, то ми ж з вами бачимо, де товари більш якісні, де люди живуть краще. Тому зрозуміло, що більшість українців підтримує той курс, який іде у Європу.

Якщо дивитися на Росію, то це, звичайно, наш один із найбільших партнерів на сьогодні, але якщо взяти ринок збуту, то в Росії живе 150 мільйонів, а в Європі живе більше ніж півмільярда. Тому зрозуміло, що для України в майбутньому ринок Європи набагато цікавіший, ніж ринок Росії – і з точки зору інвестицій, і з точки зору якості (і якості життя, і якості товарів, і якості освіти).

Я вважаю, що дорога до Європи – найкращий вибір України.

– А як витримати конкуренцію?

– Я б так негативно не дивився. Я пам’ятаю, як усі сміялися, коли Китай почав виробляти автомобілі. Але зараз ми бачимо, як вони успішно це роблять. Це лише питання часу, грошей та технологій.

Якщо ми будемо спільно з Європою працювати, то з’являться і інвестори з тієї самої Європи, які привезуть і технології, які привезуть і гроші, і навчать персонал працювати.

Можемо подивитися, як це робилося протягом останніх 15 років, коли іноземні компанії – і європейські, і американські – прийшли на український сільськогосподарський ринок, як цей бізнес змінювався, коли Україна експортувала після розпаду з СРСР не більше ніж 2-3 мільйони тонн зерна, а сьогодні ми вже розмовляємо про такі цифри, як 25-30 мільйонів тонн експорту. Коли Україна не знала, як зробити додаткову вартість, як це все зробити, як іноземні інвестори почали будувати масово маслоекстракціонні заводи, які технології взяли наші лідери виробництва курятини... Тому я думаю, якщо ми підпишемо угоду про асоціацію, то, зрозуміло, ми будемо переймати досвід, різні технології, які нам знадобляться для того, щоб дотримуватися стандартів, яких хоче Європа.